Рішення № 56255568, 01.03.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 р.Справа № 917/23/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудтехнологія", 01030, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд.26, офіс 405

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєлєна-торг", 39600, Полтавська область, м.Кременчук, вул.Московська, 6, офіс 309

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельне управління Аерошляхбуд", 61019, м.Харків, проспект Ілліча, буд.118, к.909

про визнання договору недійсним

Суддя Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив дату складання повного рішення (ст.85 ГПК України).

Суть справи: розглядається позовна заява про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 1 від 05.12.2014 р.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, надіслав на адресу суду клопотання б/н від 29.01.2016 р. (вх. № 1122 від 01.02.2016 р.) в якому позовні вимоги підтримує в повному обсязі, та просить провести розгляд даної справи без участі уповноваженого представника.

Від відповідача на адресу суду надійшла заява б/н від 25.12.2016 р. (вх. № 1084 від 01.02.2016 р.) в якій зазначає, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, та просить розглянути справу без участі уповноваженого представника.

Третя особа в судові засідання явку представника не забезпечила, ухвали суду, які направлялася за адресою зазначеною у позовній заяві, повернулася до суду з відміткою поштової установи: "За закінченням терміну зберігання" .

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:

05.12.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОРБУДТЕХНОЛОПЯ» (Первісний кредитор, позивач), Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄНА - ТОРГ» (Новий кредитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОРОЖНЬО-БУДІВЕЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ «АЕРОШЛЯХБУД» (Боржник, третя особа) підписано Договір про відступлення права вимоги № 1 (далі-Договір, а.с. - 15).

Відповідно до зазначеного Договору Первісний кредитор відступає на користь Нового кредитора право вимоги до Боржника у розмірі 5000000,00 гри за договором субпідряду № 13/08-1 СП від 13.08.2013р, укладеного між ТОВ «Дорбудтехнологія» (Субпідрядник) та ТОВ «Дорожньо-будівельне управління «Аерошляхбуд» (Генпідрядник) (п. 1.1 Договору).

Договір від імені ТОВ «ДОРБУДТЕХНОЛОГІЯ» підписано ОСОБА_1, який діє на підставі статуту.

Однак, як зазначає позивач, наказом від 04.12.2014 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ТОВ «Дорбудтехнологія».

Відповідно до наказу від 04.12.2014 року, виданого на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Дорбудтехнологія» від 04.12.2014р, з 05.12.2014 року директором ТОВ «Дорбудтехнологія» є ОСОБА_2, який, в свою чергу, приступив до виконання обов'язків директора з 05.12.2015р. Тобто, станом на 05.12.2014 року директором ТОВ «Дорбудтехнологія» є ОСОБА_2, а з ОСОБА_1 станом на 05.12.2014р трудові відносини припинені.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, директором ТОВ «Дорбудтехнологія» станом на 05.12.2014 року є ОСОБА_2

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач посилається на те, що Договір був укладений 05.12.2014 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Дорбудтехнологія» та призначення нового директора - ОСОБА_3 а відповідно підписаний неуповноваженим представником.

Крім того позивач зазначає, що відповідно до п.2.2. Договору, протягом 3 (трьох) днів з дати укладання цього договору Первісний кредитор зобов'язаний передати Новому кредитору завірені Первісним кредитором копії всіх документів, які підтверджують існування заборгованості.

Однак, ТОВ «Дорбудтехнологія» копії зазначених документів не передало, що вказує на відсутність схвалення правочину ТОВ «Дорбудтехнологія».

Виходячи з вищенаведеного позивач зазначає, що в даному випадку Договір від імені сторони Первісного кредитора - ТОВ «Дорбудтехнологія» було підписано особою, яка не мала відповідних на те повноважень, і дії цієї особи в послідуючому з боку ТОВ «Дорбудтехнологія» схвалено не було, вказаний договір позивачем до виконання не прийнято. В зв'язку з викладеним позивач просить суд визнати спірний договір недійсним.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з положень ст.215 ЦК України та згідно з п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р., правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

В силу ч.1 ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Пункт 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 вказує, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Частиною 1 ст.241 ЦК України встановлено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Матеріали справи свідчать про те, що станом на 05.12.2014 р. ОСОБА_1, яка підписала оспорюваний договір була звільнена з посади директора ТОВ "Дорбудтехнологія" на підставі наказу № ДБТ00000045-0000000115 від 04.12.2014 р. Тобто, станом на 05.12.2014 р. трудові відносини між позивачем та ОСОБА_1 розірвані і в останньої відсутні повноваження на укладення договорів від імені ТОВ "Добробудтехнологія".

Крім того, враховуючи той факт, що протягом 3 (трьох) днів з дати укладання цього договору Первісний кредитор не передав Новому кредитору завірені Первісним кредитором копії всіх документів, які підтверджують існування заборгованості, як це передбачено договором, та не вчинив будь-яких інших дій, що свідчили б про виконання вказаного договору, суд приходить до висновку вказаний правочин позивачем не схвалений.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявні підстави для визнання спірного договору недійсним з огляду на відсутність волевиявлення позивача на вчинення спірного договору та не доведення належними та допустимими доказами факту його наступного схвалення позивачем.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, зясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог. Судові витрати згідно приписів ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 1 від 05.12.2014р, укладений між ТОВ «Дорбудтехнологія» (Первісний кредитор), ТОВ «ВЄЛЄНА-ТОРГ» (Новий кредитор) та ТОВ «Дорожньо-будівельне управління Аерошляхбуд» (Боржник).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєлєна-торг" (39600, Полтавська область, м.Кременчук, вул.Московська, 6, офіс 309, код ЄДРПОУ 37467995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбудтехнологія" (01030, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд.26, офіс 405, код ЄДРПОУ 37109372) 1218,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 04.03.2016р.

Суддя Н.Г. Гетя