Рішення № 56282522, 29.02.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17924/15-ц Провадження № 22-ц/772/845/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 20 Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Нікушина В.П.,

суддів Денишенко Т.О., Зайцева А.Ю.,

за участю секретаря Маркевич Я.С.,

за участю представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та за участю представників відповідачів: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівліпродажу квартири та виселення за апеляційними скаргами Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, представника в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2016 року, ухвалене по даній справі,

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2015 року Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (надалі УСБУ у Вінницькій області) звернулось з вказаним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Позовні вимоги мотивовані тим, що в серпні 2003 року співробітнику УСБУ капітану ОСОБА_6 було надана службова квартира АДРЕСА_1.

В подальшому, приховуючи статус цієї квартири, він подав заяву на приватизацію цієї квартири і на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15 вересня 2005 року №2005 отримав свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

06 березня 2008 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу відчужив квартиру ОСОБА_7

В судовому порядку свідоцтво про право власності, видане на ОСОБА_6 та рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15.09.2005 року за №2005 щодо нього були скасовані, що і стало підставою для звернення з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним з застосуванням наслідків його недійсності.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволені частково. Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 06.03.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недійсним. В частині виселення із цієї квартири ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

Ухвалене рішення оскаржене в апеляційному порядку представниками УСБУ, ОСОБА_7 та ОСОБА_6

В апеляційній скарзі УСБУ ставиться питання про скасування рішення в частині відмовлених позовних вимог про виселення ОСОБА_7 та членів його сімї через неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам.

На підтвердження доводів апеляційної скарги наведені обставини про те, що суд першої інстанції, визнавши недійсним договір купівлі-продажу квартири, в порушення вимог матеріального права не застосував наслідків його недійсності про що ставилось питання в позові.

Про скасування рішення в частині задоволених вимог ставиться питання в апеляційній скарзі ОСОБА_7 Обґрунтовані вимоги його апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неповно зясував обставини по справі, його висновки не відповідають встановленим по справі обставинам.

На підтвердження доводів апеляційної скарги наведені обставини про те, що такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним не відповідав характеру спірних правовідносин у даній справі, оскільки позивач - УСБУ у Вінницькій області не було стороною оспорюваного правочину і вказана обставина залишена поза увагою суду першої інстанції. Окрім того, судом безпідставно відмовлено в застосуванні строків позовної давності, питання про застосування яких ставилось в ході розгляду справи.

ОСОБА_6, поставивши під сумнів законність оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог, посилається на те, що він під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири 06.03.2008 року був її власником і тому скасування свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради про приватизацію ним квартири, після укладення оспорюваного правочину не тягне за собою недійсності цього правочину та застосування наслідків його недійсності.

На переконання ОСОБА_6, при вирішенні спору не міг бути застосований правовий механізм захисту порушених прав, встановлений ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, представників УСБУ України у Вінницькій області, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах вимог, заявлених в апеляційних скаргах, прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги УСБУ України у Вінницькій області, як такої, що є обґрунтованою, і про відхилення апеляційних скарг ОСОБА_7 та ОСОБА_6, оскільки наведені в них доводи не відповідають характеру спірних правовідносин, що склались між сторонами у даній справі і ґрунтуються на субєктивному тлумаченні норм матеріального права та розяснень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Таких висновків колегія суддів дійшла з огляду на наступні обставини.

Встановлено, що ОСОБА_6, як співробітнику органів УСБУ 15.08.2003 року був виданий ордер №0240 на заняття службової квартири АДРЕСА_2, визнаної службовою на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №1277 від 12.08.2003 року.

Без виключення цієї квартири із числа службових ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради за №2005 від 15 вересня 2005 року приватизував її і за договором купівлі-продажу від 06 березня 2008 року відчужив ОСОБА_7

03 липня 2013 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру було скасовано, а 19 березня 2015 року рішенням цього ж суду було скасовано рішення виконкому Вінницької міської ради №2005 від 15.09.2005 року в частині передачі у власність ОСОБА_6 цієї ж квартири.

За встановлених обставин суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги УСБУ України у Вінницькій області в частині визнання недійсним договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_3, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, виходив із того, що вказаний договір було вчинено за умов, що суперечили законодавству з приховуванням обставини, які перешкоджали вчиненню цього договору. А саме, вказана квартира не була виведена із категорії службових, що виключало можливість її відчуження шляхом продажу, оскільки це суперечило цивільному законодавству.

З висновками суду в цій частині частково погоджується і колегія суддів.

Відповідно до частини другої статті 2-ї Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року приватизації не підлягають квартири, які у встановленому порядку віднесені до службових.

За рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №1277 від 12.08.2003 року (а. с. 4) квартира АДРЕСА_1 є власністю держави в особі Верховної Ради України, яку визнано службовою та передано УСБУ України у Вінницькій області для забезпечення своїх співробітників житлом.

Вказана квартира була надана ОСОБА_6 на підставі ордеру на службове жиле приміщення за №0240 від 15.08.2003 року (а. с. 8). Рішення про її виведення із категорії службового житла органами виконавчої влади не приймалось. На час приватизації та відчуження ОСОБА_6 ОСОБА_7 квартира залишалась службовою, незважаючи на те, що вона була приватизована ОСОБА_6

За наведених обставин, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 06 березня 2008 року договір купівлі-продажу цієї квартири, суперечить засадам щодо набуття права власності, визначеним статтею 328 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог статті 203 ЦК України відповідно до приписів частини 1-ї статті 215 ЦК України тягне за собою недійсність правочину.

За обставин встановлених по справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання оспорюваного договору недійсним з підстав недотримання вимог статті 203 ЦК України.

Оспорюючи в цій частині рішення, ОСОБА_7 посилається на те, що суд залишив поза увагою ту обставину, що він при укладенні договору купівлі-продажу квартири діяв як добросовісний набувач, будучи переконаним в законності вчинення цього правочину. Проте наведена обставина не ставить під сумнів законність оскаржуваного рішення, оскільки вказаний договір визнано недійсним не з підстав, які б вказували на недобросовісність дій ОСОБА_7 при його укладенні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції, безпідставно відмовив в застосуванні строків позовної давності, з посиланням на те, що він розпочав свій перебіг з 13.10.2004 року коли ОСОБА_6 було виведено зі штату співробітників УСБУ у Вінницькій області, однак керівництво УСБУ не зажадало від нього звільнення наданої йому службової квартири, є помилковими. Оскільки предметом розгляду спірних правовідносин є правочин, вчинений 06 березня 2008 року про наслідки вчинення якого позивачеві стало відомо лише в серпні 2014 року.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про те, що вимога про скасування правочину за обставин, коли позивач не є стороною цього правочину, не могла бути задоволена, оскільки в такому випадку право підлягало захисту за правилами ст. ст. 387, 388 ЦК України шляхом предявлення позову про витребування майна у добросовісного набувача.

Відповідно до частини 2-ї ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. УСБУ України у Вінницькій області, звертаючись з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визначилось і зі способом відновлення своїх прав щодо володіння та використання спірної квартири, заявивши вимогу негаторного змісту про виселення ОСОБА_7 та членів сімї з цієї ж квартири. Посилання позивача на підтвердження цієї вимоги на положення норми статті 387 ЦК України не вказує на правову безпідставність вимоги про виселення. Оскільки, відповідно до відповідно до статті 4-ї ЦПК України суд захищає права та інтереси у спосіб визначений закон. Застосування судом норми права, яка б відповідала характеру спірних правовідносин презюмується із положень пункту 4-го частини 1-ї статті 214 ЦПК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимог про виселення ОСОБА_7 та членів його сімї із спірної кварти, обґрунтував своє рішення в цій частині з посиланням на положення ст. 109 ЖК України про те, що виселення з житла осіб можливе за виключних обставин, визначених цією статтею, а підстава для виселення заявлена позивачем не входить до цього переліку, який є вичерпним.

Проте з такими висновками погодитись не можна. Такі висновки суду ґрунтуються на хибному вибірковому тлумаченні положень тієї ж статті 109 ЖК України, оскільки підстави для виселення із житла не обмежуються лише положеннями цією статті.

Окрім цього, суд залишив поза увагою те, що після визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним будь-які права ОСОБА_7 та членів його сімї на квартиру АДРЕСА_3 припинені і відновлено право власності держави на вказану квартиру, яка є службовою. Порядок користування в тому числі і виселення із службових жилих приміщень врегульований Главою 3-ю Житлового кодексу.

У випадках, коли спори не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства, на що орієнтовані суди положеннями пункту 5-го постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли на практиці застосування судами Житлового кодексу України».

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Положення цієї норми поширюються і на титульних володільців, яким в даному випадку є позивач.

За наведених обставин рішення в частині відмовлених позовних вимог не може залишатись в законній силі.

А тому, на підставі ст. ст. 203, 215, 328, 391 ЦК України, керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області задовольнити.

Апеляційні скарги представника в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2016 року, ухвалене за позовом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівліпродажу квартири та виселення скасувати в частині відмовлених позовних вимог про виселення.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення із житла задовольнити. Виселити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із квартири АДРЕСА_4 без надання іншого житла.

Врешті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: