Ухвала суду № 56279062, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2016 р. м. Київ К/800/29238/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Кошіля В.В.

Островича С.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015

у справі № 826/20221/14

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, СПД - ФО ОСОБА_2) звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03.12.2012 №0029911740, прийнятого Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2015 позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД - ФО ОСОБА_2 за період з 01.12.2010 по 31.03.2012 ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, за результатами якої складено акт від 12.11.2012 №5169/17-1875505929.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму у розмірі 414012,00 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем безпідставно включено до скалду податкового кредиту суми податку на додану вартість, сформованих згідно договорів, що мають нікчемний правочин. Крім того, у зв'язку з тим, що позивачем на перевірку не було надано первинні документи, що підтверджують відвантаження товару, а також не досліджено ланцюг постачання товару, отриманих від контрагентів ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт».

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.12.2012 №0029911740, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 414012,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 38473,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову мотивував своє рішення виключно результатами перевірок та звірок зазначених контрагентів позивача.

Колегія суддів вважає як доводи суду першої інстанції, так і доводи суду апеляційної інстанції передчасними, виходячи з таких підстав.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «Інноваційні сучасні технології», ТОВ «Лігерус», ТОВ «Інтер Груп Союз», ТОВ «Селестін-Консалт», ТОВ «Скай Метр» та ТОВ «Праймері Профіт», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентом при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт (товарів).

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента позивача в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)В.В. Кошіль (підпис)С.Е. Острович