Ухвала суду № 56279915, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року м. Київ К/800/39431/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013

у справі № 825/944/13-а Чернігівського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Ніжинський хлібо-булочний комбінат»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Чернігівській області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Ніжинської ОДПІ від 20.12.2012 № 0000512200, № 0000522200.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.12.2012 за № 1318/22-34721754. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 44.1, 44.6 ст. 44, пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пунктів 198.1. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.4 та 201.6, ст. 201 Податкового кодексу України (ПК), частини 2 ст.3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: завищив валові витрати на загальну суму 160441,66 грн. у податковому обліку за ІІІ та ІV квартали 2011 року, ІІ та ІІІ квартали 2012 року та податковий кредит у податковому обліку за вересень, листопад, грудень 2011 року, квітень, червень, вересень 2012 року на загальну суму 32088,34 грн., задекларованих за наслідками господарських операцій з поставки від СПД ОСОБА_4 та ПП «Еверест» товарів (борошно, цукор), які не мали реального характеру, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 35492,42 грн. у податковому обліку за ІІІ та ІV квартали 2011 року, ІІ та ІІІ квартали 2012 року та податок на додану вартість на загальну суму 32088,34 грн. у податковому обліку за вересень, листопад, грудень 2011 року, квітень, червень, вересень 2012 року. Висновок про безтоварність господарських операцій з поставки позивачу від цих постачальників обґрунтований посиланням на акти про результати їх перевірок, в яких вказано про відсутність у ПП «Еверест» документів на підтвердження факту поставки, а також про відсутність у СПД ОСОБА_4 основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки.

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.12.2012: № 0000512200 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 35492,42 грн. за основним платежем та 3699,06 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0000522200 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 32088,34 грн. за основним платежем та 8022,09 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від СПД ОСОБА_4 та ПП «Еверест» товарів (борошно, цукор) ці постачальники виписали на адресу позивача видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту, ОДПІ посилалось на те, що операції з поставки позивачу від СПД ОСОБА_4 та ПП «Еверест» товару не мали реального характеру. Підставою для таких висновків були обставини, викладені в актах перевірок ПП «Еверест» та СПД ОСОБА_4, щодо відсутності у першого документів на підтвердження факту поставки, а у СПД ОСОБА_4 - основних фондів, трудових ресурсів та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення поставки.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, встановили факт поставки позивачу від СПД ОСОБА_4 та ПП «Еверест» товарів та на підставі цих обставин зробили юридично правильний висновок про правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з цими постачальниками.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цих висновків, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев