Ухвала суду № 56251965, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

23.02.2016 № К/800/53599/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства «Буд-Арвест» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 у справі №825/3772/13-а за позовомПриватного підприємства «Буд-Арвест» доДержавної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 позовні вимоги Приватного підприємства «Буд-Арвест» задоволено, визнано протиправними та скасовані податкове податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 10.10.2013 №0004862200 та №0004872200.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 у даній справі скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2013 та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу керівника ДПІ у м.Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 08.08.2013 р. № 327, з 09.08.2013 р. по 15.08.2013 р. відповідачем проведена документальна позапланова перевірка ПП «Буд-Арвест», за результатами якої складено акт від 22.08.2013 № 321/22/35385371 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за березень 2012 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Ентхілл», за серпень 2012 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Фалкон-2011» та у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди.

Згідно з висновками акта перевірки відповідачем установлено порушення ПП «Буд-Арвест» вимог чинного законодавства, а саме:

пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 26034,00 грн.;

підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 25605,00 грн.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «Енхіл», а також не підтвердження первинними документами взаємовідносин з ТОВ «Фалкон-2011».

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 10.10.2013 № 0004862200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 38408,00 грн. (25605,00 грн. за основним платежем та 12803,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0004872200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 36400,00 грн. (24267,00 грн. за основним платежем та 12133,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази є достатніми для доведення факту реального виконання робіт його контрагентом - ТОВ «Енхіл», а уточнюючий розрахунок до додатку 5 до Податкової декларації з ПДВ за серпень 2012 року (щодо уточнення коду контрагента замість зазначеного коду ТОВ «Фалкон-2011») був поданий до проведення перевірки (09.08.2013 р.), а не в ході її проведення, під час якої і могли були виявлені помилки у раніше поданій декларації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Енхіл» згідно договорів субпідряду від 01.02.2012 №03/11 про виконання будівельно-ремонтних робіт в приміщенні ТРЦ «Сади Перемоги» м. Одеса та від 15.02.2012 №04/11 про виконання ремонтно-будівельних робіт за адресою: м. Чернігів, прос. Перемоги, 102/193.

Названі договори були укладені на реалізацію договорів генерального підряду від 15.02.2012 №6/12 з ТОВ «Комп'ютерний магазин № 4» та від 11.10.2011 №2 з Управлінням капітального будівництва Чернігівської міської ради.

Суд апеляційної інстанції на відміну від суду першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у ТОВ «Енхіл» робіт, правомірно звернув увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента, зокрема, належних та допустимих доказів їх оплати позивачем.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявність первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування складу витрат та податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Відтак, суд апеляційної інстанції, оцінюючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт, правомірно здійснив ретельне дослідження усіх первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, та дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат, через не підтвердження позивачем факту оплати придбаних робіт, а також через відсутність ТОВ «Ентхілл» за зареєстрованим місцезнаходженням та відсутність у нього будь-яких матеріальних, технічних та людських ресурсів для виконання договірних зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Ентхілл», не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.

Пунктом 50.2 статті 50 Податкового кодексу України установлено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Як правильно встановлено апеляційним судом, уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2012 року та за серпень 2012 року ПП «Буд-Арвест» подало 09.08.2013, тобто в день початку проведення перевірки, відповідно висновки контролюючого органу щодо відсутності підстав для визнання уточнюючих розрахунків позивача дійсними на підставі положень пункту 50.2 статті 50 Податкового кодексу України є такими, що ґрунтуються на нормах права.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Буд-Арвест» залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош