Рішення № 56251498, 23.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц /796/786/2016 Головуючий у І інстанції Набудович І.О.

Доповідач Котула Л.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді Котули Л.Г.

Суддів: Волошиної В.М.,Слюсар Т.А.,

За участю секретаря Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві, третя особа, ОСОБА_1 про визнання права власності, скасування реєстрації права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 році ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Реєстраційної служби ГУЮ Міністерства юстиції України в Києві про визнання права власності на нерухоме майно та зобов'язання зареєструвати право власності.

При цьому посилався на те , що 01 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір доручення № 1, згідно якого відповідач повинен був придбати за надані йому грошові кошти квартиру шляхом участі в ФФБ та після закінчення будівництва оформити право власності на придбану квартиру на його ім'я.

Згідно актів приймання - передачі грошових коштів на виконання зазначеного доручення він передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 929 237,00 грн., які були внесені останнім за прибутковими касовими ордерами за договором №56160 від 20.12.2007 року про участь у ФФБ укладеного на виконання умов договору доручення від 01 грудня 2007 року.

01 жовтня 2014 року він звернувся до відповідача, який є його сином , про надання йому документів на квартиру АДРЕСА_1 з яких дізнався , що документи на квартиру оформлені на сина.

У зв'язку з чим, просив скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, витребувати у нього зазначену квартиру та зобов'язати Реєстраційну службу ГУ юстиції Міністерства юстиції України в м. Києві скасувати запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та зареєструвати право власності на цю квартиру за позивачем.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 в частині зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві скасувати запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 з видачею свідоцтва про право власності залишено без розгляду ( т. 1 а.с. 213).

У зв'язку з чим, ОСОБА_5 збільшив свої вимоги і просив визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 ; скасувати реєстрацію право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 оформленого свідоцтвом про право власності від 20.12.2010 року та зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за реєстровим номером 32666157 номер запису 46216 в книзі № 652 -55;

Витребувати у ОСОБА_2 з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 215).

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах та проживання з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю і поділ цього майна.

Зазначала, що 28 грудня 2003 року вона з відповідачем перейшли на постійне місце проживання до його батьків в квартиру АДРЕСА_3 , де проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У лютому 2004 року вона завагітніла , а у липні 2004 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб.

01 липня 2004 року їх батьки допомогли їм придбати трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . У жовтні 2004 року у них народився син ОСОБА_6 , який як і вони був зареєстрований у цій квартирі.

Під час шлюбу була придбана ще одна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 приблизно за 640 000 грн. для використанні її в цілях сім'ї, яку мали намір придбати в кредит.

Незважаючи на те, що факт перебування цієї квартири в їх спільній сумісній власності , що відповідачем не заперечувалося, з часу її придбання цією квартирою він користується одноособово і до цієї квартири її не допускає.

14 вересня 2011 року їх шлюб з відповідачем був розірваний.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання її з ОСОБА_2, як жінка та чоловік однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 28 грудня 2003 року по 10 липня 2004 року, в подальшому вона уточнила в цій частині позовні вимоги і просила визнати, що з лютого 2004 року по липень 2004 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю , як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу ; визнати квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначених квартир і вирішити питання судових витрат.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року у задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві, третя особа, ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, скасування реєстрації права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 жилою площею 55, 40 кв.м, загальною площею 102, 90 кв.м.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_2) право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 жилою площею 55,40 кв. м загальною площею 102, 90 кв.м.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині не задоволених її позовних вимог змінити та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, оскільки судом порушені вимоги матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 ОСОБА_7 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_5 задовольнити в повному обсязі, а у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити , оскільки судом порушені вимоги матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 у апеляційній скарзі просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення , яким відмовити їй у задоволені позову, вказуючи на незаконність рішення суду в цій частині , оскільки судом порушені вимоги матеріального та процесуального права і не надана належна оцінка доказам , які були надані ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_7, які підтримали апеляційну скаргу , яку вони подала до суду та просили її задовольнити і відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_1, та її представника ОСОБА_8, які просили задовольнити апеляційну скаргу , подану ОСОБА_1 і відмовити у задоволені апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_2, як необґрунтованих, ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_9, які просили задовольнити , подану апеляційну скаргу та відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасувати рішення, в частині задоволення її позову, перевіривши доводи апеляційної скарги , колегія суддів дійшла висновку , що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково, в той же час, ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено, що 10 липня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (а.с. 68). Від шлюбу є син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 69).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано (а.с. 71).

Зі змісту рішення суду випливає, що з березня 2011 року сторони не проживають разом , не ведуть спільного господарства ( т.1 а.с. 71).

Судом встановлено , що 01 липня 2004 року ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_2, тобто до реєстрації шлюбу.

З пояснень ОСОБА_2 випливає, що зазначена квартира була придбана за кошти його батьків, оскільки він навчався і у нього були відсутні доходи.

На обґрунтування зазначеного надав розписку , зі змісту якої випливає, що 01 липня 2004 року він взяв у борг у батька грошові кошти в сумі 238 500 грн., що за курсом НБУ долара до національної валюти України становить 45 000 дол. США , які зобов'язувався повернути, коли дозволить йому фінансове положення ( т.1 а.с. 204).

Як свідчать записи на розписці, ОСОБА_2 почав повертати грошові кошти з лютого 2013 року.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 підтвердили, що у сторін були відсутні кошти для придбання зазначеної квартири і вона була придбана за кошти батьків ОСОБА_2 і ця обставина не заперечувалася свідками ОСОБА_1 і ОСОБА_12

ОСОБА_1, цю обставину не заперечувала, але вона вважала, що зазначена квартира була подарована їх сім'ї батьками ОСОБА_2

Однак, ОСОБА_5 і ОСОБА_2 цю обставину заперечували, а ОСОБА_1 належних та допустимих доказів в підтвердження цієї обставини, суду не надала.( т.2 а.с. 7).

Проаналізувавши зібрані в справі докази, в тому числі і показання свідків , суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення позову в частині встановлення факту спільного проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу за період з 11 лютого 2004 року по 10 липня 2004 року та правових підстав до визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін та її поділ.

Разом з тим , задовольняючи вимоги ОСОБА_1 та визнаючи трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя з тих підстав , що вона придбана під час шлюбу , суд не звернув увагу на те, що підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

З матеріалів справи вбачається , що 01 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір доручення №1 за умовами якого ОСОБА_5 доручив ОСОБА_2 за рахунок Довірителя вчиняти дії спрямовані на придбання трикімнатної квартири в будинку за адресою : АДРЕСА_1 Для досягнення поставленої мети , повірений повинен укласти Договір про участь у Фонді фінансування будівництва , вносити надані Довірителем кошти для здійснення оплати об'єкту нерухомості , отримати свідоцтво про право власності на житло.

20 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком " Аркада" та ОСОБА_2 укладено договір № 56160 про участь у Фонді фінансування будівництва, за умовами якого ОСОБА_2 на підставі повного визнання ним Правил Фонду фінансування будівництва за програмою АТХК " Київміськбуд" , яка затверджена рішенням Правління АКБ " Аркада" протокол №5 від 31.01.2007 року дає згоду на участь у ФФБ , бере на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ , передає кошти Банку в управління з метою отримання у власність об'єкта інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій Банку з управління цими коштами , а Банк приймає кошти в управління , зараховує кошти на рахунок ФФБ з подальшим використанням коштів у порядку визначеному Правилами ФФБ та цим Договором.

Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору №56160 передбачено , що Банк обов'язаний прийняти від довірителя грошові кошти в управління у порядку , визначеному цим Договором , зарахувати кошти на рахунок ФФБ , використати кошти ФФБ відповідно до Правил ФФБ та цього Договору; закріпити за Довірителем конкретний об'єкт інвестування на умовах Правил ФФБ та цього Договору;

видати Довірителю Свідоцтво про участь у ФФБ після кожного зарахування коштів Довірителю до ФФБ;

видавати Довірителю , в разі , якщо він повністю проінвестує закріплений за ним об'єкт інвестування, майнові права на цей об'єкт інвестування за Договором про уступку майнових прав на умовах цього Договору.

Згідно актів приймання - передачі грошей № 1- №6 за договором доручення №1 від 01 грудня 2007 року від 20 грудня 2007 року, 04 січня 2008 року ,22 березня 2008 року , 04 жовтня 2008 року , 31 січня 2009 року, 13 березня 2009 року ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 відповідно 275 593,00 грн., 252 847,00 грн., 131 031,00 грн., 50150,00 грн., 73 082,00 грн., які згідно прибуткових касових ордерів № 7 від 20 грудня 2007 року на суму 275592,72 грн., №64 від 4 січня 2008 року на суму 252846, 60 грн., №28 від 22 березня 2008 року на суму 131030, 56 грн., №11 від 4 жовтня 2008 року - 50149, 99 грн., № 8 від 31 січня 2009 року - 73081, 03 грн., № 2 від 13 березня 2009 року внесені останнім за договором № 56160 від 20 грудня 2007 року про участь у ФФБ на ім'я ОСОБА_2 за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 ( т.1 а.с.16-21).

На підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення № 1651-С/КІ/ від 08.12.2010 ОСОБА_2 видано 20 грудня 2010 року свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат , жилою площею 55, 40 кв. м , загальною площею 102, 90 кв.м та розташована в АДРЕСА_1 і зареєстрована Київським міським бюро технічної інвентаризації 18.01.2011 під № 46216 у реєстрову книгу за № 652-55. ( а.с. 14,15,55).

ОСОБА_1 не заперечувала , що в зазначеній квартирі ні вона , ні їх з відповідачем син не зареєстровані і в цій квартирі вона жодного разу не була, оскільки ОСОБА_2 не дозволяв користуватися та проживати у цій квартирі.

За які кошти була придбана ця квартирі вона не знає, оскільки ОСОБА_2 мав намір придбати її за кредитні кошти.

Отже , ОСОБА_1 сама визнавала , що грошових коштів, за які могла бути придбана спірна квартира у них не було.

Згідно трудової книжки ОСОБА_2 з 01.09.2001 по 30.06.2006 він навчався у Державному вищому навчальному закладі " Київський національний економічний університет імені ОСОБА_13 " ( т.1 а.с. 194).

30 січня 2007 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду економіста 1 категорії сектора кредитування фізичних осіб відділу кредитна експерти ВАТ " Державний ощадний банк України" філія Головне управління в м. Києві та Київській області" , де працював до 14 грудня 2011року( т.1 а.с. 104 -105).

З січня 2007 року по грудень 2008 року, згідно довідки від 17 січня 2015 року, ОСОБА_2 отримав оподаткований дохід в сумі 58 520,55 грн., а з січня 2009 року по березень 2011 року - 132 315,70 грн. ( т.1 а.с. 160,161)

Відповідно до довідки Подільської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.03.2015 № 02-03 , ОСОБА_14 працювала провідним спеціалістом бюджетного відділу з 16.02. 2004 по 23.03.2011 і її заробітна плата у 2004 році в середньому в місяць складала 500 грн., у 2005 році - 107, 21 грн., у 2006 році 116, 05 грн., у жовтні 2007 року вона отримала 300 грн., у вересні та грудні 2008 року вона отримала 200 грн., 1805,14 грн., у 2009 році - 37 593,37 грн., а за 2010 рік - 46 623,14 грн. ( а.с. 217 ).

В той же час, ОСОБА_5 надав суду договір купівлі- продажу квартири від 10 грудня 2007 року, згідно якого він продав ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_4, що належала йому на підставі договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори 24 жовтня 1996 року на підтвердження того, за які кошти була придбана квартира АДРЕСА_1. Відповідно до цього договору продаж квартири здійснено за 707 000 грн. ( а.с. 149, т. 1 ).

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Однак , ОСОБА_1 не надала доказів в підтвердження того , що за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , а тому підстав до визнання цієї квартири хоча і придбаної під час шлюбу не було підстав .

Водночас, наведені обставини свідчать про те, що нерухоме майно придбане ОСОБА_2 , хоча й під час шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, що одержані ним від третіх осіб , батька за договором доручення .

Установивши факт отримання ОСОБА_2 коштів від батька з метою придбання спірної кватири , суд неправильно застосував норму ст. 60 СК України й дійшов помилкового висновку про набуття придбаним майном статусу спільного майна подружжя, оскільки в силу вимог ст. 57 СК України, майно, отримане одним із подружжя за угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю.

За таких обставин, висновок суду про належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя не ґрунтується на вимогах ст. 60 СК України.

Не доведеність зазначених обставин ОСОБА_1 є підставою до скасування рішення в цій частині та у відмові у задоволені позову з цих підстав.

Обгрунтовано суд відмовив у задоволені позову ОСОБА_5, оскільки свідоцтво про право власності на спірну квартиру видано на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення № 1651-С/КІ/ від 08.12.2010 ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 , яка складається з трьох кімнат , жилою площею 55, 40 кв. м , загальною площею 102, 90 кв.м та розташована в АДРЕСА_1 ОСОБА_5 не оспорене і в установленому порядку не скасовано.

Керуючись ст. 303,304,307,309,316 ЦПК України , колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та поділ майна скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 та у поділі цієї квартири.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді: