Ухвала суду № 56279490, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/50262/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,секретар Буденко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4, до якої приєдналося Територіальне управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2014 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування акта,

в с т а н о в и л а:

У січні 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_5 звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, уточнивши який просив визнати протиправним здійснення Територіальним управлінням держслужби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався 17 лютого 2013 року у ресторані «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ФОП ОСОБА_5.), визнати протиправним та скасувати Акт за формою Н-5 від 14 червня 2013 року спеціального розслідування нещасного випадку (аварії), затверджений начальником Територіального управління держслужби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним здійснене Територіальним управлінням держслужби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві спеціальне розслідування групового нещасного випадку, що стався 17 лютого 2013 року у ресторані «ІНФОРМАЦІЯ_1»; визнано протиправним та скасовано Акт за формою Н-5 від 14 червня 2013 року спеціального розслідування нещасного випадку (аварії), що стався 17 лютого 2013 року у приватного підприємця ОСОБА_5; присуджено з Державного бюджету на користь приватного підприємця ОСОБА_5 судові витрати в сумі 73 грн. 08 коп.

У касаційній скарзі потерпіла від вищезазначеного нещасного випадку на виробництві, відносно якої складено акт за формою Н-1, ОСОБА_4, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено її права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права у межах доводів касаційної скарги, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 лютого 2013 року в приміщенні кухні ресторану «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою АДРЕСА_1, стався вибух газового балону до грилю моделі RGC 660, внаслідок якого постраждали 10 працівників вказаного ресторану.

Актом від 14 червня 2013 року за формою Н-5 проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався 17 лютого 2013 року о 15 год. 20 хв. у ФОП ОСОБА_5, серед іншого встановлено, що позивач видав завдання на встановлення без проектної документації та самовільне введення в експлуатацію індивідуальної газобалонної установки ЗВГ у приміщенні кухні ресторану (порушено п.3.2, п.3.17 ПБСГУ); видавав завдання на заправку балонів для виробничих потреб, яка була здійснена на автомобільному газозаправному пункті (п.4.8.57, п.4.8.58 ПБСГУ); допустив до виконання робіт підвищеної небезпеки з транспортування, зберігання, експлуатації балонів ЗВГ та газового гриля осіб, які не пройшли необхідну підготовку і перевірку знань з безпечних методів і прийомів виконання робіт у газовому господарстві у відповідності із вимогами «Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці» (порушено ст. 18 Закону України «Про охорону праці» та п.1.2.1, п.1.2.3 ПБСГУ); не забезпечив функціонування системи управління охороною праці, а саме: не створив відповідні служби та не призначив посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, не затвердив інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, та не здійснював контроль за їх додержанням, не розробив виробничі інструкції та інструкції з охорони праці з безпечних методів робіт при транспортуванні, зберіганні та експлуатації балонів ЗВГ (порушено ст. 13 Закону України «Про охорону праці»). Згідно вказаного Акта від 14 червня 2013 року за формою Н-5 комісія визнала даний випадок таким, що пов'язаний із виробництвом, на кожного з десяти потерпілих складаються Акти за формою Н-1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що всупереч положенням п. 39 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1232 (далі - Порядок № 1232), комісія створена не Держгірпромганлядом, а його територіальним органом, до складу комісії включено не керівника Держгірпромнагляду, а заступника начальника територіального органу Держгірпромнагляду, крім того, члени цієї спеціальної комісії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 протиправно були позбавлені можливості приєднати окремі думки до Акта Н-5.

Проте, погодитися з такими висновками судів не можна.

Згідно статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивногоправа законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому звязку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обовязковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушеннямає бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15).

Проте, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що ФОП ОСОБА_5 не навів обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на його конкретні права чи інтереси відповідачем при створенні комісії щодо спеціального розслідування чи оскаржуваним ним Актом за формою Н-5, та в порушення вимог ст.159 КАС України не з'ясували у чому ж конкретно полягає порушення прав позивача.

Згідно ст. 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах, визначається Порядком проведення розслідування та введення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232.

Отже, за змістом вказаних норм роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов'язаний негайно своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Пунктами 36-39 Порядку передбачено спеціальне розслідування нещасних випадків, зокрема групових, коли травмовано 10 і більше осіб.

Зазначена комісія зобов'язана з'ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити, чи повязаний цей випадок з виробництвом, та скласти акт розслідування за відповідною формою.

У разі незгоди потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, зі змістом Акта за формою Н-5 або формою Н-1 чи незгоди з висновком розслідування про обставини та причини нещасного випадку рішення комісії може бути оскаржено до суду.

Задовольняючи позов роботодавця та скасовуючи Акт за формою Н-5 суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що фактично вимоги ФОП ОСОБА_5 зводяться до оспорювання рішення спеціальної комісії, яке міститься в затвердженому Акті за формою Н-5, складеному за наслідками нещасного випадку на виробництві, що трапився з потерпілими, через незгоду із складеними актами за формою Н-1, зокрема щодо вини власника (роботодавця). При цьому особи, щодо яких складено акти за формою Н-1, до участі у даній справі не залучалися.

При цьому суди не з'ясували, чи підлягає розгляду вказаний спір в порядку адміністративного судочинства, оскільки Верховний Суд України в постанові від 17 квітня 2013 року ( справа №69 цс13), що вимоги про оспорення Актів за формою Н-5, Н-1 чи зобов'язання їх скласти підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Такі ж доводи містяться в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року.

Крім того, відповідно до пункту 54 Порядку № 1232 у разі надходження від роботодавця, робочого органу Фонду, представника профспілки, потерпілого або члена його сім'ї чи уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси, скарги або їх незгоди з висновками спеціальної комісії щодо обставин і причин настання нещасного випадку керівник Держгірпромнагляду або його територіального органу з метою забезпечення об'єктивності проведення спеціального розслідування має право призначити повторне (додаткове) спеціальне розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі, за результатами її роботи скасувати Акти за формою Н-5 і Н-1, притягти до відповідальності посадових осіб підприємства та органів Держгірпромнагляду, які порушили вимоги цього Порядку.

Рішення спеціальної комісії в іншому складі щодо результатів повторного (додаткового) спеціального розслідування обставин і причин настання нещасного випадку може бути оскаржено лише у судовому порядку.

Із змісту наведених норм вбачається, що у випадку отримання скарги, або незгоди зазначених у пункті 54 Порядку № 1232 осіб, керівник Держгірпромнагляду має право скасувати Акти за формою Н-5 і Н-1 за результатами проведення повторного (додаткового) спеціального розслідування нещасного випадку спеціальною комісією в іншому складі та за результатами роботи такої комісії.

Отже, вимога скасувати Акти за формою Н-5 і Н-1 ставиться в залежність від наслідків розгляду заяви щодо призначення повторного (додаткового) спеціального розслідування нещасного випадку та результатів його проведення.

Проте, суди попередніх інстанцій не з'ясували чи звертався позивач з вимогою провести додаткове розслідування, чи приймав відповідач таке рішення, а задовольняючи позов підмінили собою компетенцію відповідної спеціальної комісії та встановили у мотивувальних частинах судових рішень вину інших підприємств, які також не були залучені до участі у справі.

Не можна безспірно погодитися з висновками судів про незаконність спеціального розслідування з тих підстав, що до Акта Н-5 не приєднано окрему думку трьох членів комісії. Відповідач зазначив, що окремі думки можуть бути приєднані до Акта Н-5 за умови підписання ними цього акта, але ці особи акт не підписували. Всупереч вимог ст.ст.76, 86 КАС України суди цих доводів відповідача належним чином не перевірили та не навели у рішеннях мотивів, за яких відхилили ці доводи.

З'ясування вищенаведених обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч. 2 ст. 227 цього Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанцій в силу положень ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 227 КАС України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, до якої приєдналося Територіальне управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві, задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Тракало

Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк