Постанова № 56282853, 11.01.2016, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 25006, м. Кіровоград, вул. Велика Перспективна, 40 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2016 року справа № П/811/3335/15

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доОлександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2015 року №0020281702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 01.09.2015 року №0016271702, - В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2015 року №0020281702 та рішення про застосування штрафних санкцій від 01.09.2015 року №0016271702.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем норм податкового законодавства, що не відповідає дійсним обставинам.

Позивач зазначає, що господарські операції з контрагентом мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди укладені між позивачем та контрагентом недійсними у судовому порядку не визнавались. Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позивних вимог посилається на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою позивача встановлено заниження суми єдиного внеску. Тому, винесені за результатами перевірки податкові повідомлення - рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

В судове засідання 29 грудня 2015 року представники сторін не прибули подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с.115, 118).

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності суд ухвалив здійснювати судовий розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Вересень логістик», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області 24.04.2000 року, взята на податковий облік Олександрійською ОДПІ та є платником податку на додану вартість (а.с.12, 124).

На підставі наказів від 22.07.2015 року №312 та від 17.08.2015 року №349 посадовою особою Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції проведено планову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2014 року за результатами якої складено акт №190/17-01/НОМЕР_1 від 31.08.2015 року (а.с.12-33).

Відповідно до висновків акту №190/17-01/НОМЕР_1 від 31.08.2015 року перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.п.139.1.1, 139.1.6 п.139.1 ст.139, п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження діяльності на суму 505,46 грн. в тому числі за 2012 рік у розмірі 240,60 грн. за 2013 рік 168,90 грн. та за 2014 рік 95,96 грн.;

- п.1 ч.2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальну суму 15682,08 грн. в тому числі за 2011 рік на 2513,77 грн., за 2012 рік на 3928,04 грн., за 2013 рік 4314,95 та за 2014 рік 4925,33 грн.;

- п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 3293,00 грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0020281702 від 16.10.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4116,25 грн. в тому числі за основним платежем 3293,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 823,25 грн. (а.с.29);

- рішення № 0016271702 від 01.09.2015 року, яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 17451,81 грн. (а.с.31).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ «Вересень логістик».

Зокрема, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вересень логістик» (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки з відстроченням платежу №33А від 01.12.2011 року відповідно до якого, Постачальник зобов'язується поставити покупцю товар (алкогольну продукцію та безалкогольні напої), а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити даний товар відповідно до умов даного договору (а.с.78-81).

Дані операції з контрагентом позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту на загальну суму ПДВ 3293,18 грн. на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Вересень логістик», що в свою чергу включені до реєстру отриманих податкових накладних за грудень 2014 року (а.с.32-35, 45).

Фактичне отримання товару підтверджується видатковими накладними (а.с.116-117).

Оплата отриманого товару здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями квитанції та платіжного доручення (а.с.36-37).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 належить кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташоване за адресою: АДРЕСА_1, площею 85 м2, в якому ФОП ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність та зберігає придбані товари (а.с.13-14).

Також позивачем надано до суду копії книг обліку доходів і витрат на підтвердження задекларованих доходів та витрат за 2013 - 2014 роки (а.с.95-109).

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ «Вересень логістик» є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ТОВ «Вересень логістик» вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Вересень логістик» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (а.с.125), а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товарів з метою використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 14.1.36 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Суд встановив, що придбаний у контрагента товар використовується у власній господарській діяльності на підтвердження чого позивач надав в матеріали справи докази.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ТОВ «Вересень логістик» є компенсацією за наданий товар, а також наявність документального підтвердження отримання товару, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 3293 грн. до податкового кредиту та про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 4116,25 грн., у тому числі, за основним платежем - 3293,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 823,25 грн.

Виходячи з вищенаведеного суд дійшов висновку щодо протиправності винесення податкового повідомлення - рішення №0020281702 від 16.10.2015 року, а тому воно підлягає скасуванню.

Щодо рішення №0016271702 від 01.09.2015 року суд зазначає наступне.

На підставі матеріалів документальної перевірки №190/17-01/НОМЕР_1 від 31.08.2015 року податковим органом донараховано ФОП ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок за порушення позивачем п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в сумі 15682,08 грн. у зв'язку з чим винесено рішення №0016271702 від 01.09.2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 1769,73грн. (а.с.31).

Позивачка не погоджується з рішенням податкового органу №0016271702 від 01.09.2015 року та у позовній заяві зазначає, що у разі відсутності факту отримання доходу платник податку не повинен сплачувати до бюджету єдиний соціальний внесок.

Враховуючи твердження позивачки суд зазначає наступне.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі за текстом - Закон) платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

З огляду на зміст п.2 ч.1 ст.7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а процедура нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 р. №449 (далі за текстом - Інструкція).

Відповідно до ч.10 розділу 4 Інструкції, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Згідно з ч.2 розділу 6 Інструкції, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до фіскальних органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

На підставі абз.1 ч.4 ст.25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до ч.3 розділу 6 Інструкції органи доходів і зборів надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами, де визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті.

Згідно з абз.4 ч.4 ст.25 Закону у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч.11 ст.9 Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

З огляду на зміст п.3 ч.11 ст.25 Закону орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до ч.14 ст.25 Закону про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи фіскальним органом 01.09.2015 року на підставі картки особового рахунку та акта перевірки від 31.08.2015 року виставлено вимогу від 01.09.2015 року №0016281702 яку отримано позивачкою та нею не заперечується (а.с.30).

Доказів оскарження вищевказаної вимоги чи погашення недоїмки суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що рішення №0016271702 від 01.09.2015 року яким до позивачки застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1769,73 грн. скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 16.10.2015 року №0020281702, а отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень частини 3 статті 94 КАС України, якою передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на часткове задоволення позову суд стягує зі сторін судовий збір у розмірі відповідно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.10.2015 року №0020281702.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Присудити Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (код - НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 340,71 грн. (триста сорок гривень сімдесят одну копійку) за рахунок бюджетних асигнувань Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (код - 39481571).

Постанова суду набирає законної сили в порядку, передбаченому статтею 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду, апеляційної скарги через Кіровоградській окружний адміністративний суд, з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук