Постанова № 56255962, 24.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2016 р. Справа№ 910/4523/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Зубець Л.П.

Тарасенко К.В.

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 (повний текст якого складено 28.04.2015) по справі № 910/4523/15-г (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд"

до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю;

про стягнення 239 862,86 грн.

За зустрічним позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК Центренергобуд"

про визнання недійсним договору

СУТЬ СПОРУ І СКАРГИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2015 року у справі №910/4523/15-г первісний позов задоволено у повному обсязі, а саме присуджено до стягнення з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" 141 722 грн. 15 коп. заборгованості, 11 961 грн. 53 коп. трьох процентів річних, 86 179 грн. 18 коп. інфляційних втрат та 4 797 грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за первісним позовом припустився прострочення, а саме не приступив до виконання свого зобов'язання щодо повернення зайво перерахованих коштів договірного забезпечення в розмірі 671 179, 09 грн. за вимогою № 60 від 29.05.2014, у зв'язку з чим позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню.Крім того, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку і про задоволення позовних вимог в частині нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 11 961,53 грн. - 3% річних та 86 179,18 грн. - інфляційних втрат. Стосовно правовідносин сторін за зустрічним позовом місцевим господарським судом зазначено про те, що позивач за зустрічним позовом не довів та не надав суду належних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більш того, судом першої інстанції встановлено, що спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено існування обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання недійсним договору відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014, у зв'язку з чим відмовив в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф", звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/4523/15-г, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити, а в задовленні позовних вимог за первісним позовом - відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 не передбачає обов'язок підрядника (апелянта) повертати кошти, що мав право притримувати замовник (ТОВ «ВБК «Центренергобуд») до введення об'єкта в експлуатацію, а отже за договором в підрядника не виникає обов'язку по поверненню притриманих коштів, що були оплачені достроково. Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає про те, що притримання є правом замовника, яким він користується на власний розсуд, а вданому випадку він вирішив не користуватися, наданим йому правом. Також, скаржник зазначив про те, що дострокова оплата усіх коштів в жодному разі не робить такий платіж зайво перерахованих коштів, помилковим чи безпідставним, тому що притримання є правом, а не обов'язком і вданому випадку замовник просто не скористався наданим йому правом, а отже у замовника не виникає право вимоги таких коштів як безпідставно оплачених чи зайво перерахованих. Щодо договору про відступлення права вимоги № ПБЖ-14р. від 26.05.2014 апелянт зазначає про те, що вказаний договір є недійсним, оскільки цесія - це передача прав, зокрема дійсної вимоги, що підтверджується первинними бухгалтерським документами. А вданому випадку було передано право грошової вимоги, якої не існує. Тобто, передано недійсну вимогу, що однозначно підтверджує її недійсність. Наведене, на думку апелянта, свідчить про порушення в даному випадку ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, не виконання ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, та відсутність підстав для виконання ч. 1 ст. 509, ч. 1ст. 512, ст. 514 Цивільного кодексу України. Також, скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції було порушено ст. 35, п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 215, ст. 629 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, яке полягає в тому , що повернення коштів гарантійного фонд на користь ТОВ «ВБК «Центренергобуд» може відбуватися лише за згодою підрядника, або за позовом такого замовника, якщо він вважає, що такі кошти підлягають поверненню, а не в односторонньому порядку зараховані в оплату боргу третьої особи, на що уваги суд першої інстанції не звернув. Посилаючись на ст. 610 Цивільного кодексу України, п. 4.4. постанови Пленуму ВГС України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції», апелянт зазначає про те, що підстави для настання реальних правових наслідків при укладанні договору № ПБЖ-14р. від 26.05.2014 - не існували, а тому він є недійсний, оскільки оспорювана сума це не надмірно сплачені кошти, а кошти, що були сплачені за виконані роботи. Враховуючи вищенаведене, апелянт зазначає про те, що договір № ПБЖ-14р. від 26.05.2014 є недійсним, у зв'язку з чим зустрічний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи № 910/4523/15-г, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/4523/15-г прийнято до провадження та порушено апеляційне провадження, розгляд справи № 910/4523/15-г призначено на 17.06.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015, у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 справу №910/4523/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В.

У судовому засіданні 17.06.2015 оголошено перерву до 01.07.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015, у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 справу № 910/4523/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

17.06.2015 через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду представником відповідача за первісним позовом подано клопотання б/н від 17.06.2015 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК Центренергобуд".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК Центренергобуд" та відкладено розглдя справи на 28.07.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять календарних днів та відкладено розгляд справи на 15.09.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015, у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 15.09.2015 справу № 910/4523/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 15.09.15р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.10.15р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015, у зв'язку з виходом судді Іоннікової І.А. з лікарняного, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 06.10.2015 справу № 910/4523/15-г прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 06.10.2015 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.12.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 змінено статус Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК Центренергобуд" з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом на відповідача 2 за зустрічним позовом та відкладено розгляд справи на 19.01.2016.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Зубець Л.П, Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 19.01.2016 розгляд апеляційної скарги відкладено на 16.02.2016

Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 16.02.2016, у звязку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, визначено новий склад суду головуючий суддя: Тищенко О.В, судді Зубець Л.П., Шевченко Е.О.

Розпорядженням секретаря судової палати від 16.02.2016 визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 16.02.2016 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 16.02.2016 розгляд справи ввідкладено на 24.02.2016.

Апелянт в судовому засіданні 24.02.2016 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/4523/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити, а в частині зустрічного - задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 24.02.2016 заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Представник відповідача - 2 за зустрічним позовом в судове засідання 24.02.2016 не з'явився, через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав. Про розгляд справи був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представників відповідача-2 за зустрічним позовом, оскільки його неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні в матеріалах справи та заслухавши пояснення представника апелянта та представника позивача за первісним позовом,перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції, 21.04.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо- будівельна компанія "Центренергобуд" (підрядник) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями СП "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (субпідрядник) було укладено договір будівельного підряду № 04/19-11, за умовами якого в порядку встановленому чинним законодавством України (в т.ч. будівельними нормами і „правилами) та на умовах, визначених цим договором, субпідрядник зобов'язується виконати та здати підряднику роботи по влаштуванню шпунтового огородження та бурових паль при облаштуванні функціональних зон та схем планування пішохідно - транспортних шляхів з розміщенням автостоянок та об'єктів громадського обслуговування, для проведення фінальної частини футбольного чемпіонату ЄВРО 2012 на прилеглих територіях до НСК "Олімпійський" за адресою: вул. Червоноармійська, 55, у Печерському районі м. Києва (підготовчий період), (Код за ДКРП - 45.11.1), а підрядник прийняти роботи та оплатити їх (п. 1.1.).

Відповідно до п. 2.8. договору підряду № 04/19-11 від 21.04.2011, договірне забезпечення виконання договору (договірне забезпечення) здійснюється шляхом утримання 5 (п'яти) відсотків від вартості фактично виконаних робіт звітного місяця, та сплачується підрядником субпідряднику після прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва.

Пунктом 4.5. договору підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 сторони встановили, що проміжні платежі за виконані роботи здійснюються в межах не більш 95 відсотків їх загальної вартості за приблизною (динамічною) договірною ціною відповідно до пункту 19 Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764.

Відповідно до довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ № 1 за вересень 2011 підрядником було перераховано на користь субпідрядника 5% договірного забезпечення в розмірі 671 179,09 грн.

26.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Центренергобуд", як кредитором-1, та позивачем за первісним позовом, як кредитором-2, укладено договір відступлення права вимоги № ПЖБ-14р, за умовами якого кредитор-1 відступив на користь кредитора-2 право вимоги на отримання зайво перерахованих коштів в сумі 671 179,09 грн. від відповідача за первісним позовом, як боржника, за договором будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 (п.1.).

29.05.2014 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення 5% договірного забезпечення в розмірі 671 179,09 грн., у зв'язку з не прийняттям в експлуатацію об'єкта будівництва станом на травень 2014.

Факт направлення вказаної вимоги 30.05.2014 та отримання її 02.06.2014 відповідачем за первісним позовом підтверджується фіскальним чеком про оплату відправки № 0117 та рекомендованим повідомлення про вручення поштової кореспонденції за реєстр. № 03110 0578144 8.

Однак, вказана вимога залишена Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю без задоволення.

Так, оскільки надані відповідачем за первісним позовом сертифікати серії КВ №16511051950 від 06.10.2011 та КВ № 16512067396 від 23.04.2012 засвідчують лише про закінчення будівництва першої та другої черги, а не всіх робіт за договором підряду № 04/19-11 від 21.04.2011, а об'єкт будівництва залишився недобудованим та не введеним в експлуатацію, то, на думку позивача за первісним позовом, відповідно до п. 2.8. та п. 4.5. договору будівельного підряду № 04/19-11 від. 21.04.2011, правомірними є вимоги до субпідрядника про повернення надмірно перерахованих коштів договірного забезпечення у сумі 671 179,09 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що 23.05.2013 між сторонами укладено договір субпідряду № 30/01-02, за умов якого відповідач за первісним позовом зобов'язується за завданням позивача власними силами та якісно виконати роботи по улаштуванню паль шпунтової огорожі, пальового та проведення ультразвукового дослідження паль на об'єкті: "Реконструкція гуртожитку з переобладнанням під житловий будинок з поквартирним заселенням з влаштуванням надбудови та прибудови на вул. Гарматній, 20 у Солом'янському районі м. Києва (прибудований будинок - І черга)". (п. 1.1. )

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 у справі № 910/27797/14 за позовом Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" про стягнення грошових коштів в сумі 519 075,43 грн., яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015, було встановлено про наявність у позивача за первісним позовом заборгованості перед відповідачем за первісним позовом за договором субпідряду № 30/01-02 від 28.02.2015, яка складає з 381 063,47 грн. - основного боргу, 15 194,33 грн. - пені, 92 268,64 грн. - індексу інфляції та 30 548,99 грн. 3% річних.

Однак, внаслідок зарахування, після порушення провадження по справі № 910/27797/14, зустрічних однорідних вимог на суму 519 075,43 грн. за договором будівельного підряду, судом припинено провадження у вказаній справі за відсутності предмету спору за заявленим позовом № 734 від 10.12.2014 про стягнення 519 075,43 грн. заборгованості.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 у справі № 910/27797/14 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 10 381,51 грн. судового збору.

Серед іншого, місцевим господарським судом встановлено, що заявами № 309 від 25.12.2014 та № 09 від 16.01.2015 позивач за первісним позовом, з огляду на набуття ним права вимоги на стягнення 671 179,09 грн. договірного забезпечення за договором відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014, заявив про припинення своїх зобов'язань перед відповідачем за первісним позовом шляхом часткового зарахування зустрічних однорідних вимог за договором субпідряду № 30/01-02 від 28.05.2013 р. на суму 381 063,47 грн., а також на 138 011,96 грн. (15 194,33 грн. пені + 92 268,64 грн. індексу інфляції + 30 548,99 грн. 3% річних).

Крім того, 17.02.2015, керуючись ст. 601 Цивільного кодексу України, позивач за первісним позовом, заявою № 38, припинив свої зобов'язання перед Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями СП "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю по сплаті судового збору у сумі 10 381, 51 коп. згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2015 по справі № 910/27797/14 зарахуванням зустрічних однорідних вимог в сумі 10 381, 51 грн. за договором відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014.

З урахуванням наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд", на підставі договору про відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014, звернулося до суду із позовом про стягнення з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 141 722, 15 грн. - зайво перерахованих грошових коштів, 11 961, 53 грн. - 3 % річних, 86 179, 18 грн. - інфляційних втрат.

Враховуючи вищенаведені обставини, зокрема те, що відповідач за первісним позовом припустився прострочення щодо виконання свого зобов'язання стосовно повернення зайво перерахованих коштів договірного забезпечення в розмірі 671 179, 09 грн. за вимогою № 60 від 29.05.2014, враховуючи приписи ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, ст. 601 Цивільного кодексу України, ст. 530 Цивільного кодексу України, відхиливши заяву відповідача про застосування строків позовної давності, зазначивши про те, що право вимоги на отримання зайво перерахованих коштів в сумі 671 179,09 грн. позивачеві за первісним позовом було відступлено за договором № ПЖБ-14р. від 26.05.2014, у зв'язку з чим останній 29.05.2014 звернувся до відповідача за первісним позовом з вимогою № 60 про повернення зайво перерахованих коштів, яку було отримано боржником 02.06.2014, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом в повному обсязі.

Проте, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, а також таким, що не відповідає обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 про задоволення первісного позову підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в цій частині має бути скасовано, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 встановлено, що кінцеві розрахунки здійснюються, зокрема, після реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

У відповідності до ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У своєму інформаційному листі 07.04.2008 року N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" Вищий господарський суд України довів Господарським судам України відомості про те, що згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. На запитання: "Яким повинен бути предмет позову у разі незгоди іншої сторони, якій подана заява іншої сторони про зарахування, із наявністю зустрічної однорідної вимоги?" Вищий господарський суд України довів, що згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України. Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Отже, як вже зазначалося вище, підрядником згідно договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011, було перераховано на користь субпідрядника (відповідача за первісним позовом) 5% договірного забезпечення, в розмірі 671 179,09 грн., проте, відповідачем за первісним позовом в порушення умов договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 закінчено будівництво лише першої та другої черги, об'єкт будівництва, що обумовлений вищевказаним договором, залишився недобудованим та не введеним в експлуатацію, про що свідчить надання відповідачем за первісним позовом лише сертифікатів серії КВ №16511051950 від 06.10.2011 та КВ № 16512067396 від 23.04.2012, у зв'язку з чим суд першої інстанції, враховуючи наведене, а також договір № ПБЖ - 14 р. про відступлення права вимоги від 26.05.2014, дійшов висновку про те, що вимоги позивача за первісним позовом, з урахуванням п. 2.8. та п. 4.5. договору будівельного підряду № 04/19-11 від. 21.04.2011, про повернення надмірно перерахованих коштів договірного забезпечення у сумі 671 179,09 грн. є правомірними, з чим колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.8. договору підряду, договірне забезпечення виконання договору (договірне забезпечення) здійснюється шляхом утримання 5 (п'яти) відсотків від вартості фактично виконаних робіт звітного місяця, та сплачується підрядником субпідряднику після прийняття в експлуатацію об'єкту будівництва.

Отже, умовами п. 2.8. договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 сторони погодили вид забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним договором у вигляді притримання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/ № 1 за вересень 2011 сума 671 179,09 грн. є саме договірним забезпеченням 5 %.

Таким чином, правова природа вищевказаних 5 % визначається як «притримання» та регулюється приписами ст. 594 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 546, цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Отже, даний інститут за певних обставин, наділяє особу, що володіє річчю, яка їй не належить, правом не повертати річ її власнику, якщо особа, яка утримує річ, понесла певні збитки, не отримала оплати або має інші вимоги до боржника, які виникли через невиконання або неналежне виконання іншою стороною свого зобов'язання. Сторона ж, яка належним чином виконала свої зобов'язання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі.

Так, законодавець наділив кредитора двома головними правами: а) правом притримувати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею, а також запобігання переходу речі до боржника; б) правом на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі. Таким чином, притримання як спосіб забезпечення виконання зобов'язань спрямоване на стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а в тому випадку, коли притримання не справилося із своєю стимулюючою роллю, на задоволення грошових вимог кредитора за рахунок вартості притримуваної речі.

Притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер.

Притримання є специфічним способом забезпечення виконання зобов'язання, який за своєю юридичною природою виникає на підставі прямої вказівки закону, на відміну від інших способів забезпечення, передбачених ЦКУ. При цьому укладання окремого договору або іншого документа між кредитором та боржником не вимагається.

Притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Водночас, як вбачається з визначення поняття притримання та основних його положень, реалізація цього права кредитора здійснюється за наявності юридичного складу, який охоплюється сукупністю наступних юридичних фактів: а) існування цивільно-правових відносин між кредитором і боржником, на підставі яких річ знаходиться у законному володінні кредитора (основне зобов'язання, яке забезпечується); б) законність володіння річчю. Кредитор може здійснювати притримання лише тієї речі, яка на момент порушення боржником зобов'язання щодо цієї речі знаходиться в нього; в) факт порушення боржником основного зобов'язання. Згідно із ч. 1 ст. 594 ЦКУ таке порушення полягає у невиконанні боржником у визначений строк зобов'язання щодо оплати притримуваної речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків. Відповідно, із аналізу вказаного положення випливає, що притриманням може забезпечуватися виконання лише грошового зобов'язання боржника. Поряд із цим, опираючись на положення ч. 2 ст. 594 ЦКУ, варто зазначити, що притриманням можуть забезпечуватися також і інші вимоги кредитора, які не є грошовими, і, відповідно, порушення боржника можуть мати інший характер.

Як випливає із параграфа 7 глави 49 Цивільного кодексу України, об'єктами притримання можуть бути лише речі. Термін "річ", використовуваний в ч. 1 ст. 594 Цивільного кодексу України, необхідно тлумачити буквально.

У відповідності із ст. 179 Цивільного кодексу України річчю визнається предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Згідно із Цивільного кодексу України притриманням охоплюються всі види речей, як індивідуально-визначені, так і родові, як споживні, так і неспоживні, як рухомі, так і нерухомі. До складу речей законодавець відносить також грошові кошти та цінні папери.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правова природа заявлених до стягнення позивачем за первісним позовом грошових коштів в сумі 141 722, 15 грн. регулюється положеннями ст. 594 Цивільного кодексу України, а тому ніяким чином не може визначатися та стягуватися як надмірно чи зайво сплачені грошові кошти.

Крім того, виходячи з приписів ст. 596 Цивільного кодексу України та п. 2.8. договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що притримання є правом замовника, яким він користується на власний розсуд, а тому здійснення повної оплати виконаних робіт шляхом перерахування грошової суми, у тому числі і 5 % притримання за вищевказаним договором, не є підставою вважати суму притримання в розмірі 671 179,09 грн. як зайво перераховані кошти.

Аналогічна позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2016 у справі № 910/27797/14.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, зокрема правову природу суми в розмірі 141 722, 15 грн., а також відсутність в пунктах договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 погодження сторонами строк та умови за яких у відповідача за первісним позовом виникає обов'язок повернути передчасно сплачені грошові кошти згідно п. 2.8. вказаного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення 141 722, 15 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом 141 722, 15 грн. задоволенню не підлягають, а тому і не підлягають задоволенню позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" про стягнення з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю 11 961, 53 грн. - 3 % річних та 86 179, 18 грн. - інфляційних втрат, як похідні позовні вимоги, що нараховані на основі суми первісної позовної вимоги.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" до з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю в повному обсязі.

Щодо заявленої відповідачем за первісним позовом заяви про застосування строків позовної давності у справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положення щодо позовної давності встановлені Цивільним кодексом України. За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 Господарського кодексу України позовна давність може застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань (цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку), визначених статтею 175 ГК України (п. 1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10).

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що позовну давність законом визначено для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України, а саме - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29,05.2013 № 10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, право вимоги на отримання зайво перерахованих коштів в сумі 671 179,09 грн. позивачеві за первісним позовом було відступлено за договором № ПЖБ-14р. від 26.05.2014.

ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" звернулося до відповідача за первісним позовом (боржника) з вимогою № 60 про повернення грошових коштів, які визначені позивачем за первісним позовом, як зайво перераховані, 29.05.2014. Вказану вимогу було отримано 02.06.2014.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, відповідно до ст. 530 ЦК України, за закінченням семиденного строку, а саме з 10.06.2014, боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, бо він не приступив до його виконання.

Враховуючи вищенаведне, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності для пред'явлення позивачем за первісним позовом позовних вимог станом на день звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів, які, на його думку, є зайво сплаченими, не пропущено.

Стосовно правовідносин сторін за зустрічним позовом судом першої інстанції було встановлено наступне.

22.04.2015 від Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" про визнання недійсним договору № ПБЖ - 14 р. про відступлення права вимоги від 26.05.2014.

Як вже зазначалося вище, 26.05.2014 між ТОВ "ВБК "Центренергобуд" (кредитор 1) та ТОВ "ВБК "Промжитлобуд" (кредитор2) було укладено договір № ПЖБ-14р про відступлення права вимоги (надалі - договір відступлення), згідно умов якого кредитор 1 передає, а кредитор 2 приймає часткові права кредитора 1, як кредитора за зобов'язаннями, що виникли на підставі договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 р. з усіма діючими змінами та доповненнями до нього, укладеного між кредитором 1 та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями СП "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (боржник), а саме право вимоги на отримання зайво перерахованих коштів договірного забезпечення у сумі 671 179,09 грн. від Спільного українсько-французьке підприємства з іноземними інвестиціями СП "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору будівельного підряду № 04/19-11 від 21.04.2011 з усіма діючими змінами та доповненнями до нього.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги за зустрічним позовом Спільне українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю посилається на те, що вищевказаний договір про відступлення права вимоги № ПБЖ-14р. є недійсним оскільки цесія (уступка права вимоги) це передача прав, зокрема дійсної вимоги, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Позивач за зустрічним позовом вважає, що в даному випадку було передано право грошової вимоги, якого не існує.

Посилаючись на ст. 513, 514 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, зазначив про те, що позивач за зустрічним позовом, в розумінні даних процесуальних норм, не довів та не надав суду належних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним, а тому враховуючи наведене, а також те, що спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга щодо оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 в частині зустрічного позову підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині має бути скасовано із прийняттям нового рішення в цій частині, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. ст. 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, вирішуючи спір про визнання договору № ПБЖ - 14 р. про відступлення права вимоги від 26.05.2014 недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо, з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Разом з тим, позивач за зустрічним позовом, не довів та не надав суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. 32-34 Господарського-процесуального кодексу України, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним, з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірний правочин не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачем не доведено існування обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання недійсним договору відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Згідно абз. 3 п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського процесуального кодексу України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, у разі коли учасниками оспорюваного правочину є декілька осіб, а позов поданий однією з них, господарський суд має вирішити питання про залучення до участі у справі як відповідачів усіх зазначених осіб (частина перша статті 24 ГПК), - за умови, що склад сторін у справі узгоджуватиметься з вимогами статті 1 названого Кодексу.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом всупереч вищевказаних положень не було залучено кредитора-1 за договором відступлення права вимоги № ПЖБ-14р від 26.05.2014 - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК "Центренергобуд", в той час, як Товариство з обмеженою відповідальністю "ВБК "Центренергобуд" є стороною спірного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Отже, з урахуванням наведеного, враховуючи те, що судом першої інстанції було прийнято рішення без залучення Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК "Центренергобуд" як відповідача - 2 за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015р. в цій частині, як таке, що прийнято судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, а саме п. 3 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення в частині первісних позовних вимог прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням застосування норм матеріального, і викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, а тому в силу п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог. В частині позовних вимог за зустрічним позовом - рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 підлягає скасуванню в силу п. 3 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/4523/15-г - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у справі № 910/4523/15-г - скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким:

В задоволені первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" до Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про тягнення 239 862,86 грн. - відмовити повністю.

В задоволені зустрічного позову Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК Центренергобуд" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №ПЖБ-14 від 26.05.2014р. - відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Промжитлобуд" (04073, м. Київ, вулиця Сирецька, будинок 27-А, ідентифікаційний код 37044064) на користь Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 17, ідентифікаційний код 20057315) 2 398 (дві тисячі триста дев'яносто вісім) грн. 63 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Стягнути з Спільного українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа - Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 17, ідентифікаційний код 20057315) в дохід Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. недосплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/4523/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Л.П. Зубець

К.В. Тарасенко