Постанова № 56282881, 02.03.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 р. Справа № 805/294/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) про стягнення нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 26578,20 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10065,66 грн. та моральної шкоди у сумі 10000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) про стягнення нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 26578,20 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10065,66 грн. та моральної шкоди у сумі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом ГУМВС України в Донецькій області №357о/с від 06.11.2015 року його звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням штатів за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, проте в порушення норм діючого законодавства позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 26578,20 грн. У відповіді стосовно невиплати вказаних коштів відповідач зазначив про відсутність додаткових коштів на зазначені цілі. Оскільки з ним не проведено остаточного розрахунку, позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, вважає, що на його корить підлягає відшкодуванню моральна шкода, заподіяна відповідачем, у розмірі 10000 грн. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги визнав частково.

В матеріалах справи наявні письмові заперечення відповідача, в яких останній зазначає, що позивачу при звільненні була нарахована вихідна допомога у розмірі 26578,20 грн., яка буде сплачена при виділенні додаткових коштів. Вимогу позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач вважає необґрунтованою, оскільки порядок та умови проходження служби регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, тоді як вимоги КЗпП України на позивача не розповсюджуються. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди на користь позивача відповідач зазначив, що позивачем не наведено жодних належних доказів в обґрунтування наявності та розміру такої моральної шкоди. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення та стягнення моральної шкоди.

Позивач не заперечував проти здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження, про що надав відповідну заяву.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, просив розглянути справи без його участі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановлено наступне.

Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області №357о/с від 06.11.2015 року позивача звільнено із займаної посади за п. 64 «г» Положення (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 07.12.2015 року №6о/слк внесено зміни до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року №357о/с в частині визначення вислуги років позивачу станом на 06.11.2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 12 років 06 місяців 03 дні, встановивши у листопаді 2015 року премію у розмірі 150%.

18.01.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати вихідної допомоги після звільнення.

21.01.2016 року Добропільським МВ на зазначену заяву надано відповідь №7-Б, в якій вказано на те, що сектором фінансового забезпечення Добропільського МВ на підставі наказів від 06.11.2015 року №357 та від 07.12.2015 року №6 був проведений розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та інформацію було направлено до УФЗБО ГУМВС України в Донецькій області для виділення додаткових коштів на виплату вихідної допомоги у розмірі 26578,20 грн., проте на теперішній час додаткові кошти не виділялись.

Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративний позов, відповідно до ст. 99 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з органів внутрішніх справ 06.11.2015 року.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При цьому, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

18.01.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати вихідної допомоги після звільнення, проте відповіддю від 21.01.2016 року позивачу вказано на відсутність коштів для здійснення вказаних виплат.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем не пропущено.

Предметом доказування в цій справі є правомірність невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби ОВС, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (зі змінами та доповненнями), Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992р. № 393.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського

складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Зазначена норма кореспондується з п. 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17.07.1992р. № 393, відповідно до якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби:

- які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Здійснюючи розрахунок суми вихідної допомоги при звільненні відповідач нарахував ОСОБА_1 суму у розмірі 26578,20 грн. (згідно листа від 21.01.2016 року за №7-Б), проте зазначена сума на момент розгляду справи фактично не виплачена.

Тобто відповідачем фактично визнано право ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі 26578,20 грн.

Крім того, розрахована Добровільським МВ сума вказаної вихідної допомоги не є спірною між сторонами.

З огляду на викладене, враховуючи наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі 26578,20 грн., позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10065,66 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо розміру коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за час затримки розрахунків при звільненні, з 06.11.2015 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

При визначенні розміру середнього грошового забезпечення суд враховує приписи Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, з наданої до суду довідки Добропільського МВ ГУ МВС України в Донецькій області №7 від 20.01.2016 року вбачається, що в вересні 2015 року ОСОБА_1. нараховано грошове забезпечення у розмірі 3773,44 грн., у жовтні 2015 року - 5529,69 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у вересні 2015 року становить 22 дні, у жовтні 2015 року - 22 дні,

Так, середньоденна заробітна плата складає: 3773,44 грн. (вересень 2015 року ) + 5529,69 грн. (жовтень 2015 року) : 44 робочі дні за два місяці (22 робочі дні у вересні 2015 року та 22 робочі дні у жовтні 2015 року) = 211 грн. 43 коп.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та листа Міністерства соціальної політики України від 20 липня 2015 року №10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів в період з 06.11.2015 року по день ухвалення судового рішення (02.03.2016 року) становить 81 день.

Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 211,43 грн. * 81 день = 17125,83 грн.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 17125,83 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн. суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові робото давцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки під час провадження у даній справі позивач не пояснив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, не надав належних доказів щодо втрати ним нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації його життя в задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 10000 грн. в якості моральної шкоди слід відмовити.

Нормами частини 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) про стягнення нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 26578,20 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10065,66 грн. та моральної шкоди у сумі 10000 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 26578 (двадцять шість тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн. 20 коп.

Стягнути з Добропільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 17125 (сімнадцять тисяч сто двадцять п'ять) грн. 83 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Бабаш Г.П.