Постанова № 56283915, 01.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9323/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві, Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві, Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України про скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві, Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року № 0044551701; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у місті Києві про результати розгляду первинної скарги № 334/Б/26-15-10-08-16 від 04 лютого 2015 року; визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги № 2739/Б/99-99-10-01-03-14 від 26 березня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати податків позивачем за період із 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 31.10.2014 року № 6330/26-56-17-01-05/НОМЕР_1, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено відповідачем на підставі того, що ОСОБА_2 не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага на суму 7304490,33 грн., який підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

На підставі висновків вказаного вище Акту перевірки ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2014 № 0044551701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком з доходів фізичних осіб у розмірі 1239010,56 грн. за основним платежем та у розмірі 309752,64 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись із вказаним рішенням ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві, позивачем 08.12.2014 року подано скаргу до Головного управління ДФС у місті Києві.

Рішенням Головного управління ДФС у місті Києві про результати розгляду первинної скарги від 04.02.2015 року № 334/Б/26-15-10-08-16 позивачу збільшено суму основного платежу на 2523,40 грн. та штрафну санкцію на 630,85 грн., а скаргу позивача від 08.12.2014 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними вище рішеннями відповідачів, позивач 13.03.2015 року звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 26.03.2015 року № 2739/Б/99-00-101-03-14 оскаржувані рішення ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві та Головного управління ДФС у місті Києві залишено без змін, а скаргу позивача від 13.03.2015 року - без задоволення.

Не погодившись з вищевказаними рішеннями відповідачів, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві підлягає скасуванню, а рішення Головного управління ДФС у місті Києві та Державної фіскальної служби України є рішеннями, які прийняті внаслідок адміністративного оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, а тому, такі рішення також підлягають скасуванню.

Проте, колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Згідно п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платником податку є, зокрема, податковий агент.

Згідно п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Відповідно до п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Згідно з пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

З наведених положень вбачається, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. При цьому, анулювання кредитної заборгованості не є фактичним отриманням доходу в розумінні Податкового кодексу України та не може визначатись як додаткове благо у вигляді суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» існували договірні (кредитні) правовідносини на підставі кредитних договорів, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, ПАТ «Альфа-Банк» належним чином не повідомило позивача про анулювання боргу за кредитними договорами.

Так, довідку про стан кредитної заборгованості у сегменті роздрібного бізнесу № 0000541 від 10.04.2013 щодо такого анулювання, надано лише на суму 3566467,42 грн. за кредитним договором № 800001041 від 24.12.2009, а про анулювання ПАТ «Альфа-Банк» іншої частини суми від загальної суми визначено у акті перевірки, як отриманий позивачем дохід, доказів не надано.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів отримання позивачем, як наведеної довідки, так і отримання документу, який би свідчив про анулювання ПАТ «Альфа-Банк» іншої залишкової суми від загальної суми визначеної як отриманий позивачем дохід, матеріали справи не містять.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 21 листопада 2014 року № 0044551701.

Доводи апеляційної скарги ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві не спростовують висновки суду першої та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду первинної скарги Головного управління ДФС у м. Києві та визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 56.6 статті 56 ПК України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно зі змістом пункту 56.18 статті 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Тим часом пункт 56.19 статті 56 ПК України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що рішення Головного управління ДФС у місті Києві про результати розгляду первинної скарги № 334/Б/26-15-10-08-16 від 04 лютого 2015 року та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги № 2739/Б/99-99-10-01-03-14 від 26 березня 2015 року не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування такого рішення, а тому відповідна позовна вимога є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2015 року по справі № К/800/63653/14.

Підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, відповідно до пункту 1 та 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і правильно встановлено обставини справи, проте судове рішення в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у місті Києві про результати розгляду первинної скарги № 334/Б/26-15-10-08-16 від 04 лютого 2015 року та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги № 2739/Б/99-99-10-01-03-14 від 26 березня 2015 року ухвалене з порушеннями матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення та є підставою для його скасування у відповідній частині.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) - за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що на час подання ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві апеляційної скарги вона в силу положень Закону України «Про судовий збір» не була звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, з ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 110% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. За подання цього позову підлягала сплаті сума судового збору в розмірі 4 872,00 грн.

Отже, розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 5 359 грн. 20 коп. Враховуючи те, що рішення у справі ухвалено не на користь апелянта, судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 359 грн. 20 коп. підлягає стягненню з державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення.

Апеляційні скарги Головного управління ДФС у місті Києві, Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у місті Києві про результати розгляду первинної скарги № 334/Б/26-15-10-08-16 від 04 лютого 2015 року та визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду повторної скарги № 2739/Б/99-99-10-01-03-14 від 26 березня 2015 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві до Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31211206781007; код класифікації доходів до бюджету: 22030001) судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду у розмірі 5 359 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.