Постанова № 56256060, 29.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р. Справа№ 910/28380/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.10.2015

у справі № 910/21719/15 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

про розірвання договору, виселення, зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність №171 від 25.12.2015);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі - КП «Київський метрополітен», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2, відповідач) про розірвання договору оренди від 22.09.2008 №285-Упр(дв)-08, виселення відповідача з орендованого приміщення, зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції (кіоски) та стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань зі сплати орендних платежів за вказаним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 у справі №910/28380/15 позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір оренди від 22.09.2008 №285-Упр(дв)-08, укладений між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з нерухомого майна (частини вестибюлю/переходу), визначених тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро «Дорогожичі», загальною площею 25,7 кв.м. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та знаходяться за адресою: станція метро «Дорогожичі», загальною площею 25,7 кв.м. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 58 398,27 грн заборгованості, 8 968,50 грн пені, 492,39 грн 3% річних, а також 4 872,00 грн витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 у справі №910/28380/15 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.01.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 розгляд справи було відкладено на 15.02.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

15.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Київський метрополітен» надійшло клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору, виселення з орендованого приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції (кіоски).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 було продовжено розгляд апеляційної скарги на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 29.02.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

В судовому засіданні 29.02.2016 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

Відповідач у судове засідання не з'явився, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він є новим представником відповідача, якому потрібен час для ознайомлення з матеріалами справи.

Вислухавши думку представника позивача щодо заявленого скаржником клопотання, враховуючи, що за скаргою відповідача порушено апеляційне провадження, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності уповноваженого представника скаржника.

При цьому судова колегія наголошує на тому, що відкладення розгляду справи в порядку статті 77 ГПК України є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Вказаною статтею передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, проте, строк розгляду даної справи сплинув, а спір може бути вирішеним за наявними у ній матеріалами.

Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 6 Європейської конвенції з прав людини та статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.

29.02.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.09.2008 між КП «Київський метрополітен» (надалі - орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (надалі - орендар) було укладено договір оренди №285-Упр(ДВ)-08 (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 24.01.2008 №21/4493 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно, а саме, частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, (надалі - об'єкт оренди), за адресою: станція метро «Дорогожичі», для торгівлі непродовольчими товарами (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Пунктом 3.1. договору визначено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 24.01.2008 №21/4493 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 №34/91. На дату підписання договору місячний розмір орендної плати згідно з розрахунком, що є невід'ємною частиною цього договору, становить: 143,47 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на вересень 2008 року складає 3 687,18 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.2. договору).

Пунктом 3.4. договору встановлено, що додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою: податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, відшкодовує вартість спожитих комунальних послуг. Сума відшкодування згідно з розрахунком на момент укладання договору складає 403,72 грн (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни цін на комунальні послуги для орендодавця.

Відповідно до пункту 3.5. договору сума за договором з урахуванням ПДВ 20% із розрахунку на вересень 2008 року складає 4 909,08 грн. Оплата проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Згідно із пунктом 3.6. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що при несплаті орендарем орендної плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу в господарському суді про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 24.01.2008 №21/4493 діє з 23.09.2008 до 21.09.2011(2 роки 364 дні), (пункт 9.1. договору).

За змістом пункту 9.5. дія договору припиняється в разі невиконання істотних умов договору або його порушення.

Матеріали справи свідчать, що в подальшому сторонами були підписані додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору та змінювався розмір орендної плати.

Зокрема, додатковою угодою від 01.06.2009 №(616) сторонами погоджено, що сума оплати за договором з розрахунку на червень 2009 року складає 5 614,62 грн за місяць.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 761, частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно вимог статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено, що факт передачі відповідачеві в строкове платне користування об'єкту оренди, визначеного в пункті 1.1. договору, підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 23.09.2008, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками господарюючих суб'єктів.

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання з оплати орендованого приміщення не виконував у зв'язку з чим позивач звернувся до нього з претензією від 26.05.2015 №423-ПДД про сплату заборгованості з орендної плати.

Відповідач на вказаний лист не відповів, суму заборгованості не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Заявляючи позовну вимогу про стягнення заборгованості, позивач зазначав, що він свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а відповідач, всупереч умов договору, з квітня 2015 року припинив сплачувати орендну плату в повному обсязі, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість в розмірі 58 398,27 грн за період з квітня по жовтень 2015 року.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем орендних платежів за спірний період, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно розрахунку, долученого до позовної заяви, складає 8 968,50 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру встановленого законодавством України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, колегія суддів встановила, що розмір пені за визначений ним період перевищує розмір, заявлений позивачем до стягнення. Правильний розмір пені становить 9 824,50 грн.

В свою чергу, апеляційним господарським судом враховано, що пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України обмежується право суду виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, а тому вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в сумі 8 968,50 грн, тобто в розмірі, заявленому позивачем.

Також позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в сумі 492,39 грн за кожним орендним платежем окремо до 22.10.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що позивачем правильно розраховано розмір 3 % річних, а відтак, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку щодо задоволення вказаної позовної вимоги у заявленому позивачем обсязі.

Щодо вимог позивача про розірвання договору оренди, виселення відповідача з приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 у справі №910/21719/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016, позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Фізичної особою-підприємця ОСОБА_2 були задоволені повністю. Розірвано договір оренди від 22.09.2008 №285-Упр(ДВ)-08, укладений між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2. Виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з орендованого майна, а саме: частини переходу загальною площею 27,5 кв.м., що знаходиться за адресою станція метро «Дорогожичі». Зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та знаходяться за адресою: станція метро «Дорогожичі».

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Оскільки рішення господарського суду, яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги про розірвання договору оренди, виселення відповідача з приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції підлягають припиненню на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України, а рішення місцевого суду - скасуванню в частині задоволення вказаних вимог.

Твердження апелянта про те, що у КП «Київський метрополітен» відсутнє право власності чи інші речові права (право господарського відання, право оперативного управління) на спірне майно, а тому позивач не мав повноважень ним розпоряджатися відхиляються колегією суддів з огляду на те, що за КП «Київський метрополітен» на підставі Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2003 №98 на праві господарського відання було закріплено, в тому числі, підземний перехід станції метро «Дорогожичі».

Відповідно до частини 1, 3 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, КП «Київський метрополітен» діяло в межах наданих йому повноважень щодо розпорядження спірним об'єктом оренди.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду у відповідно до статті 104 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення від 23.11.2015 у справі №910/28380/15 в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору, виселення з орендованого приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції (кіоски) та припинення провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України в цій частині.

Відповідно до частини 6 статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв'язку з тим, що колегією суддів апеляційного суду було припинено провадження щодо трьох позовних вимог, у даному випадку наявні підстави для повернення позивачеві з Державного бюджету України сплаченого ним згідно платіжного доручення від 28.10.2015 №11087 судового збору у розмірі 3 654,00 грн за розгляд справи господарським судом.

При цьому, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір, сплачений останнім у розмірі 5 359,20 грн при поданні апеляційної скарги у відповідності до статті 49 ГПК України покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2015 у справі №910/28380/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2015 у справі №910/28380/15 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) 58 398 (п'ятдесят вісім тисяч триста дев'яносто вісім) грн 27 коп. заборгованості, 8 968 (вісім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн 50 коп. пені, 492 (чотириста дев'яносто дві) грн 39 коп. 3% річних та 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп. судового збору.

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди від 22.09.2008 № 285-Упр(дв)-08, виселення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з орендованого приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски)».

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Повернути Комунальному підприємству «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) з Державного бюджету України 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн 00 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення від 28.10.2015 №11087.

6. Матеріали справи № 910/28380/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий