Ухвала суду № 56277795, 01.03.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 р.Справа № 818/3377/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015р. по справі № 818/3377/15

за позовом Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Охтирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Сумській області, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просив суд визнати недійсними договори дарування від 09.03.2011 року ВРІ№ 351503, ВРІ № 351504, зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 нерухоме майно, отримане за договорами дарування, зобов'язати ОСОБА_1 провести за собою реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що в ході здійснення заходів по стягненню податкового боргу з ФОП ОСОБА_1 було встановлено факти відчуження належного йому нерухомого майна після виникнення податкового боргу шляхом укладання договорів дарування. 21.07.2009 року позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення, яким донараховано ФОП ОСОБА_1 зобов'язання з податку на додану вартість. Це повідомлення-рішення ФОП ОСОБА_1 оскаржив до суду. Судовим рішенням у справі № 2а-369/10/1870, яке набрало законної сили 13.12.2010 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Сумського окружного адміністративного суду у справі № 2а-270/10/1870 стягнуто з ФОП ОСОБА_1 податковий борг в сумі 745 377,08 грн., 21.06.2011 року було видано виконавчий лист, який неодноразово направлявся до виконавчої служби та повертався стягувачу без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2а-369/10/1870 ОСОБА_1 здійснив відчуження нерухомого майна, яке належало йому на праві власності - нежитлових будівель за адресою АДРЕСА_1 згідно договорів дарування від 09.03.2011 року ВРІ№ 351503, ВРІ № 351504 на користь сина - ОСОБА_2 На думку позивача, ці договори дарування свідчать про укладення фіктивних правочинів у протизаконних цілях без наміру передати право власності іншим особам, але з метою приховати його від кредиторів. Фактично майно залишилось в родині, але звернути на нього стягнення для погашення податкового боргу неможливо.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015 року у справі № 818/3377/15 відмовлено в задоволенні адміністративного позову Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів від 09.03.2011 року ВРІ№ 351503, ВРІ № 351504 дарування нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_2, зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 нерухоме майно, отримане за договорами дарування; зобов'язання ОСОБА_1 провести реєстрацію за собою права власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, були повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причини неявки не повідомили.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, 09.03.2011 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_3 посвідчено договори дарування, згідно умов яких ОСОБА_1 передає у власність безоплатно, а ОСОБА_2 приймає у власність нерухоме майно, що розташоване за адресою:АДРЕСА_1 :

- нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену літерою "Ж" та складається з приміщень: прохідної, складу з підвалом, магазину, загальна площа: 252,8 кв. м.(договір від 09.03.2011 року ВРІ №351504) (а.с. 43);

- та нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену літерою "Е" загальною площею 221,1 кв.м. (договір від 09.03.2011 року ВРІ №351503) (а.с. 46).

Право власності за ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно зареєстроване 11.03.2011 року комунальним підприємством "Охтирське міське бюро технічної інвентаризації"(а.с. 44-45,47-48).

Станом на момент укладання договорів дарування ФОП ОСОБА_1 мав податковий борг у розмірі 745 377,08 грн., у провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала справа № 2а-270/10/1870 про стягнення цього боргу (а.с. 17-27, 29-30).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання оскаржуваних договорів недійсними відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, у такому правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані договори були оформлені належним чином відповідно до вимог чинного на той момент законодавства та посвідчені нотаріусом, що підтверджує відсутність заборон на відчуження майна, які б перешкоджали укладенню таких правочинів. Після їх укладення набувачем було зареєстровано право власності на нерухоме майно в державному реєстрі прав на нерухоме майно в КП «Охтирське МБТІ»(а.с. 43-48)

В подальшому, на підтвердження реальності виконання оскаржуваних договорів, у 2014 році ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1, тобто під приміщеннями, що були передані йому у власність на підставі спірних договорів. В подальшому, у 2015 році рішенням Охтирської міської ради вказані земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду, що свідчить про фактичне користування останнім подарованим йому нерухомим майном. Сторонами було вчинено фактичні дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, тобто, учасники договору дійсно мали намір створити правові наслідки на момент його вчинення.(а.с. 49-60)

При цьому, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази забезпечення позову Охтирською ОДПІ щодо стягнення суми податкового боргу, який було задоволено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 року, а отже, ОСОБА_1 на момент укладення правочинів мав право розпоряджатися власністю на власний розсуд.

В силу ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що контролюючим органом не надано належних доказів, що оскаржувані договори є недійсними чи мають фіктивний характер, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015р. по справі № 818/3377/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Кононенко З.О. Бондар В.О. Повний текст ухвали виготовлений 04.03.2016 р.