Ухвала суду № 56251875, 15.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2016 р. м. Київ К/800/19016/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року

у справі № 813/6645/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області,

за участю Генеральної прокуратури України,

третя особа Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012 року, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 09.02.2011 року №0000342320/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.09.2014 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 09.02.2011 року № 0000342320/0.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області та Генерального Консульства Республіки Польща у Львові задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 року у справі №813/6645/14 скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

При цьому ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 року у задоволенні клопотання Генерального Консульства Республіки Польща у Львові про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року апеляційну скаргу Генерального Консульства Республіки Польща у Львові в частині скасування ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 року задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 року щодо відмови в залученні до участі у справі №4813/6645/14 третьої особи без самостійних вимог скасовано та постановлено нову ухвалу, якою залучено Генеральне Консульство Республіки Польща у Львові в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача.

Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року скасувати та залишити в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу третя особа з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи до суду не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «ВЕЕМ-Будсервіс» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Вілмат-електрик», ТОВ «Іртас», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Будівельна фірма «Віалекс» за період з 01.01.2009 року по 01.12.2010 року відповідачем складено акт 12.01.2011 року № 14/23-2/23884496, яким встановлено порушення п.п. 1.3, 1.7 ст. 1, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 1 118 702, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.02.2011 року № 0000342320/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 1 398 378, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 1 118 702, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 279 676, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки, зокрема, проведення позапланової перевірки позивача здійснювалося відповідно до кримінально-процесуального закону, а відповідачем не надано доказів ухвалення вироку суду та набрання ним законної сили на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції з даними висновками не погодився та, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами, а також відсутності, як наслідок, у нього права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.7ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Встановлено, що зазначені у акті перевірки порушення полягають у непідтвердженні позивачем факту здійснення господарських операцій з контрагентами ПП «Вілмат-електрик», ТОВ «Іртас», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Будівельна фірма «Віалекс» на підставі договорів підряду та поставки товару.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з посиланням на п. 86.9 ст. 89 та п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України дійшов до висновку щодо неправомірного складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями, несплата яких встановлена в результаті перевірки, призначеної в рамках кримінально-процесуального законодавства, оскільки підстав набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами не встановлено.

При цьому суд виходив з того, що відповідний акт про результати перевірки складено, а податкове повідомлення-рішення на підставі цього акта прийнято в період дії Податкового кодексу України.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції передчасними, оскільки у даному випадку дотримання порядку прийняття акту індивідуальної дії має оцінюватися із урахуванням визначеного на той момент статусу матеріалів перевірки.

Як встановлено судами, наказ про призначення перевірки від 21.12.2010 року № 622 прийнято на виконання постанови заступника начальника ВРКС СВ ПМ ДПА у Львівській області від 23.11.2010 року відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

У даному випадку суд першої інстанції, дійшовши викладених вище висновків, на підставі яких задовольнив позов, не перевірив обставини справи щодо статусу матеріалів перевірки, за результатами якої прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, що є визначальним для вирішення даної справи.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судами допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановлені обставини не підтвердженні належними доказами.

Разом з тим, вирішуючи справу по суті та надаючи оцінку господарським правовідносинам між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції не досліджено зміст оспорюваних операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто ознаки, які свідчать про їх реальний характер.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції складається з встановлених судом апеляційної інстанції обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом апеляційної інстанції не зазначено норми податкового законодавства, якими він керувався при прийнятті відповідного рішення.

Натомість суд прийшов до висновку про те, що первинні документи, за допомогою яких ТОВ «ВЕЕМ-Будсервіс» обґрунтовувало своє право на відображення понесених витрат у складі податкового кредиту, містять недостовірні дані та не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит, оскільки, зокрема, актами податкових перевірок ТОВ «Іртас» та ПП «БФ «Віалекс» встановлено систему нікчемності господарських відносини.

З даного приводу, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Посилання податкового органу на матеріали кримінальних справ, постанову Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 року, якою директорів ПП «Вілмат-електрик», ТОВ «Іртас», ПП «Львівкомфортгруп-К», ПП «Будівельна фірма «Віалекс» звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ст.ст. 27 ч. 3, 28 ч. 3, 205 ч. 2 Кримінального кодексу України на підставі п. «г» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році», а також наявність вироків у кримінальних справах відносно директорів контрагентів по ланцюгу постачання, розцінено судом апеляційної інстанції як доказ на спростування факту реального виконання господарських операцій, однак питання щодо дослідження обставини договірних відносин між позивачем та його контрагентами в межах даних справ, з урахуванням частини четвертої статті 72 КАС України, судом не вирішено.

Разом з тим, не з'ясовано обставини, чи місить визначена оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням сума грошових зобов'язань донарахувань за описаними в акті перевірки господарськими операціями між позивачем та ПП «Вілмат-Електрик».

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, при встановленні відповідних обставин судам слід врахувати, що за умови встановлення порушення порядку прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень за наслідками перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, надання оцінки господарським операціям, за наслідками яких вони прийняті, є помилковим.

У тому випадку, якщо відповідні обставини не знайдуть місця при розгляді справи по суті, суд має дослідити конкретні господарські операції з посиланням на договори, час їх укладення, назви та кількості поставленого товару (послуг), його вартості та фактичного розміру понесених витрат, період формування податкового кредиту, мету придбання позивачем товару (послуг).

Суди повинні з'ясувати, чи стосувався вирок щодо посадової особи підприємства-контрагента періоду, в якому здійснені позивачем оспорювані господарські операції, чи стосувалися дії особи, щодо якої ухвалено вирок, господарських операцій з позивачем, чи узгоджувались дії позивача з підприємством-контрагентом з метою незаконного отримання останнім податкових вигод, чи був позивач обізнаний з такими діями постачальника, оскільки видані у відсутність встановлених законодавством юридичних фактів податкові накладні є такими, що не відповідають вимогам законодавства та не можуть бути підставою формування податкового кредиту.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви, підготовці справи до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, викладеним в ухвалі від 24.10.2014 року, якою у задоволенні клопотання Генерального Консульства Республіки Польща у Львові про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, відмовлено, оскільки предметом даного спору є вирішення питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 09.02.2011 року №0000342320/0, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій, що не стосується прав, інтересів та обов'язків Консульства.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 220, 226, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс» задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2015 року у справі № 813/6645/14 скасувати, залишивши в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2014 року.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31.10.2014 року у справі № 813/6645/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині залишення в силі рішення суду першої інстанції ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї не може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

В частині направлення справи на новий розгляд ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук