Постанова № 56277343, 23.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 лютого 2016 року № 826/24426/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м.Києві Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, ГУ Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності щодо неподання висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 5 751 280 грн, що підлягає бюджетному відшкодуванню на користь ТОВ «Аскоп-Україна», визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.10.2015 № 0000222800, № 0000212800; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь ТОВ «Аскоп-Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 5 751 280 грн.

Позов обґрунтовано тим, що висновки акту від 07.10.2015 № 7835/26-53-28-01-30579869 «Про результати документальної невиїзної документальної перевірки ТОВ «Аскоп-Україна» правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2015 року, червень 2015 року» є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами.

Представник Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві письмових пояснень суду не надала, явку представника в судове засідання не забезпечило, хоча було належним чином повідомлено про час, дату та місце судового вирішення справи.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.07.2015 позивачем подано до податкового органу в електронній формі податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2015 року № 9153543946, в рядку 23.2 якою заявлено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку в розмірі 5 751 280 грн. Також, позивачем подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

У зв'язку з викладеним, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну невиїзну документальну перевірку ТОВ «Аскоп-Україна» правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2015 року, червень 2015 року, за результатом якої складено акт від 07.10.2015 № 7835/26-53-28-01-30579869 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, абзацу «б» п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України та завищення позивачем суми податкового кредиту в розмірі 416 750 грн, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту (р. 18) за квітень 2015 року в розмірі 416 750 грн, за червень 2015 року завищено суму податкового кредиту та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19) в розмірі 1 432114 грн, що призвело до завищення бюджетного відшкодування за червень 2015 року в розмірі 1 432 114 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.10.2015:

- № 0000222800, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1 432 114 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 716 057 грн;

- № 0000212800, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 625 125 грн (за основним платежем 416 750 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 208 375 грн.).

Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваного рішення став висновок податкового органу про неможливість підтвердити факт поставки товарів від ТОВ «Валор 1» на адресу «Алкор ЛТД» та останнім на адресу позивача.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Аскоп-Україна» (покупець) укладено договір від 24.02.2015 №25/02/15 предметом якого є передача у власність покупця сої. Згідно з умовами договору, поставка сої здійснювалася на умовах СРТ ПАТ "Херсонський КХП" (INCOTERMS 2000) автомобільним транспортом за адресою: м. Херсон, вул. Порт-елеватор, 5, ПАТ "Херсонський КХП" в квоту ПП «ДП Чистая старна». Позивачем надано також копію договору транспортно-експедиторських послуг укладеного з ПП «ДП Чистая старна» від 15.12.2014 № ЧК 170/12/14, предметом якого є комплекс послуг по виконанню робіт з приймання, розміщення, накопиченню перевалке та експедируванню сої з використанням перевантажувальних потужностей ПАТ "Херсонський КХП".

На підтвердження реального виконання зазначеного вище договору позивачем надано суду копії: видаткових та податкових накладних, актів приймання, складських квитанцій, копії яких долучено до матеріалів справи. Факт оплати товару позивачем підтверджується копіями платіжних доручень, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що первинні бухгалтерські документи по спірним операціям оформлено відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: містять відомості про господарську операцію та мають всі обов'язкові реквізити.

Згідно ст. 43, 46 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України. Після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

З огляду на викладене вбачається, що складські квитанції є первинним бухгалтерськими документами, що посвідчують факт прийняття на зберігання та факт належності на праві власності поклажедавцеві (позивачу) сої.

На підтвердження подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності за перевіряємий період позивачем надано до суду наступні документи: митні декларації, зовнішньоекономічний контракт №043/15 від 18.05.2015 року на поставку сої, додаткова угоди №10/1 від 18.05.2015 року, коносаменти, інвойси, банківські виписки, копії яких долучено до матеріалів справи.

Згідно з п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій за а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг; для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.п. 201.7, 201.8, абз. 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 конкретизував позицію Верховного Суду України (далі - лист) та зазначив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути:

- фактично здійснені;

- підтверджені належним чином складеними первинними документами;

- документи повинні відображати реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Також, листом визначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Перевіривши всі документи, які подані позивачем на підтвердження реальності та товарності господарських операцій, суд встановив, що вони дійсно складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704) та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем-1, що всі податкові накладні, видані ТОВ «Алкор ЛТД», зареєстровані останнім у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, судом встановлено, що ТОВ "Алкор ЛТД" зареєстрований платником ПДВ, а отже мав право виписувати позивачу податкові накладні.

Отже, господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний, товарний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а також правомірно сформовано останнім податковий кредит, що зумовлює необґрунтованість висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та як наслідок завищення суми бюджетного відшкодування.

ПК України не ставить в залежність право позивача формування податкового кредиту від дотримання законодавства іншими платниками податку, якщо він виконав усі вимоги закону.

Суд звертає увагу на позицію Європейського суду щодо порушеного питання, яке проілюстровано у рішеннях по справах за компанії "Інтерсплав" проти України у справі за позовом компанії "Булвес" AД проти Болгарії та у справі за позовом компанії "Бізнес Суппорт Центр" проти Болгарії.

У зазначених справах Європейський суд дійшов висновку, що суб'єкт господарювання, який правомірно сформував податковий кредит з ПДВ при придбанні товарів, робіт, послуг, беззаперечно, має право на його відшкодування, оскільки це є його власністю. Держава, маючи інформацію про зловживання у зазначеній сфері, має всі законодавчі підстави для вжиття відповідних заходів щодо їх припинення. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями свого контрагента, якщо відсутні ознаки його участі у правопорушенні, оскільки у нього немає законодавчих підстав для здійснення контролю за правомірністю дій контрагента.

Отже, податковий протиправно зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ та нарахував штрафні санкції.

Оскільки податковим органом вчинено дії щодо проведення документальної невиїзної документальної перевірки ТОВ «Аскоп-Україна» правомірності бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, за результатом якої складено акт перевірки та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що фактично унеможливило подання до органу казначейської служби висновку із зазначенням суми бюджетного відшкодування ПДВ, отже доводи позивача про наявність бездіяльності відповідача щодо складання зазначеного висновку є безпідставними, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позову у вказаній частині.

У частині позовних вимог про стягнення із Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь позивача заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 5 751 280,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з п. 200.17 ст. 200 ПК України, джерелом сплати бюджетного відшкодування (в тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість визначає Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 року №39 (далі - Порядок).

Відповідно до п.п. 6-7 Порядку, у разі коли за результатами проведення перевірок платника податку з урахуванням вимог статей 73 і 83 ПК України підтверджено достовірність нарахованої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, орган державної податкової служби складає висновок про суми відшкодування податку на додану вартість (далі - висновок), в якому зазначає суму, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

Орган державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку зобов'язаний подати органові державної казначейської служби висновок протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки платника податку, який не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість.

Враховуючи виконання позивачем вимог п.п. 200.7, 200.8 ст. 200 ПК України та протиправне зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування з ПДВ на, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині стягнення із Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь позивача заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 5 751 280,00 грн.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 03.06.2014 року у справі №21-131а14, у якій зазначено, що у разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених п.п. 200.7 та 200.8 ст. 200 ПК України вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірки, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, а тому суми податку, не відшкодовані протягом визначених ст. 200 ПК України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, при цьому неподання органом державної податкової служби після закінчення перевірки до органу Державного казначейства України висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та непогашення у зв'язку з цим заборгованості бюджету з податку на додану вартість, не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення зазначеної суми.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.10.2015 № 0000222800, № 0000212800.

3. Стягнути із Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5 751 280,00 грн. (п'ять мільйонів сімсот п'ятдесят одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 копійок).

4. Відмовити в задоволенні решти позову.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда