Ухвала суду № 56278488, 03.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

03 березня 2016 року №810/703/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ-АВТО" про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ-АВТО" до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, керівник наказ 1-к від 02.06.2008, ОСОБА_2, довіреність №17 від 25.02.2016

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №60/9/10-13-10-25 від 08.09.2015

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕДЕМ-АВТО" з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2016 №0000132200, №0000142200, №0001881701, рішення про застосування штрафних санкцій №0001831701 від 27.01.2016 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016.

Одночасно з адміністративним позовом до суду подано клопотання про забезпечення позову, згідно якого позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.01.2016 №0000132200, №0000142200, №0001881701, рішення про застосування штрафних санкцій №0001831701 від 27.01.2016 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 29.02.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №810/703/16, закінчено підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду та призначено судове засідання для розгляду клопотання про забезпечення позову.

01.03.2016 представником позивача через канцелярію суду подано уточнене клопотання про забезпечення позову, згідно якого останній просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.01.2016 №0000132200, №0000142200, №0001881701, рішення про застосування штрафних санкцій №0001831701 від 27.01.2016 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №810/703/16.

В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначає, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями, рішенням про застосування штрафних санкцій та вимогою про сплату боргу позивачу донараховані грошові зобовязання на загальну суму 652578,00 грн., що в свою чергу зумовлює виникнення реальної перешкоди для здійснення власної господарської діяльності підприємством і позбавляє позивача права укладати нові правочини в період розгляду даної адміністративної справи.

Позивач також зазначає, що існує ризик руйнування усталених господарських відносин між позивачем та підприємствами-контрагентами та завдання шкоди діловій репутації позивача, оскільки дані проведеної перевірки та винесених податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги можуть бути використані під час перевірок підприємств-контрагентів і відповідно стати підставою для висновку про порушення останніми податкової дисципліни.

Крім того, позивач стверджує, що процес оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу може зайняти досить тривалий час, протягом якого може бути примусово стягнуто з позивача суму недоїмки по податках та нараховані штрафні санкції, що в свою чергу може призвести до банкрутства підприємства.

Також позивач зауважує, що наявні очевидні ознаки протиправності рішень субєкта владних повноважень ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області.

З огляду на це позивач вказує, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а тому наявні всі підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідач проти клопотання заперечував з підстав, зазначених в письмових поясненнях, згідно яких зазначив, що позивачем були оскаржені спірні податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимога про сплату боргу в адміністративному порядку, а на даний час і в судовому порядку, а тому відповідно до положень статті 56 Податкового кодексу України визначені грошові зобовязання є неузгодженими.

Крім того звернув увагу на те, що визначені грошові зобовязання згідно спірних податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу не були включені до карток особових рахунків позивача та не обліковуються в АІС «Податковий Блок» в якості податкового боргу.

З огляду на це, відповідач стверджує, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні, а тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити.

В судовому засіданні 03.03.2016 представники позивача клопотання про забезпечення позову підтримали та просили його задовольнити.

В судовому засіданні 03.03.2016 представник відповідача проти клопотання про забезпечення позову заперечував та просив у задоволенні клопотання відмовити.

Розглядаючи клопотання позивача про забезпечення позову по суті суд зазначає таке.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з приписами частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства Україна суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи вищевказане, підставами для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову є висновок суду про :

- наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі;

- те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат;

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частин 3, 4 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України способами забезпечення позову є зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, чи його окремих положень, що оскаржуються або заборона вчиняти певні дії.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. № 2 встановлено, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як вказано вище, позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначив про те, що на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу відповідачем може бути примусово стягнуто з позивача суму недоїмки по податках та нараховані штрафні санкції, з приводу чого суд зазначає таке.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим, згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим боргом визнається сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого у порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Крім того, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (п. 95.1 ст. 95 ПК України).

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 ПК України).

Відповідно до абз. 1 п. 95.3 ст. 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з п. 95.4 ст. 95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином суд зазначає, що контролюючі органи мають право здійснювати заходи щодо примусового стягнення податкового боргу з платника податків, зокрема, звертатись до суду з позовом до платника податків про стягнення коштів, які перебувають у його власності, а разі їх недостатності шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі.

В той же час суд звертає увагу, що обовязковою передумовою для здійснення вищевказаних заходів контролюючим органом є наявність у платника податків податкового боргу, тобто суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого у порядку оскарження.

Суд зазначає, що згідно з п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Положеннями п. 56.18 ст. 56 ПК України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили (абз.4 п. 56.18 ст. 56 ПК України).

Зі змісту позовних вимог ТОВ «Едем Авто» вбачається, що позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.01.2016 №0000132200, №0000142200, №0001881701, рішення про застосування штрафних санкцій №0001831701 від 27.01.2016 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016, якими Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області позивачу було донараховано грошове зобовязання на загальну суму 652578,00 грн.

Враховуючи вищевказані положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що звернення позивача з позовною заявою до суду щодо оскарження вищевказаних рішень відповідача веде до того, що нарахована податковим органом сума коштів за оспорюваними рішеннями є неузгодженим грошовим зобовязанням, що в розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України свідчить про відсутність податкового боргу.

Крім того, представником до суду надано картки особових рахунків позивача з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та єдиного соціального внеску, з яких вбачається, що до АІС «Податковий Блок» внесено відомості щодо судового оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги про сплату боргу, а суми грошових зобовязань не були включені до складу грошових зобовязань позивача.

Отже, суд звертає увагу, що до моменту набрання судовим рішенням по даній справі законної сили, нарахована позивачу до сплати за вищевказаними рішеннями ДПІ у Києво-Святошинському ГУ ДФС у Київській області грошова сума не є податковим боргом, а отже у контролюючого органу відсутні правові підстави щодо примусового погашення податкового боргу за рахунок майна позивача.

З приводу посилання позивача, що дані проведеної перевірки та винесених податкових повідомлень рішень, рішення та вимоги про сплату боргу можуть бути використані під час перевірок підприємств-контрагентів позивача, що в свою чергу завдасть шкоди діловій репутації позивача, суд зазначає таке.

У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.2 статті 62 ПК).

Відповідно до статті 71 ПК інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.5 п. 72.1 ст. 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю.

У пункті 74.1 статті 74 ПК зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (п.74.2 ст. 74 ПК України).

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Суд зазначає, що Верховний Суд України висловлював свою позицію щодо застосування статей 71, 72, 74 ПК. Зокрема, у справі № 21-511а14, постанова в якій ухвалена 9 грудня 2014 року (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 42202884), суд дійшов висновку, що для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, і така інформація не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Тобто, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 03.11.2015 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень - 54005073).

За таких обставин суд приходить до висновку, що наявність складеного акту перевірки щодо позивача не породжує правових наслідків для платника податків, зокрема, для позивача та його контрагентів, оскільки такий акт перевірки є відображенням дій працівників податкових органів, який сам по собі не породжує для платника податків негативних наслідків.

Більш того, суд зазначає, що наявність податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу, якими визначено грошові зобовязання позивачу, не породжує жодних правових наслідків для контрагентів позивача, зокрема, такі рішення контролюючого органу не можуть бути підставою для висновків про порушення останніми податкової дисципліни, а тому обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову в цій частині є безпідставним.

Крім того, позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову зазначає про наявність очевидних ознак протиправності рішень відповідача, однак жодних обставин, доказів та обґрунтувань з цього приводу до суду не було надано.

Аналізуючи в сукупності вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б свідчили про реальність намірів та можливість відповідача вчиняти дії, які спрямовані на погіршення майнового стану позивача та здійснення негативного впливу на господарську діяльність останнього.

Таким чином, позивачем не доведено існування будь-якої з передумов для вжиття заходів забезпечення позову, у звязку з чим суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

У судовому засіданні 03.03.2016 були проголошені вступна та резолютивна частини ухвали. Повний текст ухвали був складений та підписаний 04.03.2016.

Керуючись ст.117, 118, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ТОВ «ЕДЕМ-АВТО» про вжиття заходів забезпечення позову.

2. Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Кушнова А.О.