Ухвала суду № 56252321, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Київ К/800/9903/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Нікітіна І.Л.

відповідача Бідзян А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 рокуу справі№804/8741/13-аза позовомПублічного акціонерного товариства «Дніпронафтопродукт»до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Дніпронафтопродукт» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Дніпронафтопродукт») звернулось з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська) від 21 травня 2015 року №0001342305 та № 0001352305.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ «Дніпронафтопродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки 11 лютого 2013 року складено акт №360, в якому зазначено про порушення ПАТ «Дніпронафтопродукт» пункту 5.1 статті 5, пунктів 1.25, 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.11, 14.1.36, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 та пункту 134.1 статті 134, пункту 145.1 статті 145, абзацу 2 пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на прибуток та податок на додану вартість.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень 21 травня 2013 відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення:

№0001342305, яким ПАТ «Дніпронафтопродукт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 30399596,00 грн., з яких 30190447,00 грн. за основним платежем та 209149,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0001352305, яким ПАТ «Дніпронафтопродукт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 30910416,50 грн., з яких за основним платежем 24728333,00 грн. та 6182083,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Дніпронафтопродукт» суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що спірні податкові повідомлення - рішення не відповідають критеріям правомірності, оскільки прийняті необґрунтовано, упереджено, без урахування фактичних обставин, з порушенням установленої законом процедури, при недотриманні норм матеріального права.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі доказами, під час проведення перевірки відповідачем встановлено завищення позивачем валових витрат в результаті врахування в їх складі сум, сплачених як попередню оплату за товар контрагенту, який в подальшому був ліквідований, а поставку товару не виконав.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закону України № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Посилаючись на те, що загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою, відповідач зазначає, що відповідні суми попередньої оплати після ліквідації постачальника не підпадають під визначення витрат.

Крім того, на переконання податкового органу, відповідні суми набувають статусу безповоротної фінансової допомоги після ліквідації боржника, а тому повинні бути виключені зі складу витрат.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до пункту 14.11 статті 14 ПК України безнадійна заборгованість це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про помилковість позиції податкового органу щодо віднесення відповідних сум, сплачених авансом за товар господарюючому суб'єкти, який було ліквідовано до вчинення такої поставки, до безповоротної фінансової допомоги.

Крім того, судами встановлено, а відповідачем не спростовано, що відповідні суми авансових платежів не були включені позивачем до складу валових витрат у період їх сплати.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем витрат у зв'язку з включенням до їх складу тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації об'єктів основних засобів.

У зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України з 01 січня 2011 року, відповідно до пункту 6 підрозділу 4 Перехідних положень ХХ «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» ПК України ПАТ «Дніпронафтопродукт» проведено інвентаризацію станом на 1 квітня 2011 року для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 ПК України з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділу III цього кодексу.

Відповідно до зведеної інвентаризації основних засобів по філіях ПАТ «Дніпронафтопродукт» станом на 01 квітня 2011 року податкова різниця склала 18355614 грн. 53 коп.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 підрозділу 4 Перехідних положень ХХ «Особливості справляння податку па прибуток підприємств» ПК України, якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України №334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Відповідно до підпункту 8.8.1 пункту 8.8 статті 8 Закону України №334/94-ВР у разі коли договір оперативного лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення об'єкта оперативного лізингу (оренди), частина вартості таких поліпшень у складі витрат, що перевищують суму на поліпшення основних фондів, визначену згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 цієї статті, включається таким орендарем до балансової вартості:

відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди);

створеної таким орендарем відповідної групи основних фондів у разі, якщо на балансі орендаря не обліковується група основних фондів, до якої відноситься такий об'єкт лізингу (оренди).

При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди), за якою він обліковується на балансі орендодавця.

За результатами вивчення наданих позивачем документів бухгалтерського обліку судами встановлено, а відповідачем не спростовано, що позивачем не враховувалася балансова вартість самих об'єктів оренди.

На виконання наведених вище норм, позивачем суму тимчасової податкової різниці розділено на 36 місяців (3 роки), а саме 18355614, 53 грн./36 місяців. Отримана сума в розмірі 509878,18 грн. почала позивачем відноситися до складу витрат з ІІ кварталу 2011 року.

Судами досліджено, що протягом періоду, який підлягав перевірці з дати набрання чинності розділу III ПК України позивачем віднесено на тимчасові податкові різниці суму в розмірі 9177805,00 грн.

Розрахунок визначеної відповідачем суми завищення позивачем витрат у зв'язку з включенням за період ІІІ - ІV квартали 2011 року та І - ІІІ квартали 2012 року тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації об'єктів основних засобів у розмірі 7967562,00 грн. податковим органом судам не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 21 травня 2013 року №0001342305.

Також, під час перевірки податковим органом встановлено віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених авансом за товар суб'єкту господарської діяльності, який у подальшому був ліквідований, а поставку відповідного товару не здійснив.

Наведене, на переконання відповідача, є безумовною підставою для виключення сплачених позивачем сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами статті 192 ПК України передбачено порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та одержувача підлягають відповідному коригуванню.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що вона не підлягає розширеному тлумаченню, а має вичерпний перелік підстав, які дають право на проведення коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Отже, в даному випадку жодної події з наведеного вичерпного переліку не відбулося, а тому у ПАТ «Дніпронафтопродукт» відсутні підстави для коригування податкового кредиту за відповідними операціями.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі №804/8741/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна