Постанова № 56251407, 23.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/22694/15 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2015 у справі за адміністративним позовом Аудиторської компанії товариства з обмеженою відповідальністю «УПК-Аудит ЛТД» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Аудиторська компанія ТОВ «УПК-Аудит ЛТД» звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» від 13.05.2015 № 982;

- визнати неправомірними дії з призначення перевірки, проведення перевірки та оформлення її результатів актом від 22.05.2015 № 220/26-59-22-05/30674018 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки АК-ТОВ «УПК-Аудит Лтд.» код за ЄДРПОУ 30674018 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «ЛИНК-ТРЕЙД» (код за СДРГІОУ 38210155);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 № 0004112209, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за основним платежем - 870 420, 00 грн., та за штрафними санкціями 217 605, 00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 № 0004122209, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі - 888 200, 00 грн., та за штрафними санкціями - 444 100,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2015 позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0004112209 від 08.06.2015 та № 0004122209 від 08.06.2015; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 13.05.2015 в.о. начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України видано наказ № 982 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "УПК-АУДИТ ЛТД" код за ЄДРПОУ 30674018", яким наказано забезпечити проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "УПК-АУДИТ ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ "ЛИНК-ТРЕЙД" за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

В період з 13.05.2015 по 19.05.2015 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу № 982 від 13.05.2015 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Аудиторської компанії товариство з обмеженою відповідальністю "УПК-Аудит ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ "ЛИНК-ТРЕЙД".

За результатами перевірки відповідачем складено акт №220/26-59-22-05/30674018 від 22.05.2015, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 9.1, 9.2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.6, 2.6 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.051995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 на загальну суму 888 200,00 грн. та податок на прибуток за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 на загальну суму 870 420,00 грн.

08.06.2015 на підставі зазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0004112209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 088 025,00 грн.;

- № 0004122209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 332 300,00 грн.

Вказані податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку та за результатами оскарження Державною фіскальною службою України прийнято рішення № 19551/6/99-99-10-01-04-25 від 14.09.2015, яким скаргу залишено без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перевірка позивача на підставі спірного наказу вже проведена, а тому він вичерпав свою дію.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта частково обгрунтованими, враховуючи наступне.

Стосовно вимог позивач про визнання дій щодо проведення перевірки та наказу про проведення перевірки протиправними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Діяльність працівників контролюючого органу щодо ініціювання та проведення перевірки платника податків є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом перевірки вимог чинного законодавства, з огляду на що, не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав, оскільки сама по собі не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 в справі № 3/35-313 вказано, що "…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію."

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22.04.2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Наказом № 982 від 13.05.2015 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ "ЛИНК-ТРЕЙД" за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

Факт проведення податковим органом на підставі наказу № 982 від 13.05.2015 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ "ЛИНК-ТРЕЙД" за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 за результатами якої складено акт №220/26-59-22-05/30674018 від 22.05.2015 та винесення на його підставі податкових повідомлень - рішень від 08.06.2015 №0004112209 та № 0004122209, підтверджується копіями відповідних документів наявними в матеріалах справи та було підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Оскаржуваний наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, тобто моментом проведення відповідачем перевірки на його підставі.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу №892 від 13.05.2015 не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ не є юридично значимим для позивача з огляду на те, що після проведення на його підставі перевірки він вичерпав свою дію відносно позивача.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі № К/800/54480/14, від 27.11.2014 у справі № К/800/52374/14, від 29.09.2015 у справі № К/800/25443/14, від 12.01.2016 у справі № К/800/29085/15.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу № 982 від 13.05.2015 та щодо визнання протиправними дій відповідача щодо призначення вказаним наказом, проведення перевірки та оформлення її результатів актом №220/26-59-22-05/30674018 від 22.05.2015 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ "ЛИНК-ТРЕЙД" за договором про надання інформаційних консультаційних послуг № 12-10/03 від 03.10.2012.

На підтвердження факту отримання послуг за вказаним договором позивачем надано суду копії вказаного договору з додатками, податкові накладні, акти здачі-прийняття інформаційних консультаційних послуг з додатками, а на підтвердження здійснення оплати - банківські виписки.

Факт замовлення та використання послуг отриманих від ТОВ "ЛИНК-ТРЕЙД" за договором про надання інформаційних консультаційних послуг № 12-10/03 від 03.10.2012 у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку підтверджується наявними в матеріалах справи копіями службових записок.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з до п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Так, надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) складені формально, оскільки не є конкретними, відомості, які б розкривали зміст консультацій та обставини їх надання, кількість консультацій, кількість часу, витраченого на консультації тощо, в акті не відображено.

Крім того, звіти про виконану роботу відсутні, що не дає змоги доведення використання цих послуг у господарській діяльності підприємства. Зі змісту актів прийому-передачі послуг немає можливості встановити зв'язок з господарською операцією, що здійснювалась. Таким чином, формальність складення актів прийому-передачі послуг позбавляє їх ознак документу. Види наданих згідно акту прийому-здачі послуг носять загальний характер.

Позивачем також не надано пояснень, яким саме чином зазначені в акті послуги використовувались ним у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що наявність формально складених актів прийняття робіт та податкових накладних, а також відображення у податковій звітності відповідних показників, не свідчить про фактичний рух активів у результаті надання позивачу послуг. Інших доказів, які б могли підтвердити вказану обставину позивачем не надано, відповідних клопотань з цього приводу не заявлено.

Також, колегія суддів зауважує, що законодавство не встановлює конкретного переліку первинних документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, а також не визначає ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі. Однак, умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити однозначний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Зокрема, підтвердженням надання рекламних, консультаційних та маркетингових послуг виступає матеріалізація їх результату. Це можуть бути складені звіти, оформлені документи, розроблені матеріали та продукти. Водночас самих договорів, у яких наведено переліки послуг, що мають бути надані виконавцем, а також актів здачі-приймання робіт (послуг), є недостатньо для підтвердження факту проведення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 17.12.2014 у справі № К/800/21565.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Так, у перевіряємий період між позивачем та контрагентом було укладено договір, на виконання умов якого ТОВ «ЛИНК- ТРЕЙД» було виписано на адресу скаржника податкові накладні, акти здачі - прийняття робіт, суми по яких було включено до складу податкового кредиту витрат відповідного періоду та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та включено до складу витрат декларації з податку на прибуток.

Разом з тим, контролюючим органом було встановлено, що ТОВ «ЛИНК-ТРЕЙД» виписало податкові накладні у кількості 94 штук, а окремі з них із сумою ПДВ менше 10 000,00 грн., які у свою чергу не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Слід звернути увагу, що контрагент здійснював надання великої кількості послуг на адресу позивача при штаті працівників ТОВ «ЛИНК-ТРЕЙД» - 2 особи (директор та бухгалтер).

Враховуючи наявну інформацію по контрагенту позивача, а також вимоги норм законодавчих актів, колегія суддів приходить до висновку, що первинні документи складені позивачем та ТОВ «ЛИНК-ТРЕЙД» всупереч вимог діючого законодавства України, у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних робіт, послуг ТОВ «ЛИНК-ТРЕЙД» та безпідставно сформовано об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціям з придбання робіт, послуг у зазначеного контрагенту.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов вищевказаних договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду також і на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що укладений між позивачем та вказаним контрагентом правочин (договір) є таким, що вчинений без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність такого договору не потребує доведення в силу його нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договір не визнавався недійсним в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки винесені з дотриманням норм чинного податкового законодавства, що не було враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт надав до суду належні докази, що частково підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2015 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0004112209 від 08.06.2015 та № 0004122209 від 08.06.2015 та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні даних вимог відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 29.02.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.