Постанова № 56251394, 02.03.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.03.2016 справа №908/5397/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3А За участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_4 за довіреністювід відповідача:ОСОБА_5 за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «ОСОБА_6 залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київна рішення господарського судуЗапорізької області від04.01.2016 рокуу справі№ 908/5397/15 (суддя: Кагітіна Л.П.)порушеній за позовом:Державного територіально-галузевого обєднання ОСОБА_6 залізниця, м. Київдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕРРОМЕТ1, м. Запоріжжяпро:стягнення 144 203,52 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державне територіально-галузеве обєднання ОСОБА_6 залізниця звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ФЕРРОМЕТ1 (далі «Відповідач») про стягнення 144 203,52 грн. плати за користування вагонами, нарахованої у звязку із їхнім затриманням на станціях ОСОБА_6, Нігін, Дунаївці, Ярмолинці.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.01.2016р. у справі № 908/5397/15 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та - недоведеності вини Відповідача у такому затриманні.

Позивач не погоджуючись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Наполягаючи на скарзі Позивач посилається на те, що судом першої інстанції дана неправильна оцінка зібраним у справі доказам, неповно зясовані та досліджені обставини справи, які мають істотне значення для обєктивного винесення рішення по даній справі, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 17.02.2016р. Донецький апеляційний господарський суд замінив первісного Позивача у справі його правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «ОСОБА_6 залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Сторони були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Представник Позивача на виконання ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 17.02.2016 року надав обґрунтовані відповідними доказами пояснення по справі та підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник Відповідача заперечував проти апеляційної скарги та підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та доповненнях до відзиву. Звернувся до суду з проханням, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно позовної заяви у квітні 2015 року до станції ОСОБА_6 залізниці для Відповідача надходили вагони, які за відсутності технічної можливості та накопичення вагонів на станції призначення, були затримані і після цього направлялися до станцій призначення Нігин.

Загальний час затримки вагонів на коліях станцій було зафіксовано залізницею актами затримки вагонів форми ГУ-23а № 21 від 12.04.2015 р., № 22 від 13.04.2015 р., №46 від 15.04.2015р., № 49 від 13.04.2015 р., № 55 від 15.04.2015 р., № 52 від 20.04.2015 р., № 28 від 24.04.2015 р., №27 від 25.04.2015 р., № 25 від 22.04.2015 р., № 27 від 28.04.2015 р., актами загальної форми ГУ-23 №№ 884, 892, 895, 897, 902, 903, 995, 998, 1004, 1022, 1023, 1034, 1035, 1036, 1039, на підставі яких Позивачем згідно відомостей плати за користування вагонами №17040034, №17040035, № 22040047, № 28040058, №28040062, №29040063, № 29040066, №29040067, №12050072 форми ГУ-46 та була нарахована плата за користування вагонами на загальну суму 144 203,52 грн.

Від оплати цієї суми Відповідач відмовився, у звязку з чим Позивач з посиланням на:

· Ст.. 119 Статут залізниць України (далі «Статут»)

· «Правила про користування вагонами і контейнерами», затвердженими Наказом

Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року N 113, зареєстрованим у

Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 р. за N 165/3458 (далі «Правила

користування»);

· умови підписаного Сторонами договору № 2127 «Про організацію перевезень

вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги»

(надалі «Договір про розрахунки), вимагає стягнути з Відповідача цю суму у

примусовому порядку.

Судова колегія зауважує, що діюче транспортне законодавство розмежовує залізничні вагони не тільки за їхніми технічними характеристиками та можливостями перевезення відповідних вантажів (напіввагони, контейнеровози, обкотишовози тощо), але й за їхнім «юридичним» статусом, а саме:

· вагони «інвентарного парку залізниць» і

· «власні (орендовані) вагони» (далі «власні вагони»).

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками Сторін під час перегляду рішення місцевого суду у суді апеляційної інстанції усі вагони, про які йдеться у позові, прямували на адресу Відповідача у порожньому стані і за своїм «юридичним» статусом є «власними вагонами», що належать іншим особам.

Наполягаючи на стягненні з Відповідача спірної плати позивач посилається на ч. 2 ст. 119 Статуту. Однак, за диспозицією цієї норми зазначена плата у розмірі 50% щодо власних вагонів, може вноситися за час затримки цих вагонів на станціях призначення і на підходах до них (тобто на коліях залізниць) лише за наявності одночасно двох умов: по-перше, що зазначені вагони затримані в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження; по-друге, що зазначені вагони затримані саме з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної підїзної колії, порту, підприємства.

Затримані залізницею вагони були порожніми, тобто не надходили до Відповідача для вивантаження чи перевантаження.

У контексті вище визначеного системного аналізу диспозиції ч. 2 ст. 119 Статуту судова колегія вважає, що припис п. 6 Правил користування в частині, що визначає «…усі порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, такими, що перебувають у користуванні вантажовласника…», - таким, що суперечить цій нормі Статуту. Тому, з огляду на норму ч. 2 ст. 4 ГПК України, цей пункт Правил користування апеляційним судом при розгляді справи не застосовується.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається, зокрема на умови укладеного Сторонами Договору про розрахунки.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 21.01.2015 р. між Сторонами дійсно був укладений Договір про розрахунки, предметом якого відповідно до п.1.1, є надання Позивачем Відповідачу послуг, повязаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за надані послуги.

Пунктами 3.1., 3.2. Договору про розрахунки визначено, що Відповідач здійснює попередню оплату залізниці на відповідний рахунок. Одержані кошти залізниця зараховує на особовий рахунок вантажовласника. Послуги вантажовласнику за договором надаються за наявності попередньої оплати на його особовому рахунку. Сума попередньої оплати на особовому рахунку вантажовласника визначається із розрахунку середньодобового обсягу перевезень за відпрацьовані дні попереднього або поточного місяця. Сторони погодили розмір попередньої оплати у сумі середньодобового обсягу перевезень за пять діб.

Виходячи з аналізу п. 3.3. Договору про розрахунки Залізниця на підставі перевізних документів накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) тощо. (оформлених паперовому або електронному вигляді) відображає відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, плату за користування вагонами (контейнерами), штрафи, пеню) в особовому рахунку Відповідача, як використані ним за відповідно надані Залізницею послуги. Тобто ті, що підтверджені належним чином оформленими документами та погоджені Відповідачем. За таких умов послуги:

·не надані залізницею,

·оформлені залізницею не належним чином,

·не підтверджені взаємно погодженими Сторонами документами (у даному випадку

відомостями плати за користування вагонами) не можуть вважатися такими, що надані на виконання Договору про розрахунки. Відтак, відповідні суми, нараховані залізницею, але не узгоджені Сторонами, не можуть враховуватись залізницею як використані Відповідачем в межах предмету регулювання Договором про розрахунки.

Матеріалами справи підтверджено, що усі відомості плати за користування вагонами, що є єдиним розрахунковим документом для обліку часу користування вагонами та стягнення плати за таке користування (п. 3 Правил користування), були підписані Відповідачем із зауваженнями про не згоду з нарахуванням цієї плати.

Відтак, посилання Позивача в обґрунтування позовних вимог на умови Договору про розрахунки суд вважає безпідставним.

Цілком обгрунтованним, на думку судової колегії, є висновок суду першої інстанції щодо визначеного статтею 119 Статуту спеціального порядку нарахування плати за користування вагонами в тому числі і відносно вагонів, затриманих на підходах до станції призначення.

За приписами пункту 3 Правил користування облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23.

Пунктом 4 Правил користування встановлено, що відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

Згідно з п. 8 Правил користування у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Відповідно до п.п. 1, 3 Правил складання актів (затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334) при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти та акти загальної форми.

Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, у разі затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної підїзної колії, порту, підприємства.

Підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання, в тому числі при затримці вагонів на шляху перевезення, є акт загальної форми ГУ-23 або у разі затримки на підходах до станції призначення форми ГУ-23а, який складається для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами, відповідно до Правил складання актів, Правил користування вагонами і контейнерами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач послався на наявні у матеріалах справи акти загальної форми, складені станцією Нігин ОСОБА_6 залізниці. У цих актів, зокрема зазначено, що вагони на станції призначення затримані в очікуванні під вантажні операції «...з вини клієнта…». Втім, про якого-саме клієнта йдеться в актах не зазначено. Як вбачається із наданих Позивачем на вимогу суду доказів (т. 2 а.с. 165-167). Клієнтами Позивача окрім Відповідача були й Ф.О.П. ОСОБА_7, ТОВ «Грия» та ПП «Веномет Метал».

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що залізнична підїзна колія, на яку мали подаватися спірні порожні вагони, належить не Відповідачу, а Державному підприємству «Нігинський карєр», з яким Позивачем був укладений Договір «про експлуатацію залізничної підїзної колії при станції Нігин ОСОБА_6 залізниці» № 899 від 05.05.2009р. (далі «Договір 899», т. 2 а.с. 36-38). Саме у Договорі 899 врегульовані питання порядку подачі на підїзну колію та забирання з неї усіх вагонів; часу перебування вагонів на підїзній колії під вантажними операціями; порядку та обсягу послуг, які має сплачувати власник цієї колії залізниці.

Зокрема, п. 16 Договору № 899 визначено, що плату за користування вагонами сплачує саме власник підїзної колії, що повністю кореспондується із приписами ст.. 73 Статуту, за якою відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить підїзна колія.

На вимогу апеляційного суду Позивачем надані письмові докази, щодо зайнятості у спірному періоді підїзної колії ДП «Нігинський карєр» вагонами, що надходили як на адресу власника колії, так й на адресу інші його контрагентів, у тому числі й тами, що надходили на адресу Відповідача. Втім, довести, що інші спірні вагони затримувались саме через зайнятість колії вагонами Відповідача Позивач належними доказами не довів.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку, доказом затримання вагонів з причин, що залежать від Відповідача можуть бути акти загальної форми (форма ГУ-23) складені ст. Балин, ст. Дунаївці, ст. Ярмолинці Південно-Західної залізниці, оскільки відповідно до п. 3 Правил складання актів вказаний акт повинен складатися безпосередньо під час виявлення обставин, що зумовили складання даного акта, для засвідчення саме цих обставин.

Проте, акти загальної форми (форма ГУ-23), які повинні складатися попутною станцією (ст. Балин, ст. Дунаївці, ст. Ярмолинці Південно-Західної залізниці), відсутні.

Судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що акти про затримку вагонів (форма ГУ-23а) № 21 від 12.04.15 (початок затримки вагонів), № 22 від 13.04.15 (закінчення затримки вагонів), так само, як і акти (форма ГУ-23а) №49 від 13.04.15 (початок затримки вагонів 24 одиниць) та № 46 від 15.04.15 (закінчення затримки вагонів 24 одиниць), №55 від 15.04.15 (початок затримки вагонів 13 одиниць), №52 від 20.04.15 (закінчення затримки вагонів 13 одиниць - 41), акт №28 від 24.04.15 (початок затримки вагонів), акт №27 від 25.04.15 (закінчення затримки вагонів), акт № 28 від 24.04.15 та № 27 від 25.04.15, акт №25 від 22.04.15 та №27 від 28.04.15 (29 вагонів), не є належними доказами для стягнення плати за користування вагонами.

Відповідно до ст. 20 ГК України, яка кореспондується зі ст.16 ЦК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів/кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Вимагаючи стягнути з Відповідача спірну суму, Позивач належними доказами не довів підстави для стягнення цієї суми.

Жодних доказів неприйняття, або відмови від прийняття з боку Відповідача поїздів, вагонів або вантажів Позивач суду не надав. Навпаки, з облікових карток виконання планів перевезень вантажів у власних вагонах (т.2 а.с. 130 131; 136-137; 141-142; 145-146; 149-150; 153-154; 157-158) вбачається, що усі подані залізницею вагони відповідач приймав.

Посилання позивача на те, що власники зазначених вагонів мають регулювати порядок та обсяги транспортування власних (орендованих вагонів) спростовуються п. 5.6 «Правил експлуатації власних вантажних вагонів», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29 січня 2015 р. (зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 лютого 2015 р. за № 168/26613), згідно якому керування рухом власних вантажних вагонів здійснюється залізницями в порядку, установленому для вагонів інвентарного парку залізниць. Тобто, саме залізниця (а ні власники чи орендар вагонів) має організовувати порядок транспортування власних вагонів та регулювати обсяги транспортування цих вагонів таким чином, щоб забезпечити виконання узгоджених планів перевезень вантажів у цих вагонах та уникнути їх безпідставне простоювання і затримання.

За таких обставин рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2016 року у справі № 908/5397/15, як законне та обґрунтоване, підлягає залишенню без змін. У звязку з чим апеляційна скарга відхиляється.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «ОСОБА_6 залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2016 року у справі № 908/5397/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3

Надруковано примірників:

1 позивачу;

1 відповідачу;

1 до справи;

1 ГСЗО;

1 ДАГС.