Ухвала суду № 56251947, 15.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2016 року м. Київ К/800/67959/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ворма»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 року

у справі № 826/4804/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ворма»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ворма» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2014 року у справі № 826/4804/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Ворма» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток з ТОВ «Алана Люкс Груп» за період з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року, з 01.01.2012 року по 31.04.2012 року та ТОВ «Стіл Хоукс» за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року та з 01.05.2012 року по 31.05.2012 року, відповідачем складено акт від 11.03.2014 року № 440/26-53-22-05-21/22944262, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 279 466, 00 грн.; пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 108 447, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.03.2014 року № 0001152205, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 333 867, 00 грн.; № 0001142205, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 110 543, 50 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку за результатами виконання договірних зобов'язань з ТОВ «Алана Люкс Груп» та ТОВ «Стіл Хоукс».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договірних зобов'язань позивача з його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Алана Люкс Груп» та ТОВ «Стіл Хоукс» згідно укладених договорів про надання послуг та договорів поставки.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні, податкові накладні.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Алана Люкс Груп» є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

Предметом договірних зобов'язань позивача з ТОВ «Алана Люкс Груп» є здійснення сушки дерев'яної тари та постачання дерев'яних дошок, що потребує спеціального обладнання та навичок.

Разом з тим, згідно витягу ЄДРПОУ ТОВ «Алана Люкс Груп» надання відповідних послуг не передбачено.

Крім того, позивачем не надано доказів, що його контрагент мав можливість та належну кваліфікацію на виконання робіт, які є предметом названих вище договорів.

Основним видом діяльності позивача є виробництво дерев'яної тари, на що у ТОВ «Фірма «Ворма» є відповідні виробничі можливості.

Позивачем не доведено наявність ділової мети та економічної доцільності на укладання відповідних договорів.

Також позивачем не доведено доцільності залучення різних контрагентів: ТОВ «Алана Люкс Груп» та ТОВ «Стіл Хоукс» для виконання однієї і тієї ж самої роботи (здійснення сушки дерев'яної тари).

Судами вірно відхилено доводи позивача про те, що первинні документи, які вказують на виконання ТОВ «Фірма «Ворма» своїх зобов'язань перед третіми особами доказом виконання договірних зобов'язань з ТОВ «Алана Люкс Груп» та ТОВ «Стіл Хоукс», оскільки судами не встановлено зв'язку між цими господарськими операціями.

Крім того, відповідачем надано вирок Печерського районного суду міста Києва від 08.04.2013 року в кримінальній справі № 1-567/12, який набрав законної сили, відповідно до якого засновника та директора контрагентів ТОВ «Алана Люкс Груп» та ТОВ «Стіл Хоукс» Яковчука М.Ф. визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Отже, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань з ТОВ «Алана Люкс Груп» та ТОВ «Стіл Хоукс», колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку по вказаним контрагентам.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ворма» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 року у справі № 826/4804/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук