Ухвала суду № 56282366, 29.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/3587/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

29 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря: Козлової І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.11.2015 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області з позовом до Чернігівського окружного адміністративного суду про:

- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 3548/к від 30.10.2015 «Про звільнення ОСОБА_2»;

- поновлення його на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області;

- стягнення з Міністерства юстиції України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.11.2015 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що твердження позивача щодо відсутності його згоди на звільнення з посади начальника Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області не відповідають дійсності, оскільки ним власноручно за власним бажанням написано заяву про звільнення з посади та не надано суду доказів, що свідчили б про те, що така заява написана під тиском та за відсутності власної волі позивача. Посилання позивача, що заява є проектом, були спростовані в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Наказом Міністерства юстиції України № 920/к від 23.05.2014 ОСОБА_2 призначено на посаду начальника Головного управління юстиції у Чернігівській області (а.с. 7).

30.01.2015 Міністерством юстиції України видано наказ № 115/5 «Деякі питання діяльності територіальних органів Міністерства юстиції України», згідно з п. 1 якого, перейменовано головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києва та Севастополі на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києва та Севастополі (а.с. 8).

Наказом Міністерства юстиції України № 289/к від 12.02.2015 ОСОБА_2 переведено з посади начальника Головного управління юстиції у Чернігівській області на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (а.с. 9).

30.10.2015 Міністерством юстиції України прийнято наказ № 3548/к про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області 30.10.2015 за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 10). Підстава: заява ОСОБА_2 (а.с. 34).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, заява ОСОБА_2 без номера та без дати, адресована Міністру юстиції України ОСОБА_3, згідно з якої ОСОБА_2 просить звільнити його з займаної посади за згодою сторін. Датою звільнення просить вважати дату підписання наказу. Відповідно до тексту заяви позивач зазначив свою посаду як начальник Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області.

Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області 02.11.2015 отримало наказ Міністерства юстиції України № 3548/к від 30.10.2015, про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції на копії наказу (а.с. 10), а також акт отримання документа № 4-29/3588 від 02.11.2015 (а.с. 13).

Позивач ознайомився з копією вищезазначеного наказу 02.11.2015 об 14 годині 47 хвилин, написавши власноручно на ньому, що згоди на звільнення з посади не надавав та допускає, що наказ був виданий на підставі проекту заяви, підготовленої ним 08.02.2015 без зазначення дати її написання та реального волевиявлення щодо звільнення. Про відсутність згоди на звільнення позивачем проінформовано Міністерство юстиції України 31.10.2015 телеграмою та електронним зверненням, що містяться в матеріалах справи (а.с. 12).

Однак, зазначені вище телеграма та електронне звернення не впливають на законність наказу та відомості зазначені у них, не містять правових підстав для скасування спірного наказу, оскільки, по-перше, взаємна угода сторін про звільнення позивача з займаної посади не можуть бути скасована або відкликана в односторонньому порядку позивачем, тому що для скасування такої угоди потрібна взаємна домовленість обох сторін, по-друге, телеграму та електронне звернення позивач надіслав лише 31.10.2015, після видання спірного наказу, а зареєстровані вони (згідно витягу з журналу передачі документів) 02.11.2015 - понеділком, так як 31.10.2015 припадало на вихідний день - суботу.

У судових засідання суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 наголошувалось на тому, що заява про його звільнення не містить номера та дати її написання, тобто не містить обов'язкових реквізитів, що не відповідає вимогам Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012.

На думку апелянта, відсутність дати на документі свідчить про те, що автор не завершив процедуру його створення, а відтак підготовлений текст є виключно проектом, створення якого може бути завершеним автором в будь-який момент шляхом внесення дати його підписання.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно визнав проект заяви як належний доказ його свідомого волевиявлення щодо припинення трудового договору та відповідну підставу для видачі наказу про звільнення з займаної посади.

Окрім того, ОСОБА_2 зазначалось про те, що надана до суду першої інстанції копія проекту заяви про звільнення містить відмітку про її отримання Директором кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибанем С.О. 30.10.2015, тому посилаючись на п. 30.1.2 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012, згідно з яким робота з незареєстрованими документами не дозволяється, апелянт доходить висновку, що навіть якби проект заяви мав всі необхідні для документу реквізити, робота з ним все одно була б заборонена в силу того, що він не був зареєстрований в установленому порядку в Міністерстві юстиції України, оскільки містить відмітку про отримання Директором департаменту кадрової роботи та державної служби, проте не містить відмітки про реєстрацію визначеними структурними підрозділами Міністерства юстиції України.

Позивач вважає, що судом першої інстанції було проігноровано його пояснення відносно того, що 30.10.2015 він знаходився на робочому місці і не перебував в приміщенні Міністерства юстиції України, що підтверджується листом Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області № В-725/4 від 07.12.2015, який позивач зміг додати лише на стадії апеляційного розгляду справи, в зв'язку з тим, що доказ з'явився в його користуванні лише 07.12.2015.

На думку апелянта, даний факт в повній мірі спростовує можливість отримання 30.10.2015 Директором департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибанем С.О. заяви на звільнення особисто від ОСОБА_2

ОСОБА_2 неодноразово у судових засіданнях суду апеляційної інстанції надавав пояснення про те, що проект заяви на звільнення був підготовлений ним та залишений в Департаменті кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України 08.02.2015 та разом з проектом цієї заяви також було написано заяву на переведення з посади начальника Головного управління юстиції у Чернігівській області на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

В апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що написання заяви про звільнення з займаної посади без дати, за словами Директора Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України, була виключною умовою переведення всіх керівників Головних управлінь юстиції в областях.

Також, позивачем звернуто увагу суду на те, що в порушення п. 16.2 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012 на проекті заяви про звільнення міститься виключно підпис міністра юстиції без будь-яких вказівок конкретному виконавцю.

Так, відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

У зв'язку із цим, і угода про припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, яким є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 визначено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Як вбачається із заяви позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін, вона містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, зокрема містить формулювання «датою звільнення прошу вважати дату підписання наказу». Тобто, можна вважати, що підписант документу погодився, що остаточна дата звільнення буде визначена роботодавцем шляхом видання відповідного наказу.

В судових засіданнях як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що заява про звільнення написана ним власноручно та передана до кадрового апарату Міністерства.

Сама по собі відсутність в заяві дати її написання, не може слугувати беззаперечною підставою для визнання її недійсною та такою, що не відображає волевиявлення автора звільнення.

Апелянт посилався на те, що вважав таку заяву лише проектом, який він підготував ще 08.02.2015, однак колегія суддів вважає, що з моменту проставлення на заяві свого особистого підпису, вона набула статусу документу.

Позивач, як людина з вищою юридичною освітою, досвідом роботи в галузі права, в тому числі на керівній посаді в органі державної влади, не міг не усвідомлювати правових наслідків написання такої заяви. Власноручне складання та надання такої заяви до кадрового апарату, чого не заперечує сам позивач, обумовлювало його звільнення з виданням відповідного наказу.

Доказів того, що заява про звільнення була підготовлена позивачем ще в лютому 2015, останній суду не надав.

Разом із тим, беручи до уваги пояснення позивача, що проект заяви на звільнення був написаний ним 08.02.2015, разом з заявою про переведення на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, судом було поставлене питання, чому позивач з лютого 2015 року до дня звільнення (30.10.2015) не вчиняв жодних дій щодо відкликання цієї заяви, на що ОСОБА_2 жодної конкретної та переконливої відповіді надано не було.

Будь-яких звернень позивача до Міністерства до дати видання спірного наказу (30.10.2015) щодо відкликання заяви про звільнення в матеріалах справи не має, суду вони не надані. Тобто вже отримавши інформацію про своє звільнення апелянт почав вживати заходи щодо відкликання своєї заяви. До цього жодні дії щодо повідомлення Міністерства юстиції України щодо відкликання заяви апелянт не вживав.

Отже, твердження позивача щодо відсутності погодженої дати звільнення не відповідає дійсності та спростовується його власною заявою, написаною власноруч та адресованою Міністру юстиції України ОСОБА_3 Під час розгляду справи апелянт не зміг належним чином довести суду апеляційної інстанції того, що заява про його звільнення була ним підписана за відсутності власного волевиявлення.

В матеріалах справи міститься копія заяви (проти її змісту апелянт не заперечував), написана позивачем, яка слугувала підставою звільнення. На заяві є відмітка про її отримання - 30.10.2015 та власноручний підпис особи, що її отримала Грибан С.О. - директор Департаменту кадрової роботи та державної служби.

Порядок ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затверджений постановою КМ України № 731 від 25.05.1998 визначає перелік документів, що складають особову справу державного службовця, а також вимоги до їх оформлення, зберігання та обліку.

Згідно цього Порядку, заяви про призначення, переміщення на іншу посаду, звільнення з посади оформляються власноручно. При цьому, не встановлено порядок подачі працівником заяви про звільнення, зокрема не передбачено обов'язкової реєстрації діловодною службою заяв про призначення, переведення, звільнення працівників.

Загальний порядок підготовки наказів з кадрових питань, зокрема наказів про звільнення працівників, визначений Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012, зокрема розділом 27 «Складання деяких видів документів».

Колегією суддів встановлено, що на виконання Інструкції проект наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення ОСОБА_2 був підготовлений Департаментом кадрової роботи та державної служби на підставі заяви ОСОБА_2 про звільнення за угодою сторін відповідно до пункту 1 ст. 36 КЗпП України, яка надійшла до Департаменту кадрової роботи та державної служби з резолюцією Міністра юстиції України 30.10.2015.

Згідно книги реєстрації наказів по особовому складу (2015 рік) Департаменту кадрової роботи та державної служби Мін'юсту 30.10.2015 зареєстрований наказ про звільнення ОСОБА_2 за номером 3548/к. Також підтвердженням того, що спірний наказ виданий у послідовному порядку та у відповідності до Інструкції є накази Міністра юстиції України від 30.10.2015 та 02.11.2015, витяг з Системи обліку публічної інформації Мін'юсту, довідка Департаменту кадрової роботи та державної служби Мін'юсту щодо реєстрації наказів Міністерства юстиції України по особовому складу за період з 30.10.2015 по 02.11.2015.

Таким чином, доводи апелянта про порушення п. 16.2 та 30.1.2 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 973/5 від 02.07.2012 не спростовують законності прийнятого наказу про звільнення на підставі власноручно написаної заяви ОСОБА_2

Згідно поданих заперечень проти апеляційної скарги Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області та пояснень представника Мін'юсту у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідачі не заперечують факт не перебування ОСОБА_2 у відрядженні 30.10.2015, однак це не є беззаперечним доказом неможливості передачі (надсилання) заяви про звільнення раніше або іншими способами (надсилання поштою, транспортною компанією, передачу кур'єром, нарочним тощо). Посилання апелянта на факт перебування на робочому місці 30.10.2015, що також не заперечується відповідачами, не спростовує обставин справи - написання та передачу заяви про звільнення до Мін'юсту.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.11.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 09.03.2016.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Безименна Н.В.

Аліменко В.О.