Рішення № 56255236, 02.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016Справа №910/14359/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз»

до Приватного акціонерного товариства «Мульті Весте Україна 3»

про стягнення 448 466,68 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Алейніков О.О., за довіреністю;

від відповідача: Петров О.Г., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015, первісний позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" грошові кошти в сумі 448 466,68 грн та судовий збір у розмірі 8 969,33 грн, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Мульті Весте Україна 3" задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2015 у справі № 910/14359/15 в частині задоволення первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" про стягнення грошових коштів в розмірі 448 466,68 грн скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, у решті рішення та постанову залишено без змін.

Згідно з Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва № 04-23/189 від 09.02.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/14359/15, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2016 справа № 910/14359/15 була прийнята до свого провадження суддею Нечаєм О.В., розгляд справи призначено на 02.03.2016.

26.02.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про фіксування судового процесу та додаткові письмові пояснення.

У судове засідання 02.03.2016 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання 02.03.2016 з'явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2014 між Приватним акціонерним товариством "Мульті Весте Україна 3" (далі - відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейдшуз" (далі - позивач, орендар) було укладено Попередній договір оренди об'єкт № MS 1.22 (далі - Попередній договір), предметом якого є укладання Договору оренди протягом періоду, встановленого пунктом 4.2, а також оздоблювальні роботи, забезпечувальний платіж. Приміщення передається готовим під опоряджувальні роботи, а все механічне та електричне обладнання має бути підведене до меж приміщення згідно з планами і технічними специфікаціями.

Згідно з п. 5.1 Попереднього договору орендар здійснює на користь орендодавця забезпечувальний платіж у сукупному розмірі, що дорівнює трьом місячним розмірам базової орендної плати, загальної плати та експлуатаційні та операційні витрати та маркетингового збору, включаючи ПДВ згідно погодженого графіку.

На виконання умов Попереднього договору позивач перерахував відповідачу гарантійний платіж у розмірі 448 466,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0000027076 від 26.03.2014 та не заперечується сторонами.

Відповідно до п. 4.2 Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти договір оренди протягом строку дії, і не пізніше, ніж протягом 10 робочих днів після дати реєстрації права власності орендодавця на торговельний центр. Орендодавець зобов'язаний повідомити орендаря про таку реєстрацію протягом 2 робочих днів після її здійснення.

В п. 4.1 Попереднього договору сторонами погоджено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року.

Отже, за умовами Попереднього договору сторони зобов'язались укласти договір оренди протягом одного року з дати підписання та нотаріального посвідчення Попереднього договору, тобто у строк до 20.03.2015, але при цьому не раніше за дату реєстрації права власності орендодавця на торговельний центр.

Як вбачається з листів орендодавця № 2099/03/14 від 29.10.2014, № 24/2/03/15 від 22.01.2015, укладення договору оренди у строк до 20.03.2015 не було можливо через те, що відкриття торгівельного центру, щодо оренди приміщень у якому мав бути укладений договір оренди, було заплановано після цієї дати (спочатку у травні, а потім у серпні 2015 року), що сторонами не заперечується.

За умовами п. 4.3 Попереднього договору якщо договір оренди не може бути укладений протягом строку дії за умови, що жодна зі сторін не порушує свої зобов'язання за Попереднім договором, що призводить до його дострокового розірвання, як це передбачено в Попередньому договорі, сторони зобов'язані укласти новий попередній договір про укладання договору оренди на тих же умовах, що визначені в Попередньому договорі, до закінчення строку, але не пізніше ніж до закінчення 10 календарного місяця строку. У випадку відмови орендаря укласти новий попередній договір про укладення договору оренди, орендодавець має право (не обмежуючи право орендодавця на відшкодування збитків) залишити в себе забезпечувальний платіж як санкцію за порушення орендарем умов Попереднього договору.

Згідно з п. 5.5 Попереднього договору у разі не підписання договору оренди і розірвання Попереднього договору з вини орендаря або у разі не підписання Попереднього договору на новий строк згідно умов цього договору, орендодавець має право в якості санкції залишити в себе забезпечувальний платіж додатково до будь-яких інших засобів захисту своїх інтересів, до яких орендодавець може вдатися відповідно до цього договору.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України встановлює, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Отже, в розумінні умов Попереднього договору, право орендодавця залишити в себе забезпечувальний платіж як санкцію у випадку не підписання попереднього договору на новий строк згідно з умовами уже укладеного Попереднього договору (п.5.5) виникає як наслідок того, що таке не підписання сталося через відмову орендаря його укласти (п.4.3), тобто у випадку наявності винних з точки зору Попереднього договору дій останнього.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту відмови орендаря від укладення нового попереднього договору протягом встановленого Попереднім договором строку - 10 місяців, що в свою чергу свідчить про відсутність у орендодавця права залишити в себе забезпечувальний платіж як санкцію.

Обставини звернення орендодавця до орендаря з пропозицією укласти новий попередній договір листами № 2642/03/15 від 23.02.2015 та № 2706/03/15 від 04.03.2015, тобто після встановленої пунктом 4.3 Попереднього договору дати - до 01.02.2015, є такими, що не можуть підтверджувати відмову орендаря від укладення такого договору, яке тягло б за собою правові наслідки, передбачені п.4.3 Попереднього договору, оскільки таке звернення сталося поза межами строку, встановленого умовами Попереднього договору.

Проте, позивач просить стягнути з відповідача, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, грошові кошти в сумі 448 466,68 грн, сплачені в якості забезпечувального платежу за Попереднім договором, як майно, яке особа зобов'язана повернути через те, що підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 17.06.2014 у справі № 13/096-12).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Судом встановлено, що відповідач набув майно на відповідних правових підставах (Попередній договір), у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 448 466,68 грн не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Згідно з п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної та касаційної скарг у цій справі повинно бути покладено на позивача.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдшуз» (01133, м. Київ, вулиця Мечникова, будинок 14/1, кімната 163; ідентифікаційний код: 37318684) на користь Приватного акціонерного товариства «Мульті Весте Україна 3» (01030, м. Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19-21, 13 поверх; ідентифікаційний код: 35575330) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в розмірі 20 629 (двадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн 47 коп.

3. Судовий збір за подання позовної заяви покласти на позивача.

Повне рішення складено 04.03.2016.

Суддя О.В. Нечай