Ухвала суду № 56278990, 29.02.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 р.Справа № 816/2887/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Водолажської Н.С.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

представника позивача - Бакуліна А.О.

представника відповідача - Леонової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015р. по справі №816/2887/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехсервіс-1991"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "Фіона"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротехсервіс-1991", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.07.2014 року №0000152308.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентом - ТОВ "ТК Фіона", не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.07.2015 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ "ТК "Фіона".

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Полтаві від 18.07.2014 року № 0000152308.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у м.Полтаві на користь ТОВ "Євротехсервіс-1991" витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення статті 201, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем із контрагентом - ТОВ "ТК Фіона", господарських операцій. Зазначав, що будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Оскільки фактичного здійснення господарських операцій не було, надані позивачем документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. Вказував, що понесені позивачем витрати від оренди бурового обладнання здійснювалися на підставі безтоварних операцій, а отже, формування ТОВ "Євротехсервіс-1991" податкового кредиту є неправомірним. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, спірне податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся. Так, як вбачається з матеріалів справи, на адресу реєстрації третьої особи - ТОВ "ТК Фіона", направлено копію ухвали про відкриття апеляційного провадження, копію апеляційної скарги, інформацію про процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі та судову повістку. У відповідності до запису співробітників поштового відділення, поштовий конверт було повернуто із зазначенням підстав - за закінченням терміну зберігання.

У відповідності до ч.11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Згідно із ч.2 ст. 49 КАС України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України вважає за можливе розглянути справу без участі уповноваженого представника третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 18.06.2014 року по 26.06.2014 року співробітниками ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову виїзну перевірку суб'єкта господарювання ТОВ "Євротехсервіс-1991" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ТК Фіона" (код ЄДРПОУ 38258286) за період березень, квітень 2013 року, за результатом якої складено Акт №4149/16-01-22-06/13928181 від 04.07.2014 року.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 ПК України, у результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 644366,00 грн, у тому числі по періодах: березень 2013 року на суму ПДВ 322183,00 грн, квітень 2013 року на суму ПДВ 322183,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2014 року №0000152308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 805457,50 грн, у тому числі 644366,00 грн за основним платежем, 161091,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, висновок про заниження позивачем податку на додану вартість відповідач обґрунтовує тим, що позивачем під час проведення перевірки не надано технічної документації на бурове обладнання, що передбачено укладеним між позивачем та ТОВ "ТК Фіона" договором поставки бурового обладнання. Заборгованість ТОВ "Євротехсервіс-1991" перед ТОВ "ТК Фіона" становить 3866196,00 грн, у тому числі ПДВ 644366,00 грн. На думку контролюючого органу, операції з оренди бурового обладнання не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів (робіт, послуг). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Основним елементом економічної ефективності є вид результату корисної діяльності, при цьому ефект є абсолютним перевищенням результатів над витратами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому винесене податковим органом спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Євротехсервіс-1991" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "ТК Фіона".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2013 року між ТОВ "Євротехсервіс-1991" (Орендар) та ТОВ "ТК Фіона" (Орендодавець) укладено Договір оренди бурового обладнання №777 (а.с. 41-43).

Згідно умов Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування бурове обладнання в комплекті (п. 1.1. Договору). Відповідно пункту 1.4. умов Договору майно передається в оренду для виконання комплексу робіт по спорудженню нафтових та газових свердловин. Пунктом 2.1. умов Договору визначено, що майно, що орендується, повинно бути передано Орендодавцем разом з технічною документацією. Передача та приймання майна в оренду здійснюється відповідними повноважними представниками сторін за актом приймання-передачі. Транспортування обладнання на буровий майданчик орендаря здійснюється засобами та за рахунок Орендодавця (пункт 2.2. умов Договору). Згідно пункту 4.1. умов Договору розмір орендної плати за об'єкт, що орендується, визначається за згодою сторін у Додатку №1 до даного Договору, який є невід'ємною його частиною. У пункті 4.2. умов Договору сторони домовилися, що орендна плата сплачується Орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 5 наступних банківських днів за останнім кварталом. Згідно пункту 5.2. умов Договору, крім іншого, Орендодавець зобов'язаний провести пусконалагоджувальні роботи бурового обладнання, а Орендар, у свою чергу, зобов'язаний своєчасно здійснювати платежі за проведення пусконалагоджувальних робіт, що передбачено у пункті 6.1. умов Договору. Крім того, пунктом 6.1. умов Договору передбачено обов'язок Орендаря використовувати майно, що орендується, за його цільовим призначенням у відповідності до пункту 1.4 даного Договору.

Факт виконання вищезазначених договірних відносин підтверджують надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії відповідних первинних документів, а саме: Додатку №1 до Договору від 25 січня 2013 року №777 "Перелік майна, що передається в оренду та розмір орендної плати" (т. 1 а.с. 44-45); акту приймання передачі від 25 січня 2013 року (т. 1 а.с. 46-47); акту повернення обладнання з оренди від 01 травня 2013 року (т. 1 а.с. 48-49); актів надання послуг (т. 1 а.с. 29, 31, 33, 35, 37, 40).

Факт наявності заборгованості ТОВ "Євротехсервіс-1991" перед ТОВ "ТК Фіона" у сумі 3866196,00 грн, у тому числі ПДВ 644366,00 грн представниками сторін не заперечується та підтверджується бухгалтерською довідкою позивача (т. 1 а.с. 117).

На підтвердження факту виконання орендодавцем робіт з установки та запуску орендованого обладнання, позивачем надано Акти приймання пусконалагоджувальних робіт від 01 березня 2013 року №1 та від 31 березня 2013 року №2 (т. 1 а.с. 135-136).

Також позивачем до матеріалів справи долучено дозвіл на початок експлуатації об'єкта №459.11.30-29.52.3 від 04 лютого 2011 року виданий Державний комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничного нагляду та дозвіл №187.12.53-11.20.0 від 21 травня 2012 року, яким ТОВ "Євротехсервіс - 1991" дозволено виконання робіт підвищеної небезпечності, у тому числі монтаж, демонтаж, налагодження, ремонт, технічне обслуговування, реконструкцію технічного устаткування підвищеної небезпечності та експлуатувати устаткування підвищеної небезпеки, у тому числі технологічного устаткування об'єктів нафтогазовидобувної промисловості: агрегату для ремонту свердловин А-50М на базі КрАЗ 65101, рік випуску 1994, країна Росія, превентор ППР-180-350, рік випуску - 2005, країна виробник Росія (т. 1 а.с. 118, 119).

Згідно наданих під час судового розгляду справи пояснень позивача, орендоване обладнання було використано підприємством з метою капітального ремонту свердловин за договорами підрядів, укладених ТОВ "Євротехсервіс-1991" з суб'єктами господарювання, копії яких залучено до матеріалів справи (т.1 а.с. 103-104, 108-109).

На підтвердження надання послуг з капітального ремонту свердловин за договорами підрядів позивачем надано: договори підряду на виконання робіт з капітального ремонту свердловини № 2-Ден від 23 жовтня 2012 року, № А204РОЗ/КРС-20-211 від 19 листопада 2012 року, №ЯБЛ93-КРС від 27 грудня 2012 року; акти прийому-передачі виконаних робіт № 16,84, 83, 54 (т. 1 а.с. 106 - 114, т. 2 а.с. 53 - 64).

Представник позивача під час судового розгляду справи зазначив, що про наявність економічної вигоди від оренди обладнання у ТОВ "ТК Фіона" свідчить те, що сума коштів витрачена на оренду обладнання (866196,00 грн) значно менше суми коштів отриманих товариством за результатами виконання договорів підряду з капітального ремонту свердловин з використанням даного обладнання (4560675,00 грн).

Крім того, згідно пояснень представника позивача, на даний час у товариства відсутня можливість надати технічну документацію передбачену п. 7.1 договору оренди бурового обладнання №777 від 25 січня 2013 року, у зв'язку з тим, що вказана документація повернута орендодавцю разом з орендованим обладнанням.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів, виявлені контролюючим органом у результаті перевірки позивача, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

На виконання договірних відносин ТОВ "ТК Фіона" виписано на адресу позивача податкові накладні (т. 1 а.с. 30, 32, 34, 36, 38, 39).

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємці", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року по справі №816/2887/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З приводу розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Порядок та розмір сплати судового збору визначений Законом України "Про судовий збір" від 14.07.2011 року № 3674-VI.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 № 484-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою слід сплатити 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" встановлено розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2015 року 1218 грн. 00 коп.

Таким чином розмір судового збору, що підлягає сплаті, становить 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір", апелянт не віднесений до осіб, звільнених від сплати судового збору, а тому судовий збір повинен бути сплачений на загальних умовах.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, звертаючись із апеляційною скаргою, не надав доказів сплати судового збору, проте надав клопотання, в якому просив відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення по даній справі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 року клопотання відповідача задоволено та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення апеляційним судом рішення у даній справі.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч.2 ст. 88 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судове рішення прийняте не на користь апелянта, суб'єкта владних повноважень, якому було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України вищевказаної суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року по справі №816/2887/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротехсервіс-1991" до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "Фіона" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Фрунзе, 155, м.Полтава. Полтавська область, 36008, код ЄДРПОУ 39680655) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова, МФО 851011, код СДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5359 (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калиновський В.А. Водолажська Н.С.

Повний текст ухвали виготовлений 04.03.2016 р.