Ухвала суду № 56252045, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/48913/15

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М.,

суддів: Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., представника відповідача Черкунова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Мінприроди України), Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відшкодування моральної шкоди та визнання звільненою з посади з 26 лютого 2015 року за касаційною скаргою представника Мінприроди України на судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

стягнути з Мінприроди України на її користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в сумі 71951,04 грн. та 20000 грн. моральної шкоди;

визнати звільненою з посади заступника начальника Державного управління охорони природного середовища в Чернігівській області за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з 26 лютого 2015 року.

Посилалась на те, що рішення суду про поновлення на роботі в добровільному і навіть у примусовому порядку не виконано.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 21 жовтня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Мінприроди України на користь ОСОБА_2 71951,04 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Визнано її звільненою з посади заступника начальника Державного управління охорони природного середовища в Чернігівській області за пунктом 1 статті 40 КЗпП з 26 лютого 2015 року. В решті в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі представник Мінприроди України, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що міністерство не є боржником у виконавчому провадженні, а отже вирішення питання про усунення порушень інтересів позивачки належать до компетенції відповідної міської державної адміністрації.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги, викладені в касаційній скарзі, підтримав.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року, яка набрала законної сили, визнані протиправними та скасовані накази Міністерства охорони навколишнього середовища України від 29 грудня 2012 року № 559-О, Державного управління навколишнього природного середовища в Чернігівській області від 14 січня 2013 року № 4-О про звільнення ОСОБА_3 Поновлено позивачку на посаді заступника начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області з 15 січня 2013 року, зобов'язано Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Проте судове рішення у визначені законом строки не виконано відповідачами, тому суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Однак суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини щодо правонаступництва при ліквідації Мінприроди України, Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації.

За правилами, викладеними в частинах першій та другій статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Суд не перевірив доводи представника відповідача та не встановив, чи припинило Міністерство охорони навколишнього природного середовища України свою діяльність, чи воно знаходиться в стані припинення. У справі немає жодного доказу, який би свідчив, що Мінприроди України є правонаступником Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Окрім того, пунктом 1 Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 19 грудня 2006 року № 548, встановлено, що Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України і входить до сфери його управління.

Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», утворено Міністерство екології та природних ресурсів шляхом реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Пунктом 5 цього Указу установлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 159 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища», наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 15 березня 2013 року № 98 «Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища» державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях з 17 травня 2013 року припинили виконання своїх повноважень.

Розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 20 травня 2013 року №194 утворено Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до пункту 2 Положенням про ДЕПР Чернігівської ОДА, затвердженого розпорядженням голови Чернігівської ОДА від 21 травня 2013 року №194, департамент підпорядковується голові обласної державної адміністрації, а також підзвітний Міністерству екології та природних ресурсів України. Департамент у межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на відповідній території.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена у Постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14).

Не дивлячись на зазначені норми права, суд першої інстанції не встановив, чи є Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації правонаступником Державного управління навколишнього природного середовища в Чернігівській області, хоча саме на цього відповідача покладався обов'язок по нарахуванню і виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнано звільнення позивачки з посади заступника начальника Державного управління навколишнього природного середовища в Чернігівській області.

Апеляційний суд порушення, допущені судом першої інстанції, не виправив, фактичні обставини, які мають суттєве значення не встановив, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не перевірив, тому попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

При новому розгляді на підставі зібраних і досліджених доказів встановити правонаступництво Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області та Міністерства охорони навколишнього середовища України і в залежності від цього визначити, який орган має виплатити середній заробіток позивачці за час невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, та виконувати рішення в частині звільнення її з посади заступника начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а

Касаційну скаргу представника Міністерства екології та природних ресурсів України задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді: М.М. Олексієнко

О.Ф. Ситников

І.В. Штульман