Ухвала суду № 56251761, 28.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2016 р. м. Київ К/800/18223/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державного підприємства «Нігинський кар'єр»

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року

у справі № 2270/435/12

за позовом Державного підприємства «Нігинський кар'єр»

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Нігинський кар'єр» (далі - ДП «Нігинський кар'єр»; позивач) звернулось до суду з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - Кам'янець-Подільська ОДПІ Хмельницької області; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000732342 від 13 липня 2011 року, № 0000742342 від 13 липня 2011 року, № 0000752342 від 13 липня 2011 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДП «Нігинський кар'єр», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «Нігинський кар'єр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1215/234/00373741 від 24 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000732342 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 096 327,00 грн. (739 978,00 грн. - основний платіж, 356 349,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000742342 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 041 912,00 грн. (2 132 153,00 грн. - основний платіж, 909 759,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000752342 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 62 718,75 грн. (41 812,50 грн. - основний платіж, 20 906,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названі акти індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення підприємством пункту 1.31 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1, пункту 4.2 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.5 пункту 5.2 , пунктів 5.3, 5.4, 5.5, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на безпідставне невключення до вартості реалізованої щебеневої продукції сум амортизаційних відрахувань, нарахованих податків і зборів (обов'язкових платежів), що включаються до собівартості реалізованої продукції, та заниження у зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Обґрунтовуючи свою позицію за вказаним епізодом, відповідач посилався на те, що договір про спільну діяльність від 07 грудня 2007 року, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-інвест-2007», є нікчемним, тобто таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки фактично, на переконання контролюючого органу, господарська діяльність з розробки родовищ вапняку, видобування вапняку, гіпсу та крейди, виробництва вапнякового щебеню, вапнякового борошна, вапна гашеного та негашеного з подальшою реалізацією виробленої продукції та відходів виробництва здійснювалась самим ДП «Нігинський кар'єр» як власником спеціального дозволу на користування надрами.

Також, Кам'янець-Подільська ОДПІ Хмельницької області дійшла висновку про порушення підприємством пункту 1.25 статті 1, підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР з підстав неправомірного віднесення до складу валових витрат у червні 2010 року дебіторської заборгованості в загальному розмірі 2 472 910,00 грн., яку платником визнано безнадійною без вжиття відповідних заходів щодо стягнення боргу.

Крім того, виявлено недотримання позивачем статей 2, 6 Закону України від 11 грудня 1991 року № 1963-XII «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1963-XII) у зв'язку з несплатою податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за п'ять автомобілів марки «БелАЗ».

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень № 0000732342 від 13 липня 2011 року та № 0000742342 від 13 липня 2011 року, суди попередніх інстанцій, фактично підтримуючи позицію контролюючого органу, не надали при цьому жодної правової оцінки його доводам про нікчемність договору про спільну діяльність від 07 грудня 2007 року, в той час, як за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

З урахуванням наведених процесуальних норм, для з'ясування юридичної природи господарських операцій, виконанням яких опосередковувався розглядуваний договір, та визначення його податкових наслідків, у тому числі дійсного обсягу податкових прав та обов'язків позивача у розглядуваних правовідносинах, судам необхідно було вичерпно дослідити фактичні договірні зобов'язання сторін, належність активів та їх рух у процесі виконання цих операцій.

Зокрема, судовим інстанціям слід було встановити економічну участь кожного з учасників в спільній діяльності шляхом перевірки розміру фактичного вкладу позивача та ТОВ «Ресурс-інвест-2007» у спільну діяльність, з'ясування, яким чином здійснювалось видобування щебеневої продукції, хто які дії повинен був вчинити у процесі цього видобування, ким реалізувалась видобута щебенева продукція, чи здійснювались учасниками спільної діяльності заходи, передбачені пунктом 2.1 договору від 07 грудня 2007 року (як-от - обмін інформацією, проведення спільних консультацій, семінарів тощо), чи сплачувались ТОВ «Ресурс-інвест-2007» як уповноваженою особою податкові зобов'язання, що виникали у зв'язку із здійсненням спільної діяльності, чи подавались ним ДП «Нігинський кар'єр» фінансові звіти про порядок використання грошових коштів та майна, інформація про перебіг виконання спільних проектів в порядку пункту 4.1 розглядуваного договору.

Лише за наслідками встановлення цих обставин можна було б дійти обґрунтованого висновку щодо об'єктивності доводів відповідача про самостійне здійснення позивачем видобутку та реалізації щебеневої продукції шляхом документального оформлення такої діяльності як спільної з метою протиправного зменшення податкового навантаження або отримання необґрунтованої податкової вигоди.

При цьому, при оцінці спірних правовідносин судам слід було мати на увазі, що використання в межах спільної діяльності спеціального дозволу на користування надрами, виданого одному з його учасників (позивачу у справі), не може вважатись порушенням та обумовлювати нікчемність укладеного договору.

Судами при вирішенні спору також не перевірено належним чином і доводи відповідача про порушення підприємством вимог пункту 1.25 статті 1, підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР внаслідок віднесення до складу валових витрат у червні 2010 року дебіторської заборгованості в загальному розмірі 2 472 910,00 грн. як безнадійної.

Так, відповідно до підпункту 5.2.8 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не привели до позитивного наслідку.

Пунктом 1.25 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Втім, судами попередніх інстанцій не з'ясовано причини виникнення списаної позивачем заборгованості, не встановлено, чи відповідала остання ознакам безнадійної, не перевірено доводи підприємства про викрадення в нього первинної документації та, як наслідок, вчинення позивачем необхідних заходів з попередження про це правоохоронних органів і відновлення втрачених (викрадених) документів, як-от - звернення до контрагентів з проханням надати копії (дублікати) втрачених документів, до обслуговуючого банку - з метою отримання виписок-реєстрів операцій, проведених за розрахунковим рахунком, а також копій платіжних документів тощо.

Ухилення судами від перевірки та надання правової оцінки наведених обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судовими інстанціями вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, у тому числі з виявленням та витребуванням доказів з власної ініціативи, та вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000732342 від 13 липня 2011 року та № 0000742342 від 13 липня 2011 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин, зазначених у цій ухвалі.

В той же час, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про законність податкового повідомлення-рішення № 0000752342 від 13 липня 2011 року слід визнати правильним.

Зокрема, згідно із статтею 2 Закону № 1963-XII об'єктами оподаткування податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є автомобілі вантажні - код 8704.

Додаток до Закону України від 05 квітня 2001 року № 2371-III «Про митний тариф України» містить відомості про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, яка передбачає, що до товарної позиції під кодом 8704 включаються автомобілі вантажні, зокрема, самоскиди, тобто транспортні засоби міцної конструкції з перекидним кузовом чи днищем, що відкривається вниз, призначеним для перевезення ґрунту, породи чи інших матеріалів. Це автомобілі, як правило, обладнані колесами для руху по бездоріжжю і можуть переміщуватись по м'якому ґрунту. До цієї позиції входять як важкі, так і легкові самоскиди, а саме класифіковані в субпозиціях 8704101100 - 8704109000 автомобілі призначаються для використання в кар'єрах, рудниках чи будівельних майданчиках, на будівництві доріг для перевезення ґрунту, гравію, цементу тощо.

Статтею 312 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи розробляє пояснення та рекомендації з метою забезпечення однакового тлумачення і застосування Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Так, в листі Державної митної служби України № 11/3-3273 від 11 квітня 2000 року зазначено, що до товарної позиції 8704 «автомобілі вантажні» включаються самоскиди, тобто транспортні засоби міцної конструкції з кузовом, який перекидається або відкривається днищем вниз та призначений для перевезення ґрунту, породи та інших матеріалів. Ці автомобілі можуть мати жорстке або шарнірне шасі, як правило обладнані колесами для руху по бездоріжжю та можуть пересуватись по м'якому ґрунту. До цієї товарної групи входять як важкі так і легкі самоскиди.

Отже, великотоннажні автомобілі-самоскиди марки «БелАЗ», призначені для використання поза дорожньою мережею, за Гармонізованою системою опису та кодування товарів визначені під кодом 8704 як вантажні, а відтак вони є об'єктом оподаткування податком з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000732342 від 13 липня 2011 року та № 0000742342 від 13 липня 2011 року з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, а в решті оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Нігинський кар'єр» задовольнити частково.

Скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000732342 від 13 липня 2011 року та № 0000742342 від 13 липня 2011 року з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.