Ухвала суду № 56251972, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

23.02.2016 № К/800/45501/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «БІНОМ-С»на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 28.05.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 у справі № 810/2700/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БІНОМ-С»доБоварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БІНОМ-С» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.12.2013 №0009112200 та №0009122200.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «БІНОМ-С» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 по взаємовідносинах із ТОВ «Геотехкомплект», за результатами якої складено акт №329/10-06-22-00/30598149 від 06.12.2013 про порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 127153,00 грн. за лютий 2011 року, а також п.п. 139.1.9, 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим занижено податок на прибуток на суму 158942,00 грн. за перший квартал 2011 року.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «Геотехкомплект». В обґрунтування такої позиції податковий орган посилався на висновки акту №1347/22-4/37192481 від 17.05.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Геотехкомплект» щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період 1 січня по 31 грудня 2011 року, в якому зазначено, що управлінням податкового контролю юридичних осіб від ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва отримано службові записки №3391/07-06/30 від 11.05.2012 та №3392/07-06/30 від 11.05.2012, якими направлено для виконання в роботі матеріали щодо наявності у ТОВ «Геотехкомплект» ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності посадовою особою (директором та головним бухгалтером) ТОВ «Геотехкомплект» у зв'язку з не підтвердженням факту перетину митного кордону України громадянином Російської Федерації ОСОБА_2, що тягне за собою його непричетність до створення та реального здійснення господарської діяльності підприємства ТОВ «Геотехкомплект». Факт відсутності перетину кордону за період з 1 січня 2011 року (згідно інформації системи «Аркан») громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 підтверджено листом УПМ ДПА у місті Києві від 06.04.2012 №31344/7/07-4115. Враховуючи викладене поставлено під сумнів достовірність наданих позивачем суду копій податкових накладних та первинних документів (договору, видаткових накладних, рахунків-фактур) за підписом ОСОБА_2, адже вони датовані періодом після 1 січня 2011 року.

На підставі названого акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013:

- №0009112200, яким визначено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 127153,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.;

- №0009122200, із визначенням податку на прибуток за основним платежем у сумі 158942,00 грн. та 1,00 грн. за штрафними санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарська діяльність позивача з контрагентом має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а видані контрагентом ТОВ «Геотехкомплект» первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Геотехкомплект» укладено договір №22 від 21.01.2011, предметом якого є поставка товару.

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивачем подані податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки по рахунку, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірного контрагента товарів, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що поданні первинні документи не відповідають вимогам, ні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ні Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, оскільки ряд первинних документів не містить прізвища особи, яка їх склала та її посаду, а в податкових накладних відсутній підпис особи що їх склала.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з таким контрагентом, не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом з тим, згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із підпунктом «а» пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

На виконання вказаної норми Податкового кодексу України Державна податкова адміністрація України Наказом від 21.12.2010 N969, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за N1401/18696, затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах).

Згідно з пунктом 2 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (п.5 Порядку).

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, в силу вимог наведених норм податкові накладні виписані від імені підприємства неуповноваженою або невстановленою особою, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів.

Наведена правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду України, що висловлені останнім у постанові від 5 березня 2012 року по справі №21-421а11.

При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту та складу витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також слід звернути увагу, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товару, позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягають перерахуванню до бюджету. Водночас, на контролюючий орган покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Зважаючи на викладене суди, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів, з огляду на доводи податкового органу про сумнівність податкових накладних та первинних документів за підписом ОСОБА_2, правомірно здійснили ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірного договору, та встановивши, що у справі, яка розглядається, містяться відомості, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 не перетинав кордон з 01.01.2011, дійшли вмотивованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі первинних документів, які не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів. А також через відсутність у первинних документах даних, що давали б можливість ідентифікувати особу, яка підписувала від імені продавця вказані документи, що, в свою чергу, вказує їх на невідповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, не спростованим доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що ґрунтуються на нормах закону, а тому вони не підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІНОМ-С» залишити без задоволення.

2. Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 та Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова І.В.Приходько