Постанова № 56259718, 03.03.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/1579/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року Рівненський міський суд

під головуванням судді Ковальова І.М.

при секретарі Грицаюк О.В.

з участю представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м.Рівне про зобовязання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до Управління пенсійного фонду України в м.Рівне про зобовязання вчинити певні дії звернулась ОСОБА_2, у якому просить суд зобовязати Управління пенсійного фонду України в м.Рівне поновити, нарахувати та виплатити їй пенсію по втраті годувальника у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування починаючи з 01 червня 2015 року у розмірі, визначеному законом.

В судове засідання позивач не зявилась, просила провести розгляд справи за її відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Рівне та отримує пенсію по інвалідності, як інвалід ІІІ групи, довічно, згідно із Законом України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

У 2012 році позивачу було призначено пенсію по втраті годувальника у звязку зі смертю її матері.

На даний час позивач працює на посаді секретаря судового засідання Рівненського окружного адміністративного суду з 16 липня 2007 року по теперішній час, що підтверджується дослідженою в судовому засіданні довідкою від 08 лютого 2016 року №03-47/2/2016.

З 01 квітня 2015 року набули чинності норми "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, відповідно до якого у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особи, на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру" пенсії, призначені відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не виплачуються. У зв'язку з чим з 1 квітня 2015 року позивачу була припинена виплата пенсії по інвалідності.

Як стало відомо позивачу починаючи з 2012 року виплата пенсії їй призупинена через зайнятість її на посаді, яка дає їй право на призначення пенсії у порядку та на умовах, визначених законом України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

За загальним правилом установленим ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Частиною 2 ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.

Статтею 36 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації,побутовому та торговельному обслуговуванню.

Отже органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяючи забезпеченню прав інвалідів щодо включення до суспільного нарівні з іншими громадянами.

Посилання відповідача на ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є безпідставним, оскільки вказана норма розповсюджується на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Законів України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", а не як інваліду.

За правилами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормою ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18 червня 2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція (254к/96-ВР) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 (v008р710-99), від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005р710-02), від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (v007р710-04), від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020р710-04).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України" від 07 листопада 2013 року, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах, щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (там же, п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09 травня 2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З огляду наведених вище міркувань ЄСПЛ, суд приходить до висновку щодо дискримінаційного позбавлення пенсії позивача, а саме позбавлення її права на соціальний захист, що включає, зокрема, і право на одержання пенсії по інвалідності та достатній життєвий рівень по відношенню до інших інвалідів з дитинства ІІІ групи, які не працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів" та по відношенню до інвалідів інших груп, тому достатні підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними.

Однак, враховуючи положення чинного пенсійного законодавства, а саме, статей 83,84,87 Закону України Про пенсійне забезпечення, статей 43,44,45,46 Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування, призначення чи перерахунок пенсії проводиться виключно на підставі звернення (заяви) особи до відповідного територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі. Пенсія призначається чи перераховується з дня звернення, крім окремих випадків, передбачених згаданими Законами.

Відповідно до статті 45 Закону № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Тобто, перерахунок розміру пенсії позивача має проводитися з 01 вересня 2015 року, а позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення з вищенаведених підстав.

Відповідно до ст.6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. А тому, слід допустити негайне виконання даної постанови в межах суми стягнення за один місяць.

Згідно ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч.1ст. 94 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у сумі 551,20 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 18, 71, 94, 160, 161, 162, 163, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м.Рівне про зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобовязати Управління пенсійного фонду України в м.Рівне поновити, нарахувати та виплатити Минько надії Зеновіївні пенсію по втраті годувальника у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування починаючи з 01 вересня 2015 року у розмірі, визначеному законом.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 551 (пятсот пятдесят одна) гривня 20 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий :