Рішення № 56255031, 29.02.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/20/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.02.2016 Справа № 908/394/16

За позовом Публічного акціонерного товариства Запорізький завод феросплавів (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат Запоріжсталь (69008, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 72)

про стягнення пені в сумі 172195,00 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 (дов. № 18-164 від 30.12.2015 р.);

Від відповідача ОСОБА_2 (дов. № 20-171 від 04.01.2016 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 172195,00 грн. пені за договором № 11-15/94/20/2015/1256.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.02.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/394/16, справі присвоєно номер провадження 20/20/16, справу призначено до розгляду на 29.02.2016 р.

У судовому засіданні 29.02.2016 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які мотивовано наступним. Позивачем за умовами договору постачання № 11-15/94/20/2015/1256 від 26.05.2015 р. у термін з 30.09.2015 р. по 28.10.2015 р. поставлено відповідачу феросплави. В звязку з порушенням відповідачем строку перерахування грошових коштів за поставлені феросплави, останній порушив п. 3.3 договору, внаслідок чого позивач нарахував пеню на підставі п. 7.7 договору. Обґрунтовуючи позов ст.ст. 526, 610, 611, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 218 ГК України, умовами договору постачання № 11-15/94/20/2015/1256 від 26.05.2015 р., просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. У письмовому відзиві (вих. № 11/2013760(МТ) від 24.02.2016 р.) зазначив, що позивачем порушено умови п. 3.7 договору щодо передачі відповідачеві повного пакету товаросупровідних документів. Перебіг строку виконання грошового зобовязання, який виник на підставі договору, повинен починатись з моменту отримання відповідачем документів, передбачених у п. 3.7 договору. Таким чином, нарахування пені є безпідставним, оскільки у відповідача не було можливості на здійснення оплати за поставлений товар через несвоєчасність надання позивачем документів. Позивачем не надано доказів, які підтверджують, що в спірний період відповідач уповноважував осіб, які підписали накладні з боку відповідача, на отримання товару в рамках договору № 11-15/94/20/2015/1256. Оплати здійснювалися відповідачем на підставі рахунків, а не на підставі накладних. Вважає, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявність неналежного виконання грошових зобовязань з боку відповідача за договором. Крім того, позивач нараховує пеню в день фактичної оплати, а також невірно визначив дати прострочки виконання зобовязань по сплаті, що призвело до збільшення суми нарахованої пені. Розрахунок пені позивача не містить період, за який нараховується пеня, а вказано лише кількість днів прострочки. До відзиву відповідач додав, зокрема, контррозрахунок пені.

25.02.2016 р. через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові заява про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суми пені на 50%.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.05.2015 р. між Публічним акціонерним товариством Запорізький завод феросплавів (постачальник за договором, позивач у справі) та Відкритим акціонерним товариством Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки № 11-15/94/20/2015/1256.

Відповідно до п. 1.1 шістнадцятої редакції статуту ПАТ «Запоріжсталь», найменування Відкритого акціонерного товариства Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» викладене відповідно до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. як Публічне акціонерне товариство Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».

Згідно з умовами договору поставки № 11-15/94/20/2015/1256 постачальник зобовязався поставити та передати у власність покупця, а покупець зобовязався прийняти та оплатити згідно з п. 3.3 даного договору феросплави (у подальшому товар), на протязі строку з 01.07.2015 р. по 31.12.2015 р., на умовах, у кількості та строки, зазначені в специфікаціях до даного договору, які є його невідємною частиною (п. 1.1).

Згідно з п. 3.10 загальна вартість по договору визначається загальною сумою вартості всіх специфікацій (додатків) до даного договору.

Датою поставки товару та моментом переходу права власності, відповідно до п. 2.1.1 договору, вважається дата оформлення постачальником накладної перевізника (ПАТ «ЗФЗ»), при сумісному прийманні, та визначення ваги на ПАТ «ЗФЗ», підтверджена сертифікатом якості постачальника.

Партією товару по даному договору вважається кількість товару, відвантаженого для перевезення по одній накладній перевізника (п. 2.2).

У розділі 3 договору сторони узгодили ціну товару та умови оплати. Відповідно до п. 3.3 покупець проводить оплату товару, що постачається, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на протязі 30-ти банківських днів від дати поставки товару.

Відповідно до п. 8.6 договір вступає в силу з 01.07.2015 р. та діє до 31.12.2015 р., чи до його розірвання в установленому законом порядку. У частині взаєморозрахунків договір діє до повного виконання зобовязань сторонами.

Сторонами до договору також укладені (підписані) специфікації № 4 від 02.09.2015 р. на суму 30613233,20 грн. з ПДВ, № 5 від 02.10.2015 р. на суму 30246782,76 грн. з ПДВ, № 6 від 03.11.2015 р. на суму 31761001,92 грн. з ПДВ.

У підтвердження факту виконання своїх зобовязань за договором позивачем надані накладні: №№ 247, 248 від 30.09.2015 р., №№ 249, 250 від 06.10.2015 р., № 251 від 07.10.2015 р., № 252 від 08.10.2015 р., №№ 253, 254 від 09.10.2015 р., № 258 від 14.10.2015 р., № 259 від 15.10.2015 р., №№ 260, 261 від 16.10.2015 р., № 262 від 19.10.2015 р., № 263 від 20.10.2015 р., № 264 від 21.10.2015 р., № 265 від 22.10.2015 р., № 266 від 23.10.2015 р., № 267 від 24.10.2015 р., № 268 від 26.10.2015 р., № 269 від 27.10.2015 р., № 270 від 28.10.2015 р. У накладних зазначено, зокрема, марку товару, брутто, тара, нетто, номер вагону. Накладні підписані представниками відповідача з зазначенням прізвища та ініціалів. За кожною накладною позивачем виписувалися рахунки, в яких зазначено суму до оплати, найменування та марку товару, його вагу, номер вагону (містяться в матеріалах справи).

Відповідач повністю розрахувався за отриманий товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 215276 від 17.11.2015 р. на суму 2510720,87 грн., № 216618 від 24.11.2015 р. на суму 10876530,02 грн., № 218910 від 08.12.2015 р. на суму 15000758,67 грн., № 219732 від 10.12.2015 р. на суму 4184433,66 грн.

Обґрунтовуючи позов несвоєчасністю розрахунків за договором, позивач звернувся до суду з позовом, за яким порушено провадження у даній справі.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриманий за договором поставки № 11-15/94/20/2015/1256 від 26.05.2015 р. товар розрахувався несвоєчасно, окрім поставок, здійснених 09.10.2015 р. на суму 1255686,38 грн. та суму 762149,44 грн., 26.10.2015 р. на суму 1332655,08 грн., 27.10.2015 р. на суму 1352207,93 грн., 28.10.2015 р. на суму 1350591,56 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, зокрема, що нарахування пені є безпідставним через несвоєчасність надання позивачем документів, передбачених у пункті 3.7 договору, та перебіг строку виконання грошового зобовязання повинен починатись з моменту отримання відповідачем даних документів. Зазначає також, що позивачем не надано доказів на уповноваження відповідачем осіб, які зазначені в накладних з боку відповідача, на отримання ними товару в спірний період.

Суд не погоджується з запереченнями відповідача, виходячи з наведеного нижче.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У пункті 3.3 договору сторони встановили, що оплата постачаємого товару проводиться покупцем на протязі 30-ти банківських днів від дати поставки товару.

Датою поставки товару та моментом переходу права власності вважається дата оформлення постачальником накладної перевізника (ПАТ «ЗФЗ»), при сумісній прийомці, та визначення ваги на ПАТ «ЗФЗ», підтверджена сертифікатом якості постачальника (п. 2.2.1 договору). Поставка товару по договору проводиться на умовах FCA склад ПАТ «ЗФЗ» (п. 2.1).

При поставці товару автотранспортом, датою поставки та переходом права власності по договору, вважається дата передачі товару покупцю (найнятому ним перевізнику), зазначена в накладній на відпуск форми М-15 вантажовідправником ПАТ «ЗФЗ». Відвантаження товару автотранспортним засобом проводиться за наявності довіреності від покупця на отримання ТМЦ у постачальника (п. 2.5.1).

Як вбачається з накладних, які покладено в підставу позову, позивачем, відповідно до п. 2.2.1 складалися накладні перевізника, в яких зазначалися відправник, одержувач, визначалася вага товару (брутто, нетто, тара), номер вагону, а також вказувався номер сертифікату. У всіх накладних зазначено їх дату оформлення (складення) та номер накладної.

Таким чином, обовязковість наявності довіреності на отримання ТМЦ, складених відповідачем, при складенні позивачем накладної перевізника, договором не встановлена. Накладні з боку представника відповідача підписані ОСОБА_3 або ОСОБА_4 Відповідач доказів неотримання товару за накладними, які покладено в підставу позову, суду не надав, отримання товару не заперечив, повністю здійснив оплату. Доказів предявлення вимоги до позивача про повернення цієї оплати також не надано, як і доказів стосовно того, що він не уповноважував ОСОБА_3 або ОСОБА_4 на отримання товару від позивача.

У пункті 3.8 договору сторони визначили, що постачальник шляхом факсимільного та/чи електронного звязку передає покупцю на протязі 2-х робочих днів з дати поставки товару, рахунок на відвантажуємий товар, з послідуючим наданням оригіналів на протязі 5 календарних днів з дати поставки товару та при наявності підписаної обома сторонами специфікації, слідуючі документи: рахунок постачальника, оформлений відповідно до вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 р. № 88; сертифікат якості. У день виникнення у нього податкових зобовязань по ПДВ по операціях, які здійснюються на виконання даного договору: виписати покупцю податкову накладну згідно з вимогами ст.ст. 187, 201 ПК України; податкову накладну та на протязі 15-ти календарних днів зареєструвати в єдиному реєстрі податкових накладних, надати її покупцю в електронній формі через систему М.Е.DOC у день реєстрації.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У листі Міністерства фінансів України від 09.07.2007 р. № 31-34000-20/23-4579/4800 зазначено, що відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку (рахунку-фактури) не відносяться до типових форм, які затверджуються Державним комітетом статистики України, застосування її нормативно-правовими актами не передбачено, тому при його складанні слід керуватися нормами зазначеного Закону України.

Отже, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити грошові кошти за прийняту ним продукцію.

Суд зауважує, що товар за договором прийнятий відповідачем, накладні підписані сторонами, будь-яких зауважень щодо прийнятого товару (якості, комплектності тощо) відповідачем не висловлено. В судовому засіданні представник відповідача повідомив, що з позовом стосовно не отримання товару за накладними до суду не звертався. Згідно з ч. 2 ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві. Тобто, відповідач у разі ненадання документів мав право встановити розумний строк для їх надання, у разі ненадання відмовитись від договору, повернути товар, заявити вимогу про сплату штрафу. Саме ці дії відповідача і підтвердили б його твердження про ненадання документів. Жодного листування (доказу звернення) з боку відповідача з приводу ненадання документів, визначених п. 3.8 договору, зокрема, рахунку та сертифікату якості, не надано; відмови від договору не заявлено; товар не повернутий.

Як вбачається з платіжних доручень, долучених позивачем до матеріалів справи, оплата за товар була здійснена відповідачем повністю. Заборгованість за отриманий товар відсутня. Пунктом 3.3 обовязок покупця оплатити товар настає після дати поставки товару, разом з тим, відповідач, за його твердженням, оплатив товар згідно з рахунками постачальника. Разом з тим, умовами договору зобовязання з оплати товару залежить від його (товару) отримання, а не від отримання рахунку. Таким чином, заперечення відповідача щодо несвоєчасності отримання чи-то неотримання ним документів, визначених п. 3.8 договору, судом до уваги не беруться. Судом встановлений факт несвоєчасності виконання відповідачем грошового зобовязання за договором № 11-15/94/20/2015/1256.

Відповідно до ст.ст. 610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.6 договору № 11-15/94/20/2015/1256 сторони визначили, що в разі порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, передбачених даним договором поставки пунктом 3.3, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідному періоді, за кожен день прострочення оплати.

Згідно з вимогами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку пені, долученого позивачем до позовних матеріалів, останнім нарахована пеня на суму заборгованості за кожною накладною окремо за загальний період з 12.11.2015 р. по 09.12.2015 р. включно. При цьому у розрахунку вказано, зокрема, дата відвантаження, рахунку, дата прострочки зобовязання по оплаті, дата оплати, сума по рахунку, кількість днів прострочки.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків є доведеним. Вимога про стягнення пені заявлена обґрунтовано. Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки, зокрема, в частині визначення кількості днів прострочення. А саме: позивач помилково включає останній день (30-й банківський день), в який необхідно здійснити оплату, в період прострочки. При цьому день оплати позивачем у розрахунок пені вірно не включений. Суд вважає, що у розрахунку позивачем не взято до уваги, що згідно з ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Крім того, у період прострочення включено 14 жовтня, яке було оголошено святковим днем.

У пункті 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Відповідач до письмового відзиву долучив контррозрахунок пені, з якого вбачається, що відповідачем вірно визначено період прострочення оплати, зокрема, 30-й банківський день не включений до періоду, за який нараховується пеня. У контррозрахунку відповідача міститься помилка в частині нарахування пені за поставкою 20.10.2015 р. на суму 1277430,05 грн., оплата за якою здійснена 08.12.2015 р. Так, пеня за період прострочки з 02.12.2015 р. по 07.12.2015 р. (6 днів) становить 9239,40 грн., а не 9298,29 грн., як зазначено в контр розрахунку.

Здійснивши за допомогою інформаційної системи «Законодавство» перерахунок пені в межах заявленого позивачем загального періоду (окремо по кожній поставці, починаючи з наступного дня, не враховуючи в період прострочення 30-й банківський день та день оплати) судом встановлено, що сума пені, яку належить стягнути з відповідача, складає 142284,68 грн. При цьому відсутній факт прострочення оплати по рахунках №488005, №488006, №488206, №488253, а по рахунку № 488220 відповідачем було прострочено сплату 137000,00 грн., у звязку з цим за порушення оплати суми 137000,00 грн. пеня становить 165,15 грн. за один день прострочення 09.12.2015 р.

На підставі викладеного, позов задовольняється частково.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав письмове клопотання про зменшення пені на 50% та письмову заяву про відстрочку виконання рішення на 6 місяців, які надійшли до суду 25.02.2016 р.

Позивач проти клопотань заперечив.

Клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій мотивовано тим, що позивачем заявлено пеню за періоди прострочки, які становлять від одного до дванадцяти днів. Допущене порушення зобовязання, яке стало предметом заявленого позову, має виключний характер та було виправленим відповідачем безпосередньо в місяці, коли зобовязання по кожній поставці повинні бути виконані. Відповідач не міг виконати зобовязання внаслідок того, що сума невідшкодованого державою ПДВ безпосередньо відповідачем складала 244552516,77 млн.грн. Дебіторська заборгованість контрагентів перед відповідачем складає 8331863213,98 грн.

Заява про відстрочку виконання рішення мотивована знаходженням відповідача в скрутному матеріальному становищі, що значно ускладнює виконання рішення, ухваленого за результатами розгляду справи. Контрагенти відповідача належним чином не виконують перед останнім грошових зобовязань, що зумовило виникнення дебіторської заборгованості в значних сумах. За період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. сума невідшкодованого державою ПДВ безпосередньо відповідачу склала 244552516,77 млн.грн. Вважає, що відповідачем надано належні докази та доведено наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим у встановлений законом термін.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення; зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічні приписи встановлені ст. 233 ГК України.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, розяснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розглянувши клопотання відповідача, які викладені письмово, оцінивши представлені в їх обґрунтування докази, суд визнає доводи відповідача необґрунтованими, виходячи зі слідуючого.

В обґрунтування своїх клопотань відповідач посилається на наявність в період з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. суми невідшкодованого державою ПДВ у розмірі 244552516,77 млн.грн., а також заборгованості контрагентів відповідача в сумі 8331863213,98 грн. Відповідачем до матеріалів справи долучено копії акту № 3991-20 від 14.01.2016 р. СДПІ з ОВП м. Запоріжжя МГУ ДФС та довідки головного бухгалтера ПАТ «Запоріжсталь» від 20.01.2016 р. про наявність дебіторської заборгованості перед відповідачем.

Приписами ст. 22 ГПК України визначено права та обовязки сторін, зокрема, передбачено право подавати докази, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового розгляду тощо. Сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Стаття 32 ГПК України визначає поняття і види доказів. Відповідно до даної статті доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 ГПК визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансове (матеріальне) становище підприємства повинно підтверджуватися фінансовою, бухгалтерською звітністю підприємства. Згідно зі ст. 3 даного Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідачем не надано належних доказів, зокрема, фінансової звітності підприємства, які б підтверджували тяжкий фінансовий стан підприємства відповідача. Крім того, відповідачем не обґрунтований шестимісячний строк, на який він просить відстрочити виконання рішення.

Наявність невідшкодованого державою податку та заборгованості контрагентів відповідача не можуть бути розцінені судом як виключні обставини, які надають суду право на надання відстрочки виконання рішення суду та зменшення розміру пені.

Суд враховує, що загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. Господарський суд враховує, що нарахування пені є правовим наслідком порушення відповідачем його грошового зобовязання за договором.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Принципами підприємницької діяльності, згідно зі ст. 44 ГК України, є, зокрема, вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

На підставі викладеного, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотань про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та відстрочки виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72, код ЄДРПОУ 00191230) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, буд. 11, код ЄДПОУ 00186542) пеню за договором № 11-54/94/20/2015/1256 в сумі 142284 (сто сорок дві тисячі двісті вісімдесят чотири) грн. 68 коп., судовий збір у сумі 2134 (дві тисячі сто тридцять чотири) грн. 27 коп. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 03 березня 2016 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.