Ухвала суду № 56251779, 28.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/19229/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року

у справі № 826/10102/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта-Р»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта-Р» (далі - ТОВ «Санта-Р»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000152201 від 13 січня 2014 року. Судові витрати в розмірі 182,70 грн. присуджено на користь ТОВ «Санта-Р» за рахунок Державного бюджету України. Стягнуто з ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві решту суми судового збору в розмірі 1 644,30 грн. на користь Окружного адміністративного суду м. Києва.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Санта-Р» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 жовтня 2013 року, за результатами якої складено акт № 762/26-55-22-08/25268525 від 10 грудня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152201 від 13 січня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку в розмірі 11 592,82 грн. (9 189,80 грн. - основний платіж, 2 403,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення товариством пункту 286.2 статті 286, пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з необчисленням та несплатою земельного податку за площі під належними йому на праві приватної власності нежилими приміщеннями з № 1 по № 15 (групи приміщень № 134), загальною площею 183,00 кв. м., за адресою: м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 126, корп. 1 (літ. А).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обов'язковою передумовою для нарахування земельного податку є реєстрація даних про земельну ділянку, зокрема, її власника чи землекористувача в земельному кадастрі. Відтак, враховуючи ненадання відповідачем доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій знаходяться придбані у Фонда приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року нежилі приміщення, підстави для покладення на нього обов'язку зі сплати земельного податку відсутні.

Також, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що перевірку в розглядуваному випадку проведено за наслідками отримання постанови старшого прокурора Дніпровського району м. Києва від 29 жовтня 2013 року на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а тому в силу вимог пункту 86.9 статті 86 ПК України передумовою для прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами такої перевірки є наявність відповідного судового рішення (обвинувального вироку або ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, якого контролюючим органом не представлено.

Проте, колегія суддів вважає вказані доводи судів передчасними, зважаючи на таке.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється згідно з положеннями розділу ХIII ПК України.

Так, підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 цього Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України та статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як встановлено судами, позивач є власником нежилих приміщень, за земельну ділянку під якими відповідачем оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

А відтак, незважаючи на те, що ТОВ «Санта-Р» не зареєструвало право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежилими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, установлені судами в даній справі обставини не дають можливості визначити дійсний обсяг податкового обов'язку платника у спірних правовідносинах, зокрема, правильність здійсненого відповідачем розрахунку земельного податку та його відповідність вимогам чинного законодавства.

Крім того, судовими інстанціями не з'ясовано обставини щодо наявності у відповідача в цьому випадку підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії за наслідками перевірки, здійсненої згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Так, відповідно до пункту 86.9 статті 86 ПК України (в редакції Закону України від 20 листопада 2012 року № 5503-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів», який набрав чинності 04 січня 2013 року) якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи-підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Отже, наведене в указаній нормі обмеження щодо прийняття податкового повідомлення-рішення після отримання судового рішення у кримінальній справі стосується випадків порушення кримінального провадження відносно посадових осіб платника податків, щодо якого призначено перевірку.

Відтак, для правильно вирішення питання щодо наявності у контролюючого органу в розглядуваній ситуації підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слід достеменно встановити, в рамках якої кримінальної справи фактично призначено перевірку ТОВ «Санта-Р».

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.