Ухвала суду № 56252037, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/800/67299/14

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді - Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів: Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

за участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., позивачки ОСОБА_1, представників відповідача Сідловської А.В., Попіль О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва (далі - УПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії по поновленню на роботі, за касаційною скаргою позивачки на судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

визнати незаконними: дії УПФ щодо створення комісії по трудових спорах; засідання комісії від 06 та 12 червня 2014 року; рішення цих комісій; видання наказу від 14 серпня 2014 року № 155/к про звільненні її з роботи та розрахунку;

зобов'язати відповідача скасувати оскаржувані рішення, поновити на посаді головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій, внести відповідні записи до трудової книжки, виплатити середній заробіток за період вимушеного прогулу з розподілом його помісячно за весь період з урахуванням щомісячної індексації заробітної плати та відкоригувати індивідуальні відомості про застраховану особу з внесенням до них змін.

Посилалась на незаконність звільнення із займаної посади.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 4 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивачка, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначає, що суди не дослідили належним чином обставин, які мають суттєве значення, не врахували вимоги трудового законодавства, що призвело до порушення її права на працю.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом начальника УПФ від 14 серпня 2014 року № 155/к ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій на підставі пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Підставою до прийняття такого рішення стала відмова позивачки від підписання нової посадової інструкції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з правомірності звільнення, оскільки позивачка, відмовившись від підписання Посадового інструкції головного спеціаліста відділу контролю за правильністю призначення пенсій управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, порушила вимоги Закону України «Про державну службу» та Правила внутрішнього трудового розпорядку.

З таким висновком погодитися неможливо, тому що він не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

За правилами пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Виходячи з положень зазначеної норми та роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (із змінами і доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів», підставами до припинення трудового договору повинні бути істотні зміни умов праці та відмова у зв'язку з цим працівника від продовження роботи. Для цього власник або уповноважений ним орган мусить мати докази відмови працівника від продовження роботи з підстав істотних змін умов праці.

Не дивлячись на вказану норму матеріального права, суд першої інстанції належним чином не з'ясував, чи дійсно позивачка відмовилася від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці, адже лише факт не підписання посадової інструкції не може свідчити про відмову від продовження роботи.

Доказами про відмову від продовження роботи може бути заява працівника, в якій він вказує про небажання продовжувати роботу на нових умовах, чи інші дані, які свідчать про не виконання покладених трудових обов'язків.

Крім того, суд першої інстанції взагалі не досліджував докази та не встановлював обставини щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча про це заявлялась вимога.

Апеляційний суд порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, не виправив, доводи, викладені в апеляційний скарзі, належним чином не перевірив, тому попередні судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною другою статті 227 КАС України (порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 220 КАС України позбавлений права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

При новому розгляді на підставі зібраних доказів встановити чи мало місце відмова позивачки від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці. Дослідити докази та визначитися з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2014 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман