Ухвала суду № 56251885, 15.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2016 р. м. Київ К/800/11318/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЛС-1»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 року

у справі № 826/12193/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЛС-1»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕЛС-1» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19.05.2014 року № 0004632208, № 0004622208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ТОВ «Торговий Дім «Стироплен» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 28.04.2014 року № 15/26-58-22-08-11/25194040, яким встановлено порушення: - п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 651 667, 00 грн.; - пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 684 250, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.05.2014 року: - № 0004632208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 651 667, 00 грн. за основним платежем та 325 834, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0004622208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 684 250, 00 грн. за основним платежем та 171 063, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акта перевірки про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що угоди, укладені позивачем з його контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом правомірно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Однак наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування такого за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торговий Дім «Стироплен» укладено договори: про надання юридичних послуг, про надання маркетингових послуг, а також по виготовленню та розповсюдженню рекламної продукції.

На підставі наявних у матеріалах справи копій зазначених вище договорів з додатками, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, оборотно-сальдової відомості по рахунку, податкових декларацій, реєстру виданих та отриманих податкових накладних, рекламних матеріалів суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем підтверджено реальність отриманих/наданих юридичних, маркетингових та рекламних послуг по відносинам з вказаною юридичною особою.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи документи щодо виконання договірних відносин не дають змогу встановити реальність здійснення господарських операцій.

Крім того, судом першої інстанції зроблено висновок про неправомірне прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на приписи п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що за вимогами даної норми матеріали перевірки разом з висновками контролюючого органу передаються органу, що призначив перевірку, лише у разі якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця.

З матеріалів справи вбачається, що наказ про проведення перевірки прийнятий на підставі постанови старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17.02.2014 року у рамках досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320131100010000178 від 06.09.2013 року, за ознаками кримінальних порушень, передбачених ст. 212 ч. 1, 205 ч. 2 Кримінального кодексу України.

Однак, враховуючи наявність відповідних обставин, судами попередніх інстанцій не встановлено чи розслідується у даному кримінальному провадженні кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЛС-1», що є визначальним для вирішення даної справи.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановлені обставини не підтвердженні належними доказами, що, в свою чергу, є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Разом з тим, при встановленні відповідних обставин суду слід врахувати, що за умови встановлення порушення порядку прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень за наслідками перевірки, проведеної з обставин, визначених пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, надання оцінки господарським операціям, за наслідками яких вони прийняті, є помилковим.

У тому випадку, якщо відповідні обставини не знайдуть місця при розгляді справи по суті, суд має дослідити господарські операцій, при цьому, враховуючи таке.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що директор контрагента заперечує свою участь у діяльності товариства, то перевірка та встановлення такої обставини на підставі належних доказів має значення для правильного вирішення спору, що судами дотримано не було.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕЛС-1» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2014 року у справі № 826/12193/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук