Постанова № 56276820, 03.03.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 березня 2016 рокусправа № 336/7810/15-а Провадження№2-а/336/244/2015 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу заступника начальника Запорізької митниці ДФС Шила Богдана Володимировича

на постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 26 листопада 2015 року у справі №336/7810/15-а (провадження №2-а/336/244/2015) за позовом ОСОБА_3 до заступника начальника Запорізької митниці ДФС Шила Богдана Володимировича про скасування постанови у справі про порушення митних правил, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову заступника начальника Запорізької митниці ДФС Шила Б.В. у справі про порушення митних правил №0253/11200/15 як незаконну.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що порушень строків транзитного перевезення транспортних засобів не було, оскільки після ввезення транспортного засобу на територію України 24.01.2015 року, він змушений був з 03.02.2015 року поставити автомобіль на СТО у зв'язку з ремонтом ходової частини, про що свідчить Довідка від 03.02.2015р. Крім того, на думку позивача, його притягнуто до відповідальності за одне правопорушення - перевищення строків транзиту за двома статтями митного кодексу України.

Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 26 листопада 2015 року позов задоволено. Постанову в справі про порушення митних правил №0253/11200/15 від 29.09.2015 року, складену заступником начальника Запорізької митниці ДФС Шило Б.В. визнано незаконною та скасовано.

Не погодившись з постановою суду, заступник начальника Запорізької митниці ДФС Шило Богдан Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в позові. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, зокрема, на положення ст.192 МК України, якими визначені заходи, що вживаються перевізником у разі аварії чи дії обставин непереборної сили під час перевезення товарів. Позивачем не було вжито передбачених законодавцем заходів та не повідомлено Запорізьку митницю, як найближчий орган доходів і зборів, про аварію та необхідність передачі автомобіля до станції технічного обслуговування. Позивач самостійно, без дозволу Митниці передав автомобіль, що у відповідності до ст.193 МК України, є підставою для виникнення у позивача обов'язку зі сплати митних платежів.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22.09.2015 року відповідачем винесена постанова у справі про порушення митних правил №0225/11200/15, якою громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.3 ст.470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500грн. Підставою для прийняття даної постанови стали висновки відповідача про перевищення ОСОБА_3 строків транзитного перевезення, визначених ст.95 МК України, автомобіля «Mercedes-Benz», кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_2» більше ніж на десять діб.

29.09.2015 року відповідачем винесена постанова у справі про порушення митних правил №0253/11200/15, якою громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст.485 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300% несплаченої суми митних платежів, що складає 484986,78грн. Підставою для прийняття вказаної постанови стали висновки відповідача про порушення позивачем вимог та обмежень, встановлених розділом V МК України, а саме: використання товару стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги. Сума несплачених митних платежів, згідно службової записки управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Запорізької митниці від 01.09.2015 р. № 08-70-25-19/1030-ЕП, з урахуванням положень ст. 296 МК України, складає 161662,26 грн. (ввізне мито 14528,69грн., акциз 95975,38 грн., ПДВ 51158,19грн.).

Правомірність та обґрунтованість постанови №0253/11200/15 від 29.09.2015 року є предметом спору, який передано на вирішення суду. При цьому, постанова №0225/11200/15 від 22.09.2015 року позивачем не оскаржується.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 неправомірно притягнуто до відповідальності за одне правопорушення - порушення строків транзиту, до відповідальності за двома статтями Митного кодексу України. Суд зазначив, що ОСОБА_3 не було порушено строку транзиту, встановленого ст.95 МК України, а притягаючи позивача до відповідальності за використання транспортного засобу, стосовно якого було надано пільги, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими їх було ввезено, відповідач взагалі не зазначає в яких саме «інших» цілях. Також суд першої інстанції, як на підставу для задоволення позову, вказав на ненадання відповідачем формули обчислення несплачених митних платежів.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 70 Митного кодексу України встановлені види митних режимів. Відповідно до положень статті 71 Митного кодексу України встановлено, що декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Таким чином, вибір митного режиму, поміщення у митний режим та зміна митного режиму є виключним правом декларанта.

Судом встановлено, що при митному оформленні в зоні діяльності п/п «Виступовичі - Нова Рудня» Житомирської митниці ДФС автомобіль «Mercedes-Benz», кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_2» був оформлений у режимі «транзит».

Згідно із ч.1 ст.90 МК України, транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 1 частини 1 статті 95 МК України встановлені строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту, і для автомобільного транспорту такий строк складає 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

Відповідно до ч. 1 та ч. 4ст. 102 МК України, митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем митного органу призначення. Митний режим транзиту також завершується поміщенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення в інший митний режим при дотриманні вимог, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, транспортний засіб автомобіль «Mercedes-Benz», кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_2» знаходився на митній території України поза межами 10-ти денного строку. Такі обставини не заперечуються і самим позивачем.

Разом з тим, позивач зазначає, і з цим погодився суд першої інстанції, що десятиденний строк для вивезення автомобіля з митної території порушено не було, оскільки після ввезення транспортного засобу на територію України 24.01.2015 року, він змушений був з 03.02.2015 року поставити автомобіль на СТО у зв'язку з ремонтом ходової частини, про що свідчить Довідка від 03.02.2015р. Про вказані обставини позивач повідомив Житомирську митницю ДФС та просив продовжити строк транзиту на час проведення ремонту. Після усунення несправностей автомобіля 06.09.2015 року Позивач вивіз транспортний засіб через митний пост Одеської митниці ДФС.

Такі доводи позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.95 МК України до строків, зазначених у частині першій цієї статті, не включається час дії обставин, зазначених у статті 192 цього Кодексу.

Статтею 192 МК України визначені заходи, що вживаються у разі аварії чи дії обставин непереборної сили під час перевезення товарів, а саме: якщо під час перевезення товарів транспортний засіб внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили не зміг прибути до органу доходів і зборів призначення, допускається вивантаження товарів в іншому місці. При цьому перевізник зобов'язаний:

1) вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження товарів та недопущення будь-якого їх використання;

2) терміново повідомити найближчий орган доходів і зборів про обставини події, місцезнаходження товарів і транспортного засобу.

Судом встановлено, що 03.02.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Житомирської митниці ДФС із заявою, в якій просив продовжити термін транзиту автомобіля «Mercedes-Benz», кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер «НОМЕР_2» у зв'язку з тим, що він знаходиться на СТВ в м.Запоріжжя, вул. Грязнова, 88. В цій заяві зазначено, що після закінчення ремонту ОСОБА_3 зобов'язався вивезти транспортний засіб за територію України (а.с.11).

На вказану заяву Житомирська митниця надала відповідь за вих. №118/Т/06-70-24 від 13.02.2015р., в якій позивачу було роз'яснено, що з даним проханням йому необхідно звернутися до Запорізької митниці ДФС за адресою: м.Запоріжжя, вул.Кремлівська, б.12, так як згідно його документів, транспортний засіб знаходиться в зоні діяльності Запорізької митниці (а.с.16)

Проте, до Запорізької митниці позивач не звернувся.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги, що позивач повинен був звернутися саме до Запорізької митниці ДФС, як до найближчого органу доходів і зборів, із повідомленням про обставини події та місцезнаходження транспортного засобу, як це передбачено ст.192 МК України, але враховуючи, що позивачем такі заходи вжито не було, строк транзиту не продовжувався, що виключає застосування в даному випадку п.1 ч.2 ст.95 МК України.

Колегія суддів звертає увагу також і на те, що в матеріалах справи відсутні докази настання аварії або дії обставин непереборної сили, зокрема, акту огляду транспортного засобу, в якому було б зазначено про наявність ушкоджень чи несправностей та їх причин, що спричинили необхідність передачі автомобіля до станції технічного обслуговування на термін 7 місяців, а саме по собі перебування транспортного засобу на СТО ще не є свідченням аварії чи дії обставин непереборної сили.

За змістом положень ст.485 Митного кодексу України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в діях позивача дійсно є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, у зв'язку з чим відповідачем правомірно винесено спірну постанову.

Щодо посилання позивача, з чим також повністю погодився суд першої інстанції, що його дії не є підставою для виникнення обов'язку зі сплати митних платежів.

У відповідності до ч.2 ст.193 МК України, у разі втрати або видачі без дозволу органу доходів і зборів товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, перевізник зобов'язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів. Порушення перевізником встановлених цим Кодексом строків доставки товарів, якщо виконано всі інші вимоги, не створює для нього зобов'язання щодо сплати митних платежів.

Як вже було зазначено, позивачем самостійно без дозволу органу доходів і зборів передано транспортний засіб, який знаходиться під митним контролем і переміщувався транзитом, до станції технічного обслуговування, а відтак, у позивача виник обов'язок зі сплати митних платежів.

Враховуючи, що на виклики Запорізької митниці позивач не з'являвся, розрахунок митних платежів правомірно було самостійно визначено відповідачем. Формула обчислення обсягу митних платежів наведена у службовій записці управління адміністрування митних платежів та митно-тарифного регулювання Запорізької митниці від 01.09.2015 р. № 08-70-25-19/1030-ЕП та відповідає нормам ч.3-4 ст.295, ч.4 ст.296, ч.4 ст.368 МК України.

Колегія суддів вважає помилковим посилання заявника апеляційної скарги на те, що притягнення гр.ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.470 МК України не виключає притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.485 МК України, оскільки за змістом ч.2 ст.36 КУпАП України, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на порушення судом першої інстанції процесуального права в частині безпідставного звільнення ОСОБА_3 від сплати судового збору, оскільки за змістом ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Питання справляння державного мита регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито». Питання ж справляння судового збору в свою чергу врегульоване Законом України «Про судовий збір», відповідно до якого ОСОБА_3 є суб'єктом сплати судового збору.

Надаючи правову оцінку таким доводам заявника апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 288 КУпАП України встановлений порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, зокрема, визначено, що постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Така редакція статті діяла ще до набрання чинності Закону України «Про судовий збір», тобто в період дії Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито», яким регулювалася сплата державного мита за подання, зокрема, позовів до суду. З набранням чинності Закону України «Про судовий збір», змін в частині поняття «державне мито» до вищевказаної статті внесено не було, проте враховуючи предмет регулювання ст.288 КУпАП та те, що з 01.11.2011р. за подання заяв, скарг до суду сплачується судовий збір, колегія суддів вважає, що позивач при поданні адміністративного позову був звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ч.6 ст.94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.2 названої статті, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Частиною ж п'ятою цієї статті визначено, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що в даному випадку відповідачу можливо було б компенсувати з Державного бюджету України понесені ним лише ті витрати, які пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Враховуючи, що судом не встановлено понесення відповідачем таких витрат, а ухвалою суду відповідачу було відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 535,92грн., який не відноситься до тих витрат, які компенсуються, його слід стягнути з Запорізької митниці ДФС, як суб'єкта владних повноважень, враховуючи, що стороною у справі є її посадова особа.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205 ст.207 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника начальника Запорізької митниці ДФС Шила Богдана Володимировича задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 26 листопада 2015 року у справі №336/7810/15-а (провадження №2-а/336/244/2015) скасувати та прийняти нову.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Запорізької митниці ДФС на користь спеціального фонду Державного бюджету судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 535,92грн. (п'ятсот тридцять п'ять гривень 92 коп.), здійснивши зарахування за реквізитами: Отримувач коштів: УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37989274; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м.Дніпропетровська; Код банку отримувача (МФО):805012; Рахунок отримувача: 31217206781004; Код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

(Постанову у повному обсязі складено 04.03.2016р.)

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов