Рішення № 56273046, 02.03.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/19606/13-ц

Провадження №2/521/115 /16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Поліщук І.О.,

при секретарі - Святецькій І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, встановлення факту знаходження у безпорадному стані спадкодавця, встановлення факту ухилення від виконання обов'язків щодо утримання та надання допомоги спадкодавцю, усунення від права на спадкування, визнання права на спадкування, скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи - ОСОБА_3, Головного управління державної міграційної служби в Одеській області про позбавлення права користування частиною житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом виселення, за позовом третьої особи що заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи - Головного управління державної міграційної служби в Одеській області про позбавлення права користування частиною житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И В:

25.11.2013 року до Малиновського районного суду міста Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, уточнивши який, просить суд встановити факт постійного проживання її - ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_8 з листопада 1991 року по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1, факт надання останньому матеріальної допомоги та моральної підтримки, встановити факт знаходження у безпорадному стані за життя спадкодавця ОСОБА_8 необхідності сторонньої допомоги, встановити факт ухилення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від виконання обов'язків щодо утримання та надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_8, усунути від права на спадкування ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8 і складається з 9/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Визнати право на спадкування за ОСОБА_1 на 9/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л.І. 30.03.2013 року на 9/75 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за кожним. Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина у вигляді 9/25 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Позивачка вказує, що починаючи з листопада 1991 року до дня смерті спадкодавця, вона проживала з ОСОБА_8 однією сім'єю, у них існували взаємні обов'язки та права вони вели спільне господарство. З 1989 року ОСОБА_8 не працював, за життя дуже хворів: хвороба серця, суглобів, легенів, окрім цього він страждав псоріазом у тяжкій формі, у зв'язку з чим останні п'ять - шість років знаходився у безпорадному стані, потребував не тільки матеріальної, моральної підтримки але і стороннього догляду. Позивачка вказує, що оскільки фактично мешкала однією сім'єю зі спадкодавцем більше п'яти років, то має всі підстави для визнання її спадкоємицею четвертої черги згідно зі статтею 1264 ЦК України. Але окрім цього, вона тривалий час матеріально забезпечувала померлого, опікувалася ним, доглядала його, тому має право на спадщину з підстав, передбачених ст. 1259 ЦК України, згідно з яким фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу піклувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4 є синами померлого, а ОСОБА_2 - згідно свідоцтву про шлюб - дружиною померлого. Однак ОСОБА_2, яка значиться дружиною померлого, припинила шлюбі відносини з останнім з 1991 року, але шлюб між ними не розірвано, хоча весь час фактично мешкає та зареєстрована у м. Дніпропетровськ. Наявність зареєстрованого шлюбу між померлим та відповідачкою позбавила її можливості встановити факт знаходження у фактичних шлюбних відносинах та отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, хоча ні сини покійного, ні його дружина не надавали померлому за час життя ні матеріальну, ні моральну допомогу. Ці обставини, на думку позивачки є підставою для усунення від спадкування за законом, відповідно до ст.1224 ЦК України, але питання про усунення від права на спадкування вирішується тільки судом. Позивачка також вказує, що 01.09.2009 року відповідачі звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, як спадкоємці першої черги, а 13.03.2013 року відповідачами були отримані свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державною нотаріальною конторою на 9/75 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 за кожним, які повинні бути скасовані. Зазначені вище обставини, стали приводом для звернення з наступним позовом до суду. 15 липня 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому просять суд усунути перешкоди в користуванні власністю, визнати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими що втратили право користування житловим приміщенням у належній їм частині домоволодіння АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_1 з належної їм частини домоволодіння АДРЕСА_1. 01.12.2015 року до суду звернуся ОСОБА_3 як третя особа з самостійними вимогами до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. У заявлених вимогах ОСОБА_3 просить суд усунути перешкоди у здійсненні права власності, зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди в користуванні власністю, визнати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими що втратили право користування житловим приміщенням у належних йому частинах домоволодіння АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_1 з належної йому частини домоволодіння. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 обґрунтовували свої позовні вимоги тим, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом кожному з них належить по 9/75 часток домоволодіння АДРЕСА_1, які вони отримали у спадщину після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. В цілому спадкове майно складається з 9/25 часток домоволодіння. Ще під час життя спадкодавець ОСОБА_8 зареєстрував у своєму будинку піднаймачів: ОСОБА_1 з 13.10.2008 року, ОСОБА_5 з 24.11.2008 року, ОСОБА_7 з 15.07.2009 року, ОСОБА_6 з 17.11.2008 року. Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 громадяни Росії, більше п'яти років за вказаною адресою не проживають, однак з реєстраційного обліку не знялися. Далі позивачі вказують, що відповідачка ОСОБА_1 до теперішнього часу не тільки не виселилася зі спірного приміщення, але й чинить перешкоди їм як власникам нерухомого майна у користуванні цим майном. Позивачі також зазначили, що всі відповідачі, в тому числі і ОСОБА_1 зареєстровані у спірному приміщенні як піднаймачі, тобто тимчасові мешканці, родинними зв'язками з колишнім власником жила не пов'язані, тому, хоча і вселялися з його дозволу, але самостійного права на житло не набули. З врахуванням вищенаведених обставин ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 вважають, що їхні права мають бути захищені, всіх відповідачів слід визнати такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме 9/25 частинами домоволодіння по АДРЕСА_1, а відповідачку ОСОБА_1 слід виселити зі спірної частини житлового будинку.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12 - заявлені у позові ОСОБА_1 вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3. ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_1, такою, що втратила права користування 9/25 частинами житлового будинку АДРЕСА_1 та виселення з цієї частини будинку не визнали, мотивуючи це тим, що на протязі багатьох років ОСОБА_1 проживала з покійним ОСОБА_8 однією сім'єю, піклувалася про чоловіка, коли той хворів. Крім цього ОСОБА_1 зареєстрована у спірному приміщенні, тому має повне право проживати за місцем своєї реєстрації, тому що іншого житла не має.

Представник ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 адвокат Грушевська Н.І. в судовому засіданні позов ОСОБА_1 до її довірителів не визнала, вважаючи її позовні вимоги безпідставними, так як усі спадкоємці померлого ОСОБА_8 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом у встановленому законом порядку. Позов її довірителів до відповідачів про усунення перешкод у користуванні власністю, просила задовольнити у повному обсязі.

ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив відмовити у задоволенні її позову. Свій позов про усунення перешкод у користуванні власністю просив задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судові засідання на неодноразовий виклик суду не з'являлися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник Третьої особи - Малиновського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області в судові засідання не з'являлися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, вислухавши позивачку ОСОБА_1, її представника, представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідків, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про його смерть серія НОМЕР_1, виданим Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 9/25 часток домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Ця частка домоволодіння належала спадкодавцю на праві спільної часткової власності на підставі Рішення народного суду Малиновського району м. Одеси від 12.11.1982 року, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 18.09. 1997 року, в книзі 68 стор. 85 під реєстровим № 7502 та зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 20595351101, номер запису про право власності: 330078. Домоволодіння складається в цілому з одного черепашникового житлового будинку під літерою «А», загальною площею - 92,2 кв.м, в тому числі житловою площею 53, 8 кв.м, з надвірними будівлями та спорудами під літерами: «Д» - вбиральня, № 1-5 - огорожа, 1 - мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 1302 кв.м, яка знаходиться у фактичному користуванні.

Після смерті ОСОБА_8 до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_1, в якому просила встановити факт знаходження у шлюбних відносинах з померлим та визнати право власності на житловий будинок. Відповідачі пред'явили зустрічний позов про визнання права на спадщину, зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю. Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2012 року у позовних вимогах ОСОБА_1 - відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 право на спадкування після смерті ОСОБА_8 за кожним на 9/75 частин будинку АДРЕСА_1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи частково вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, не надала доказів про те, що вона фактично викупила за власні кошти 9/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_8 та здійснила разом з ним будівництво додаткових приміщень до будинку, а позивачі за зустрічним позовом являються спадкоємцями першої черги, подали заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори і мають право на спадщину. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.01.2013 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2013року залишено без змін. Погоджуючись з таким висновком суду колегія суддів врахувала, що він підтверджений матеріалами справи: технічними паспортами від 17.09.1997 року, 12.03.2010 року, планом земельної ділянки за 1954 рік, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.11.1982 року, довідкою-випискою з домової книги про реєстрацію позивачки у спірному будинку, як піднаймача та копією домової книги, свідоцтвом про одруження ОСОБА_8 та ОСОБА_2, листом першого Малиновського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції проте, що шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_2 зареєстрований 12.09.1986 року не розірвано. Суд апеляційної інстанції також вважав достовірно встановленим, що ОСОБА_8 шлюб з ОСОБА_2 не розірвав, тому висновок суду першої інстанції про відмову у позові про встановлення факту знаходження позивачки з померлим у шлюбних відносинах, відповідає зібраним доказам та закону.

Як вбачається з позовної заяви, в межах даного позову, ОСОБА_1 просить суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_8 з листопада 1991 року по день його смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1, надання останньому матеріальної допомоги та моральної підтримки, встановити факт знаходження у безпорадному стані за життя спадкодавця ОСОБА_8, необхідності сторонньої допомоги, вважаючи, що має бути визнана спадкоємицею четвертої черги щодо майна померлого ОСОБА_8, тому що починаючи з листопада 1991 року до дня смерті вона проживала з ОСОБА_8 однією сім'єю, у них існували взаємні обов'язки та права вони вели спільне господарство. В судовому засіданні ОСОБА_1 особисто розповідала, що за життя ОСОБА_8 дуже хворів: хвороба серця, суглобів, легенів, окрім цього він страждав псоріазом у тяжкій формі, у зв'язку з чим останні п'ять-шість років знаходився у безпорадному стані, потребував не тільки матеріальної, моральної підтримки але і стороннього догляду. Позивачка наголошувала, що мешкала однією сім'єю зі спадкодавцем більше п'яти років, то має всі підстави для визнання її спадкоємицею четвертої черги згідно зі статтею 1264 ЦК України. ОСОБА_1 наголошувала, що окрім цього, вона тривалий час матеріально забезпечувала померлого, опікувалася ним, доглядала його, тому має право на спадщину з підстав, передбачених ст. 1259 ЦК України, згідно з яким фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу піклувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. В якості доказів підтверджуючих ці вимоги, позивачка послалася тільки на покази свідків. Представником позивачки заявлялося клопотання про призначення судової медичної експертизи, висновок якої мав би підтвердити що на протязі останніх п'яти-шести років померлий знаходився у безпорадному стані, потребував матеріальної допомоги та моральної підтримки. КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» ухвала суду про проведення судово-медичної експертизи відносно померлого ОСОБА_8 не виконана, з підстав того, що для вирішення питань поставлених перед експертами необхідно надати медичну документацію стаціонарного лікування з давниною до 2-х років до смерті. Згідно листа № 1107-03 від 29.04.2015 року КУ «Одеське обласне бюро технічної інвентаризації» матеріали цивільної справи повернуті без виконання, у зв'язку з не наданням необхідних документів та не оплатою виставленого рахунку. Будь-яких інших клопотань про призначення судово-медичних експертиз суду не заявлялося. Судом не можуть бути прийняті до уваги й покази свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 , які в судовому засіданні розповіли, що позивачка проживала з покійним ОСОБА_8 однією сім'єю як дружина, опікувалася ним коли той хворів, тому що вказані свідчення не мають правого значення для предмету вказаного позову.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу правна спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У чинному законодавстві відступне легальне визначення поняття «сім я», що і обумовлює труднощі при визначенні кола спадкоємців за законом четвертої черги. Ознака взаємності прав та обов'язків полягає у тому, що права та обов'язки членів сім ї виникають й існують одночасно. Як члені сім ї спадкодавця право на спадкування законом можуть набувати перш за все особи, котрі перебували зі спадкодавцем у фактичних шлюбних відносинах, його пасинки, падчерки, вітчим, мачуха, свояки - зять, теща, невістка, свекруха, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років. Факт сімейних відносин встановлюється судом. Відповідно до ч.2 статті 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування,за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. В контексті даної правової норми, суд може надати право на спадкування особі, яка належить до кола спадкоємців за законом. Таким чином для застосування правил статі 1259 ЦК України позивачці необхідно було довести що вона є спадкоємцем законом будь - якої черги, що в ході розгляду даної справи не доведено належними та допустимими доказами в сенсі ст. 58,59 ЦПК України.

Як роз'яснив ВСС України з розгляду Цивільних і кримінальних справ в п.4 Інформаційного листа № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до положень частини 5 статі 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно з частиною 6 цієї статті положення цієї статті поширюється на всіх спадкоємців, утому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині. Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст.214 ЦПК повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. При розгляді справ цієї категорії суди нерідко постановляють рішення про усунення від спадкування спадкоємця, коли у справі немає жодного доказу про умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю, крім того факту, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, ігноруючи при цьому статті 10, 60 ЦПК, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

В порядку з'ясування обставин, на які посилається ОСОБА_1, як на підставу своїх вимог, встановлено наступне.

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 57 років. Сторони по справі: ОСОБА_1, яка зареєстрована у частині будинку належному померлому на праві власності в якості піднаймача з 13 жовтня 2008 року, тобто менш ніж за рік до смерті ОСОБА_8; дружина померлого - ОСОБА_2, з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 1986 року по час смерті, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - сини спадкодавця, які є спадкоємицями першої черги за законом. Суд вважає, що доказів того, що померлий потребував коштів на придбання ліків і догляд, що взагалі померлому необхідні були ліки та сторонній догляд, на що йому не вистачало грошових коштів, стороною позивачки за основним позовом до суду не надано, тоді як рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на встановлене, відсутні підстави вважати, що померлий ОСОБА_8 потребував матеріального утримання, а його дружина - ОСОБА_2 та сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навмисно ухилялися від його надання. Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази мають бути належними та допустимими. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Всі інші вимоги заявлені ОСОБА_1, а саме про скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, які видані на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л.І. 13.03.2013 року, про визнання за нею права на спадкування майна, після смерті ОСОБА_8, є похідними від позовних вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, надання останньому матеріальної допомоги та моральної підтримки, встановлення факту знаходження у безпорадному стані, необхідності сторонньої допомоги, встановлення факту ухилення від виконання обов'язків щодо утримання та надання допомоги спадкодавцю та усунення від права на спадкування.

Таким чином з підстав викладених вище у мотивувальній частині рішення та з огляду обставини встановлені судовим рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 13 листопада 2012 року яке набрало законної сили, суд вважає недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_8 з листопада 1991 року подень його смерті по ІНФОРМАЦІЯ_1, надання останньому матеріальної допомоги та моральної підтримки, про встановлення факту знаходження у безпорадному стані за життя спадкодавця ОСОБА_8, необхідності сторонньої допомоги, про встановлення факту ухилення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 від виконання обов'язків щодо утримання та надання допомоги спадкодавцю, про усунення від права на спадкування ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8 у вигляді 9/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 про визнання права на спадкування за ОСОБА_1 на 9/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, які видані на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л.І. 30.03.2013 року на 9/75 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за кожним.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, а також позовних вимог, які окремо заявив ОСОБА_3, як третя особа з самостійними вимогами до тих же відповідачів, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 13 березня 2013 року Михайльовою Л.І., державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори, державним нотаріусом посвідчено, що на підставі статті 1261 ЦК України спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_8, 1951 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його: дружина - ОСОБА_2, син - ОСОБА_3, син - ОСОБА_4. Спадщина на яку в указаних частках видано це свідоцтво, складається з: 9/25 (дев'яти двадцять п'ятих) часток домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Ця частка домоволодіння належала спадкодавцю на праві спільної часткової власності на підставі Рішення народного суду Малиновського району міста Одеси від 12.11.1982 року, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 18.09.1997, в книзі 68, на сторінці 85, під реєстровим № 7502 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 20595351101, номер запису про право власності: 330078. Домоволодіння складається в цілому з одного черепашникового житлового будинку під літерою «А», загальною площею 92,2 кв.м, в тому числі житловою площею 53,8 кв.м, з надвірними будівлями та спорудами під літерами: «Д» - вбиральня, № 1-5-огорожа, 1-мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 1302 кв.м, яка знаходиться в фактичному користуванні. Свідоцтво про право на спадщину на 9/75 часток вищезазначеного домоволодіння видане ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за № 3-257. Свідоцтво про право на спадщину на 9/75 часток вищезазначеного домоволодіння видане ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за № 3-254. Свідоцтво про право на спадщину на 9/75 часток вищезазначеного домоволодіння видане ОСОБА_2, зареєстровано в реєстрі за № 3-251.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України встановлено права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Право власності на 9/75 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, за ОСОБА_3, за ОСОБА_4, тобто за кожним із спадкоємців, зареєстровано у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції від 01.07.2004 року, чинний з 01.01.2013 року.

З довідки (виписки із домової книги про склад родини та реєстрацію) № 44 від 15.04.2014 року, виданій СОН « Ближні млини», вбачається, що у частині домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 в якості піднаймача з 13.10.2008 року, ОСОБА_5 - з 24.11.2008 року, ОСОБА_7 - з 15.07.2009 року, ОСОБА_6 - з 17.11.2008 року. В судовому засіданні представник ОСОБА_4, ОСОБА_2, та ОСОБА_3 вказувала, що її довірителям не було відомо про реєстрацію та проживання як ОСОБА_1 так і відповідачів ОСОБА_6 на житловій площі ОСОБА_8, про те не заперечувалося, що при житті ОСОБА_8 мешкав в цієї ж частині домоволодіння до своєї смерті, іншого житла та місця проживання не мав. ОСОБА_1 заперечуючи проти позову вказувала, що була цивільною дружиною покійного ОСОБА_8 проживала разом з ним без реєстрації шлюбу на протязі дев'ятнадцяти років і в якості єдиного доказу послалася на пояснення свідків які були допитані в суді та підтвердили факт проживання відповідачки у спірному приміщенні разом з ОСОБА_8 Проте, покази даних свідків не прийняті судом до уваги, тому що не мають правового значення для вирішення даного спору по суті. Проаналізувавши подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 проживала у спірній частині домоволодіння з жовтня 2008 року, та вважає що відповідачка була зареєстрована за місцем свого фактичного проживання по АДРЕСА_1 у відповідності до вимог ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», де вказується що громадянин України який постійно або тимчасового проживає в Україні зобов'язаний протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Надавши правовий аналіз документам викладеним вище у мотивувальній частині рішення, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в частині усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення відповідачки з належних позивачам в цілому 9/25 частин в м. Одесі, з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст.16 ЦК України кожна особа має право, звернутися до суду за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про припинення дії, яка порушує це право.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно зі ст. 317, 319 ЦК України власнику належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ч.ч.1-2 ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження його майна. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 вселилася у частину домоволодіння АДРЕСА_1 у жовтні 2008 року зі згоди колишнього власника цієї частини будинку - ОСОБА_8. На даний час власниками 9/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності яких виникло та зареєстровано у встановленому законом порядку, а відповідачка ОСОБА_1 не є членом сім'ї ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4, що сторонами не оспорюється. Чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника. Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої він вселився, права власності на це житло, а отже припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені на користування житлом. Права відповідачки, яка не є власницею спірного нерухомого майна, на користування нею були похідними від прав колишнього власника цієї частки домоволодіння, а з припиненням його права власності припинилося і право користування житлом відповідачки.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Оскільки позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є новими власниками в рівних частках по 9/75 кожний, а в цілому 9/25 частин домоволодіння, які не давали згоди на вселення та реєстрацію у ній ОСОБА_1 , а остання вселилася та проживає в ній зі згоди колишнього власника, суд приходить до висновку про задоволення вимог в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 перешкод у користуванні та розпорядженні 9/25 частинами домоволодіння АДРЕСА_1 та виселення її з цієї частини домоволодіння з підстав передбачених статями 98,116,168 ЖК, оскільки після того, як особа до якої вона вселилася позбулася права власності, вона стала тимчасовим жильцем.

В судому засіданні також встановлено, що у 9/25 частинах домоволодіння зареєстровані відповідачі ОСОБА_5 з 24.11.2008 року, ОСОБА_7 з 15.07.2009 року, ОСОБА_6 з 17.11.2008 року. Сторонами не оспорювалося, що вказані особи ніколи не були членами сім ї ОСОБА_8, договору найму житла з власником не укладали, тимчасово проживали в його будинку, зареєстровані як піднаймачі, не проживали за місцем реєстрації ще при житті ОСОБА_8. Відповідно до статті 7 Закону України від 11.12.2003 року № 1382 1У «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права користування житловим приміщенням. Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7 ОСОБА_6, у відповідності до вимог ст.98 ЖК України були тимчасовими мешканцями, які самостійного права на займане жиле приміщення не набули, не проживають за місцем реєстрації понад вісім років, у зв'язку з чим являються особами, яких за вимогою власників 9/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 слід визнати такими, що втратили право користування спірним приміщенням.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_1 такою що втратила права користування житловим приміщенням то дані вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав. Як вбачається з позовних заяв вказаних осіб, вони заявляють зазначені вимоги з метою зняття ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1. Суд вважає, що вказані позовні вимоги є зайво заявленими, з огляду на наступне.

Закон України від 11.12.2003 року № 1382 1У «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна або припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Відповідно до ч.1 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових та службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Зі змісту ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вбачається, що підставою для зняття з реєстрації є рішення про виселення особи з житлового приміщення. Таким чином рішення суду про виселення особи житлового приміщення є підставою для зняття даної особи з реєстрації.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, 29, 317, 319, 321, 334, 383, 386, 391 1222, 1223, 1224, 1259, 1264 ЦК , ст. 98,116,156,168 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 58, 60, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, встановлення факту знаходження у безпорадному стані спадкодавця, встановлення факту ухилення від виконання обов'язків щодо утримання та надання допомоги спадкодавцю, усунення від права на спадкування, визнання права на спадкування, скасування свідоцтв про право на спадщину за законом - відмовити.

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи - ОСОБА_3, Головного управління державної міграційної служби в Одеській області про позбавлення права користування частиною житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом виселення - задовольнити частково.

Позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за участю третьої особи - Головного управління державної міграційної служби в Одеській області про позбавлення права користування частиною житлового будинку, усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом виселення - задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в здійсненні права користування 9/25 частинами домоволодіння АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_1 з 9/25 частин домоволодіння в будинку АДРЕСА_1.

Визнати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що втратили право користування 9/25 частинами домоволодіння АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду є підставою для Малиновського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області для зняття ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги на протязі десяти днів. Особи, що приймали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення мають право на його оскарження на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Головуючий: