Ухвала суду № 56279361, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/4408/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року у справі № 804/8337/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІ-АЛЬ» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000631503 від 28.05.2013 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи документами.

22 липня 2013 року постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

4 грудня 2014 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2013 року скасована, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000631503 від 28.05.2013 визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 1.11.2007 між Товариством та ТОВ «Дніпробетон» був укладений договір купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства із виробництва облицювальних матеріалів з природного каменю.

Відповідно до п 1.5.1.1 Договору до ТОВ «Дніпробетон» перейшло право власності на нерухоме майно: цех з випуску облицювальної гранітної плитки та виробів із граніту розташований на земельній ділянці, площею 5703,6 кв.м., за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 4 в.

Зазначене майно відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане 19.03.2007 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради належало Товариству.

20 листопада 2007 року та 15 квітня 2009 року Товариством подавало до Дніпропетровської міської ради заяви щодо добровільної відмови від користування зазначеною земельною ділянкою.

17 лютого 2012 року Товариство подало до ДПІ податкову декларацію зі сплати земельного податку за 2012 рік у розмірі 55 341,19 грн. із щомісячною сплатою орендної плати у розмірі 4 611,77 грн.

14 листопада 2012 року Дніпропетровська міська рада прийняла рішення № 178/28в щодо втрати чинності рішення виконавчого комітету міської ради № 167 від 20.08.1998 про надання земельних ділянок на вул. Гаванська, 4 у м. Дніпропетровську в постійне користування Товариству.

Згідно з п. 1-2 зазначеного рішення вирішено вилучити у Товариства земельні ділянки площею 1,1983 га (код ДЗК 84685004), площею 0,0525 га (код ДЗК 84685005) на вул. Гаванській, 4 у м. Дніпропетровську та зарахувати їх до земель міста.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №000853 від 17.09.1998 визнано таким, що втратив чинність, а право Товариства на земельні ділянки таким, що припинилось.

25 квітня 2013 року ДПІ була здійснена камеральна перевірка своєчасності сплати Товариством земельного податку до бюджету за вересень-грудень 2012 року, за наслідками якої того ж дня був складений акт перевірки, відповідно до якого Товариством були порушені вимоги пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України.

У акті перевірки зазначено, що згідно з даними Державного земельного кадастру за Товариством зареєстровані земельні ділянки під виробничим цехом площею 1,1982 га (кадастровий номер 1210100000:09:089:0004) під побутовими приміщеннями площею 0,0526 га (кадастровий номер 1210100000:09:089:0005).

Згідно з п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

28 травня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000631503 щодо застосування до Товариства штрафний (фінансових) санкцій у розмірі 1 833,58 грн. за несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов'язання із земельного податку за період з вересня до грудня 2012 року.

Колегія суддів вважає висновок апеляційного адміністративного суду про задоволення позову обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 2 та ст. 5 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

Статтею 15 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно з ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Апеляційний суд правильно зазначив, що окружний суд, відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до передчасного висновку, що наявність державного акту на право постійного користування земельною ділянкою є визначальною підставою для зобов'язання Товариства сплатити земельний податок, оскільки до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, з часу передачі Товариством нерухомих об'єктів, розташованих на спірній земельній ділянці, до статутного фонду юридичної особи обов'язок Товариства зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, припинився у зв'язку з фактичним припиненням речового права на спірну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено розірвання договору в тій самій формі, що передбачена для його укладення.

Враховуючи вище викладене, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки та припинення цього права пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору (припинення цього договору).

Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні особи. Наведене означає і відсутність обов'язкової реєстрації факту розірвання договору оренди землі для встановлення обставин щодо припинення податкового обов'язку платника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, необхідно визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок (припинення цього права) не може викликати права та обов'язки платників у сфері оподаткування.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що окружний суд, відмовляючи у задоволенні позову, передчасно встановив обсяг прав та обов'язків Товариства у сфері податкових правовідносин, фактично зобов'язавши Товариство сплачувати земельний податок за земельну ділянку, що не перебувала у його користуванні.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.