Рішення № 56276426, 01.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016Справа №910/2281/16За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства «Форест+»

про стягнення 70393 грн. 13 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Пейко А.Б. - представник на підставі ордеру КС№164409 та угоди № 0601/16 про надання правової допомоги від 05.01.2016

ОСОБА_3 - представник за довіреністю б/н від 24.02.2016

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.02.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з вимогами до Приватного підприємства «Форест+» про стягнення 91793 грн. 00 коп., з яких 54410 грн. 00 коп. суми основного боргу, 13839 грн. 87 коп. пені, 527 грн. 70 коп. 3% річних та 23015 грн. 43 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 14/07-15 про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.07.2015 не у повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем на підставі заявки № 14/07-15 від 14.07.2015 послуги транспортного експедирування, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 54410 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 14/07-15 від 14.07.2015 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 13839 грн. 87 коп. за період з 27.07.2015 по 31.01.2016. Також, за прострочення оплати послуг з транспортного експедирування позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 527 грн. 70 коп. за період з 06.10.2015 по 31.01.2016 та інфляційні втрати у розмірі 23015 грн. 43 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2281/16, розгляд справи призначено на 01.03.2016.

У судовому засіданні 01.03.2016 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог в частині інфляційних втрат та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1615 грн. 56 коп., нараховані за період з серпня по грудень 2015 року.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З огляду на те, що заява про зменшення позовних вимог підписана представником позивача, який відповідно до Угоди № 0601/16 про надання правової допомоги від 05.01.2016 не обмежений у праві зменшувати позовні вимоги, суд приймає подану позивачем заяву як зменшення позовних вимог в частині інфляційних втрат і розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 14/07-15 про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.07.2015 у загальному розмірі 70393 грн. 13 коп., з яких 54410 грн. 00 коп. основного боргу, 13839 грн. 87 коп. пені, 527 грн. 70 коп. 3% річних та 1615 грн. 56 коп. інфляційних втрат.

Представники позивача у судовому засіданні 01.03.2016 подали документи на виконання вимог ухвали суду, надали суду для огляду у судовому засіданні оригінали Договору № 14/07-15 про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.07.2015 та міжнародної товарно-транспортної накладної CMR 050710 від 16.07.2015, надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 01.03.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103037381920.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 01.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.2015 між Приватним підприємством «Форест+» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор) укладено Договір № 14/07-15 про надання транспортно-експедиційних послуг, відповідно до умов якого замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а експедитор зобов'язується здійснити організацію перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до умов заявок замовника, а замовник зобов'язується сплатити погоджену сторонами провізну плату.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 заявка є невід'ємною частиною цього договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування товару, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики, найменування та місцезнаходження відправника та одержувача вантажу, його особливі характеристики, маршрути перевезення, державні реєстраційні номери транспортного засобу, прізвище, ім'я, по батькові та інші особисті дані водія транспортного засобу, вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу, особливі вказівки замовника, дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення, розмір провізної плати, інші вимоги перевезення вантажу.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 замовник зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати експедитору погоджену провізну плату відповідно до умов цього договору.

Згідно з п. 3.1 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 вартість послуг по міжнародному перевезенню вантажу обумовлена в заявці на кожне перевезення і оплачується замовником шляхом перерахування коштів на банківський рахунок експедитора.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 доходом експедитора є лише його винагорода, розмір якої є різниця між вартістю транспортно-експедиторських послуг, узгоджених із замовником у заявках на експедирування вантажу, і витратами, здійсненими експедитором на користь перевізника. Кошти, отримані від клієнта для оплати послуг перевізника і інших залучених осіб є транзитними і експедитору не належать.

Відповідно до п. 3.3 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 послуги експедитора, надані по даному договору, оплачуються замовником за кожною заявкою на міжнародне перевезення на підставі виставлених експедитором рахунків в термін, обумовлений в заявці.

Відповідно до п. 7.1 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт.

Відповідно до п. 7.2 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку його дії не попередить іншу сторону про розірвання цього договору, він продовжує свою дію на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Судом встановлено, що на підставі заявки № 14/07-15 на транспортно-експедиторські послуги від 14.07.2015, складеної позивачем та відповідачем (копія долучена позивачем до позовної заяви), позивачем були надані відповідачу послуги транспортного експедирування з перевезення вантажу за маршрутом Україна - Італія (дошки соснової, вагою 21050 кг, відправник - Приватне підприємство «Форест+»; одержувач - Imballaggi Aurora s.r.l. (via Pontina km-46.700, 04011, Aprilia (LT), Italia - адреса розмитнення), що підтверджується долученою позивачем до позовної заяви копією міжнародної товарно-транспортної накладної № 050710 від 16.07.2015.

Згідно з п. 3.1 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 вартість послуг по міжнародному перевезенню вантажу обумовлена в заявці на кожне перевезення і оплачується замовником шляхом перерахування коштів на банківський рахунок експедитора.

Судом встановлено, що у заявці № 14/07-15 на транспортно-експедиторські послуги від 14.07.2015 сторонами погоджено, що вартість наданих позивачем послуг становить 2400 Євро за курсом НБУ на день завантаження; строк оплати - протягом п'яти днів з дня розвантаження автомобіля.

Як вбачається із міжнародної товарно-транспортної накладної № 050710 від 16.07.2015, датою завантаження товару є 16.07.2015, з огляду на що вартість наданих позивачем експедиторських послуг у гривні становить 58410 грн. 98 коп. (враховуючи офіційний курс гривні по відношенню до Євро станом на 16.07.2015 - 1 Євро = 24,337907 грн.).

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію акту надання послуг № 19 від 21.07.2015, який підписано та скріплено печатками уповноваженими представниками сторін, та в якому зазначено, що сторони склали вказаний акт про те, що на підставі Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 експедитором були надані транспортно-експедиторські послуги на суму 58410 грн. 00 коп.

Тобто, сторонами погоджено, що вартість наданих позивачем послуг з транспортного експедирування становить 58410 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3.3 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 послуги експедитора, надані по даному договору, оплачуються замовником за кожною заявкою на міжнародне перевезення на підставі виставлених експедитором рахунків в термін, обумовлений в заявці.

Як встановлено судом, у заявці № 14/07-15 на транспортно-експедиторські послуги від 14.07.2015 сторонами погоджено строк оплати, а саме - протягом п'яти днів з дня розвантаження автомобіля.

У судовому засіданні 01.03.2016 судом (з огляду на неякісну копію, долучену позивачем до позовної заяви) було оглянуто оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 050710 від 16.07.2015 та було встановлено, що у міжнародній товарно-транспортній накладній CMR № 050710 від 16.07.2015 вказано дату розвантаження автомобіля - 21.07.2015.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити надані позивачем послуги транспортного експедирування за заявкою № 14/07-15 на транспортно-експедиторські послуги від 14.07.2015 у розмірі 58410 грн. 00 коп. у строк до 27.07.2015 (включно), зважаючи на положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчиненні певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Однак, судом встановлено, що відповідач не у повному обсязі виконав свій обов'язок з оплати за надані позивачем послуги з транспортного експедирування, сплативши позивачу 05.10.2015 грошові кошти у розмірі 4000 грн. 00 коп. із призначенням платежу - оплата за транспортні послуги згідно з рахунком № 20 від 16.07.2015 (вказаний рахунок долучено позивачем до позовної заяви), що підтверджується долучено позивачем до матеріалів справи копією банківської виписки з рахунку позивача.

Таким чином, враховуючи розмір наданих позивачем послуг з транспортного експедирування у сумі 58410 грн. 00 коп. та розмір сплачених відповідачем грошових коштів у сумі 4000 грн. 00 коп., суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість з оплати послуг за заявкою № 14/07-15 на транспортно-експедиторські послуги від 14.07.2015 (за Договором № 14/07-15 від 14.07.2015) у розмірі 54410 грн. 00 коп., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 54410 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується із положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Приватного підприємства «Форест+» у розмірі 54410 грн. 00 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення з Приватного підприємства «Форест+» суми основного боргу у розмірі 54410 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 14/07-15 від 14.07.2015 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 13839 грн. 87 коп. за період з 27.07.2015 по 31.01.2016.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.6 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 у випадку затримки оплати за перевезення вантажу, замовник виплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.

Суд зазначає, що умова п. 4.6 Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 про нарахування пені за кожну добу затримки оплати визначає механізм нарахування пені та не встановлює іншого періоду нарахування пені, аніж той, який визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивач здійснює нарахування пені більше шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) та позивачем неправильно визначено початок (дату) нарахування пені; так, позивач здійснює нарахування пені з 27.07.2015, тоді як обґрунтованим початком для нарахування пені є 28.07.2015 (з огляду на встановлений судом строк виконання відповідачем обов'язку з оплати за надані позивачем послуги транспортного експедирування - до 27.07.2015 (включно).

При цьому, позивачем не враховано кількість календарних днів у 2016 році - 366 днів, що повинно враховуватись при визначенні розміру пені за 2016 рік.

З огляду на вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок пені з 28.07.2015 по 28.01.2016 (враховуючи здійснену відповідачем часткову оплату 05.10.2015 у сумі 4000 грн. 00 коп.):

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення, грн.58410,0028.07.2015 - 27.08.20153130%2976.5158410,0028.08.2015 - 24.09.20152827%2419.6158410,0025.09.2015 - 04.10.20151022%704.1254410,0005.10.2015 - 29.10.20152522%1639.7554410,0030.10.2015 - 17.12.20154922%3213.9254410,0018.12.2015 - 31.12.20151422%918.2654410,0001.01.2016 - 28.01.20162822%1831.51Всього:13703 грн. 68 коп.Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення з Приватного підприємства «Форест+» пені у розмірі 13839 грн. 87 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 13703 грн. 68 коп.

Крім того, за прострочення оплати послуг з транспортного експедирування позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 527 грн. 70 коп. за період з 06.10.2015 по 31.01.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки позивачем не враховано кількість календарних днів у 2016 році - 366 днів, що повинно враховуватись при визначенні розміру 3% річних за 2016 рік.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду нарахування:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів54410,0006.10.2015 - 31.12.2015873%389,0754410,0001.01.2016 - 31.01.2016313%138,25Всього:527 грн. 32 коп.Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення з Приватного підприємства «Форест+» 3% річних у розмірі 527 грн. 70 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 527 грн. 32 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1615 грн. 56 коп. за період з серпня 2015 року по грудень 2015 року (в редакції заяви про зменшення позовних вимог).

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення з Приватного підприємства «Форест+» інфляційних втрат у розмірі 1615 грн. 56 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп.

У відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 6000 грн. 00 коп. позивачем долучено до матеріалів справи Угоду № 0601/16 про надання правової допомоги від 05.01.2016, укладену з Адвокатським об'єднанням «Кодекс-Груп», відповідно до якої виконавець приймає на себе доручення клієнта по наданню клієнту правових (юридичних) та супутніх послуг у господарській справі про стягнення заборгованості з Приватного підприємства «Форест+» за надані послуги на підставі Договору № 14/07-15 від 14.07.2015 та заявки № 14/07-15 на транспортно-експедиторські послуги від 14.07.2015.

Відповідно до п. 5.4 вказаної Угоди за надану виконавцем правову допомогу по справі клієнт сплачує обумовлений гонорар у розмірі 6000 грн. 00 коп.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи платіжне доручення № 8 від 08.02.2016 про сплату Адвокатському об'єднанню «Кодекс-Груп» грошових коштів у розмірі 6000 грн. 00 коп. (призначення платежу - оплата за правову допомогу за позовом до Приватного підприємства «Форест+»), ордер КС№164409 на ім'я Пейко Андрія Борисовича, виданий Адвокатським об'єднанням «Кодекс-Груп», та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 722 від 26.02.2010, яке видране Пейко Андрію Борисовичу.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 49 господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволені частково, судові витрати (витрати зі сплати судового збору та витрати з оплати послуг адвоката) покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Форест+» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 31-А, кв. 18; ідентифікаційний код: 32423780) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33016, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) суму основного боргу у розмірі 54410 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста десять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 13703 (тринадцять тисяч сімсот три) грн. 68 коп., 3% річних у розмірі 527 (п'ятсот двадцять сім) грн. 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 1615 (одна тисяча шістсот п'ятнадцять) грн. 56 коп., судовий збір у розмірі 1375 (одна тисяча триста сімдесят п'ять) грн. 33 коп. та витрати зі сплати послуг адвоката у розмірі 5988 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 36 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 04.03.2016

Суддя І.М. Отрош