Ухвала суду № 56278255, 01.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року Справа № 876/616/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2015 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області та ухвалено: визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо відмови у підвищенні ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у відставці на 20 відсотків відповідно до частини 2 статті 6 Закону України ,,Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Також суд зобов'язав територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 20% (відсотків) від розміру виплаченої вихідної допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону України ,,Про статус гірських населених пунктів в Україні".

21 грудня 2015 року територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області подало до суду заяву за № 06-03/3218 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в цій адміністративній справі шляхом стягнення коштів в розмірі 43586,00 грн. на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 ,,Виконання рішень судів на користь суддів", головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку встановленому Законом України ,,Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України ,,Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" від 03.08.2011 №845.

Заява мотивована тим, що згідно Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2015 рік" за територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області закріплені кошти бюджетної програми 0501150 ,,Виконання рішень судів на користь суддів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Фінансування програми 0501150 ,,Виконання рішень судів на користь суддів" здійснюється за рахунок бюджетних коштів, розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Таким чином, на думку відповідача, виконання територіальним управлінням постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.05.2014 року за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 ,,Виконання рішень судів на користь суддів" буде порушенням бюджетного законодавства. Так, згідно статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України..

Ухвалою від 29 грудня 2015 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд в задоволенні заяви відмовив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що при винесенні даної постанови суд неповністю з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що даний спір не може стосуватись ДСА України, оскільки територіальні управління є розпорядниками коштів нижчого рівня, а ДСА України є головним розпорядником коштів відповідно до її управлінь.

Відповідно до Закону України ,,Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 ,,Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" виконання рішення суду можливе виключно за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 ,,Виконання рішень судів на користь суддів" Державною казначейською службою України.

З огляду на викладене, ТУ ДСА України в Івано-Франківській області просить скасувати ухвалу суду першої та прийняти нову, якою задовольнити заяву про встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні вимог поданої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що до завдань адміністративного судочинства не входить встановлення і конкретизація коду бюджетної програми, за рахунок якої потрібно виконати рішення суду про нарахування та виплату коштів. Сама процедура та порядок здійснення нарахування та виплати недоплачених сум вихідної допомоги з державного бюджету передбачена відповідними нормами законодавства та не потребує додаткового уточнення судом.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права і є вірними.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами пункту другого частини четвертої статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України).

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2014 року зобов'язано територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 20% від розміру виплаченої вихідної допомоги відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону України ,,Про статус гірських населених пунктів в Україні". Тобто вказаним судовим рішення зобов'язано компетентний орган державної влади вчинити певні дії, які на нього покладено чинним законодавством, а не присуджено до стягнення з вказаного органу на користь позивача певну суму коштів.

Аналіз резолютивної частини судового рішення та аналіз наведених процесуальних норм дають підстави зробити висновок про те, що зобов'язання, покладені на відповідача цим судом, є позовними вимогами як обраним судом видом захисту порушених прав позивача, які суд задовольнив.

За таких обставин заявник просить змінити не спосіб виконання постанови суду, а судове рішення по суті позовних вимог і вирішити додаткову позовну вимогу про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження адміністративного суду під час прийняття цієї постанови. Хоча в адміністративному судочинстві повноваження щодо зміни постанови суду в частині задоволення позовних вимог мають тільки адміністративні суди апеляційної та касаційної інстанцій (ст. 198, 223 КАС України).

Відтак суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про зміну способу виконання рішення, звернув увагу та врахував відмінності між позовною вимогою як обраним судом видом захисту порушених прав позивача від способу виконання судового рішення як одного з його заходів, а тому правомірно не змінив постанову суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень.

Крім того, частиною першою статті 263 КАС України встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.

Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу його є такі підстави: для розстрочення та відстрочення - обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання - обставини, які роблять виконання неможливим.

З матеріалів справи не вбачається обставин, що роблять виконання постанови суду першої інстанції неможливим.

Отже, виконання постанови суду фактично можливе, хоча й за певних умов, тому відсутні підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції визнає необхідним зазначити, що ,,захист порушеного права у судовому рішенні" і ,,спосіб виконання судового рішення" не є тотожними поняттями (процесуальними інститутами).

Аналіз оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що змінюючи спосіб виконання постанови суду, фактично буде змінена суть постанови, що не належить до повноважень суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції оскаржену постановив з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, ухвала суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.1 ст. 41, ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі № 809/1652/14 - без змін.

Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань вказаного суб'єкта владних повноважень судовий збір в сумі 1378,00 грн. на рахунок отримувача №31219206781004 УДКСУ у Галицькому районі м.Львова код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007573, Банк отримувача ГУДКСУ у Львівській області, Код банку отримувача (МФО 825014 Код класифікації доходів бюджету 22030001, ,,Призначення платежу" - судовий збір, код 34668371).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складенні ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар

Ухвала в повному обсязі складена 04 березня 2016 року.