Ухвала суду № 56279268, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/800/8424/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),суддівЛіпського Д.В., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_4 та представника Публічного акціонерного товариства «Енергобанк» - Середюка Б.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної виконавчої служби України

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Державної виконавчої служби України, треті особи - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Енергобанк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Бетон», про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби (далі - ВПВР ДВС) України від 17 жовтня 2013 року ВП № 23526783 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1 038 800,04 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано постанову державного виконавця ВПВР ДВС України від 17 жовтня 2013 року ВП № 23526783.

У касаційній скарзі ДВС України порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового - про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Посилається на те, що рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами встановлено, що між позивачем, Акціонерним банком «ЕНЕРГОБАНК» та товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ГАРАНТ БЕТОН» укладено договір іпотеки від 18 травня 2009 року. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_6 є майновим поручителем ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» та іпотекодавцем земельної ділянки площею 3,2100 га, яка належить їй на праві власності. Акціонерний банк «ЕНЕРГОБАНК» є іпотекодержателем. Предмет іпотеки сторони оцінили в 4 000 000,00 грн.

Вказаний договір був укладений з метою забезпечення вимоги іпотекодержателя, що випливає з договору про відкриття кредитної лінії від 13 серпня 2008 року № 808-46, який укладений між Акціонерним банком «ЕНЕРГОБАНК» та ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН».

У зв'язку із тим, що ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» не виконало свої зобов'язання за кредитним договором, 20 листопада 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис № 2786 про звернення стягнення на земельну ділянку площею 3,2100 га, що належить на праві власності ОСОБА_6 на користь ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» для погашення наявної частини кредитної заборгованості ТОВ «ГАРАНТ БЕТОН» у розмірі 10 382 400,39 грн. Крім того, у вказаному виконавчому написі нотаріус додатково пропонує стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ЕНЕРГОБАНК» 5 600,00 грн для відшкодування витрат по вчиненню виконавчого напису.

29 грудня 2010 року, за заявою ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», державним виконавцем ВПВР ДВС України прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 23526783. Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_6 є боржником по зверненню стягнення на земельну ділянку площею 3,21000 га, яка належить їй на праві власності. У пункті 2 вказаної постанови зазначено боржнику добровільно виконати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

В ході здійснення виконавчого провадження описано та накладено арешт на земельну ділянку площею 3,2100 га, що належить на праві власності ОСОБА_6, призначено експерта для надання висновку щодо вартості майна для його подальшої реалізації.

Відповідно до висновку про експертну оцінку земельної ділянки її вартість станом на 09 квітня 2013 року складає 3 104 560,00 грн.

Вказане майно передано державним виконавцем на реалізацію.

Згідно із актом державного виконавця від 17 жовтня 2013 року № 211/1 переможцем торгів щодо реалізації земельної ділянки площею 3,2100 га, що належить на праві власності ОСОБА_6 визнано ПАТ «ЕНЕРГОБАНК», яке придбало майно за ціною 3 104 560,00 грн.

17 жовтня 2013 року державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1038800,44 грн та про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606- XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною 1 статті 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 статті 25 Закону № 606-XIV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Згідно із частиною 5 статті 28 Закону № 606-XIV у разі, якщо стягнутої з боржника суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми.

Стягнення виконавчого збору регулюється також пунктом 3 частини 1 статті 43 Закону №606-XIV, відповідно до якої стягнення виконавчого збору при розподілі стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що у разі якщо стягнутої з боржника внаслідок реалізації майна суми недостатньо для задоволення в повному обсязі вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно до стягнутої суми, а виконавче провадження закінчується. Отже, фактичний розмір виконавчого збору за наслідками вчинення виконавчих дій визначається в залежності від стягнутої суми боргу.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Враховуючи, що предметом виконання за виконавчим написом було звернення стягнення на майно за договором іпотеки, яке сторони оцінили в 4 000 000,00 грн, а фактична реалізація майна боржника відбулась за ціною 3 104 560,00 грн, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 038 800,04 грн перевищує 10 % вартості майна боржника, а тому не відповідає вимогам закону.

Крім того, пунктом 3.7.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.

З матеріалів справи видно, що строк, наданий державним виконавцем боржнику, для самостійного виконання рішення закінчився у січні 2011 року, а постанова про стягнення виконавчого збору винесена не на наступний день після завершення цього строку, а у жовтні 2013 року.

Питання щодо стягнення з боржника виконавчого збору та умови, за яких можливе виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження, врегульовані статтею 28 Закону № 606-XIV.

Так, частиною 2 статті 28 Закону № 606-XIV, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною 6 вказаної статті у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (частина 7 статті 28 Закону № 606-XIV).

Зміст наведених норм дає підстави для висновку про те, що у випадку повернення виконавчого документу згідно із пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, виконавчий збір не стягується.

Отже, державний виконавець на цій стадії безпідставно прийняв рішення про стягнення з боржника виконавчого збору.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків щодо незаконності постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору та правильно задовольнити позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суд не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.В. Головчук Судді Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак