Рішення № 56260025, 04.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Коробчук А.М.,

з участю сторін та представника відповідачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 15 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ПАТ „Дельта Банк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку.

Рішенням Рівненського міського суду від 15 січня 2016 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року в сумі 132 338, 94 грн., з яких: 103 201, 00 грн. - тіло кредиту; 29 137, 94 грн. - відсотки; на підставі іпотечного договору № 1701/0408/71-058-Z-2 від 21 грудня 2009 року звернуто стягнення на належну відповідачці ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 62, 3 кв. м, житловою площею 37, 0 кв. м, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ „Дельта Банк".

Вирішено питання про судові витрати.

У поданій апеляційній скарзі відповідачка зазначала, що висновок місцевого суду про те, що її прострочена кредитна заборгованість складає 132 338, 94 грн., є помилковим. Письмові докази, які це спростовують, і про приєднання яких до матеріалів справи у судовому засіданні місцевого суду нею було заявлено клопотання, суд першої інстанції безпідставно відхилив.

З розрахунку кредитної заборгованості від 31 липня 2015 року, який був зроблений позивачем до подачі позову, вбачається, що у неї відсутня прострочена кредитна заборгованість. Тому сплативши у січні 2015 року 55 000 грн. в рахунок дострокового погашення кредиту, незрозуміло звідки взялася заборгованість за відсотками в сумі 21 500 грн. Цього не зміг пояснити суду і представник позивача.

Копія виписки по особових рахунках за період з 29 травня 2012 року по 2 березня 2015 року спростовує наявність у позичальника заборгованості.

Крім того, суд першої інстанції при вирішенні даного спору не врахував, що позивач не надав доказів про вжиття ним заходів щодо стягнення боргу з позичальника, не встановив вартості іпотечного майна на час ухвалення оскаржуваного рішення та не зважив на те, що розмір кредитної заборгованості є неспівмірним із вартістю іпотечної трикімнатної квартири.

Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 2 квітня 2008 року між ВАТ „Сведбанк", правонаступником якого стало ПАТ „Сведбанк", і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 1701/0408/71-058, за яким позичальник отримала в банку кредит у розмірі 211 600 грн. під 14, 9 % річних строком до 1 квітня 2038 року (а. с. 4-7).

21 грудня 2009 року для забезпечення виконання зобов'язань за укладеним кредитним договором № 1701/0408/71-058 банк і відповідачка ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 1701/0408/71-058-Z-2, відповідно до якого іпотекодавець передала в іпотеку банку належну їй на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 9-11).

Укладені із банком кредитний та іпотечні договори зацікавленими особами в судовому порядку не оспорені, у зв'язку з чим вони відповідно до правил ст. 204 ЦК України є правомірними.

25 травня 2012 року ПАТ „Сведбанк" і ПАТ „Дельта Банк" уклали між собою договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ „Сведбанк" передало (відступило) ПАТ „Дельта Банк" права вимоги за кредитним та іпотечним договорами № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року та № 1701/0408/71-058-Z-2 від 21 грудня 2009 року, що були укладені між ВАТ „Сведбанк" і ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 16-18).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 517 ЦК України встановлено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Проте закон не пов'язує це право боржника з невиконанням боргових зобов'язань взагалі, в тому числі і попередньому кредиторові.

Так, згідно зі ст. 518 ЦК України боржник має право висувати вимоги проти нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Згідно з даними кредитора станом на 31 липня 2015 року позичальник ОСОБА_2 допустив перед банком заборгованість за кредитним договором № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року у розмірі 132 338, 94 грн., з яких: 103 201 грн. - тіло кредиту та 29 137, 94 грн. - відсотки (а. с. 1-3, 12).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 12 цього Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 ст. 33, ст. ст. 37, 39 Закону України „Про іпотеку", пунктами 10., 12. іпотечного договору сторін № 1701/0408/71-058-Z-2 від 21 грудня 2009 року також передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Таке своє право позивач вправі реалізувати на підставі рішення суду.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 39 Закону України „Про іпотеку" суд має право відмовити в задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю й не змінює обсяг його прав.

Верховний Суд України в узагальненні роз'яснив, що зазначене положення Закону N 898-IV є оціночним, у зв'язку із чим підлягає детальному мотивуванню в рішенні суду. У такому разі суд повинен дійти висновку про те, чи підпадає спірна ситуація, яка ним розглядається, під зміст цього оціночного поняття та чи не суперечить його застосування загальному змісту й призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини. При цьому повинна бути врахована й співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна. Аналогічна позиція міститься і в п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ „Дельта Банк" звернулося в суд із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність кредитора з метою погашення кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року у розмірі 132 338, 94 грн., що за курсом НБУ становить близько 4 900 доларів США.

Предметом ж іпотеки за іпотечним договором № 1701/0408/71-058-Z-2 від 21 грудня 2009 року, який був укладений між банком і відповідачкою ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 1701/0408/71-058, є належна відповідачці ОСОБА_1 трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62, 3 кв. м, середня ринкова вартість якої становить від 30 000 до 40 000 доларів США (чого не заперечили сторони у справі), що, на переконання колегії суддів, свідчить про неспівмірність кредитної заборгованості із вартістю іпотечного майна.

Іпотекодавець ОСОБА_1 не є позичальником. Строк дії кредитного договору № 1701/0408/71-058 закінчується лише 1 квітня 2038 року, або майже через 22 роки.

З пояснень відповідачки вбачається, що вона має намір достроково виконати кредитні зобов'язання за договором № 1701/0408/71-058, проте банк не вказує їй остаточної суми, яку вона повинна для цього сплатити.

Викладене вище дає колегії суддів підстави для висновку про те, що допущене боржником порушення основного зобов'язання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Крім того, наданий суду позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року у розмірі 132 338, 94 грн. є неповним. З нього не видно, чи є це поточна прострочена заборгованість позичальника, чи банком застосовано право на дострокове повернення всього кредиту й у зв'язку з цим визначена остаточна сума заборгованості за кредитним правочином № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року.

За таких обставин дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, на думку апеляційного суду, суперечить загальному змісту й призначенню права, яким урегульовано кредитні та іпотечні правовідносини сторін.

В судовому засіданні апеляційного суду сторони надали колегії суддів довідку, з якої вбачається, що відповідачка достроково виконала всі зобов'язання за кредитним договором № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року.

Помимо викладеного, оскільки позивач у даній справі звернувся в суд із позовом до відповідачки про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі цього предмета іпотеки у власність банку в рахунок виконання основного зобов'язання (кредитного договору № 1701/0408/71-058 від 2 квітня 2008 року), місцевий суд, задовольняючи такий позов, відповідно до правил ст.ст. 37 і 39 Закону України „Про іпотеку", п. 12.3.1. іпотечного договору сторін № 1701/0408/71-058-Z-2 від 21 грудня 2009 року та роз'яснення п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язаний був у резолютивній частині ухваленого рішення зазначити не лише у рахунок погашення якої суми заборгованості за кредитним договором здійснюється це стягнення, а й указати вартість самого предмета іпотеки, який за рішенням суду переходить у власність позивача з метою виконання основного (забезпеченого) зобов'язання.

З урахуванням наведеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України і підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 37, 39 Закону України „Про іпотеку", ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 15 січня 2016 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству „Дельта Банк" у задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність кредитора відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 1 455 (одна тисяча чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 73 коп. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: