Постанова № 56251386, 01.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2016 р. Справа № 922/4559/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н. В., суддя Слободін М.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №01-42юр/3633 від 12.05.2015 року.

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №20-70-10/00-1/1459 від 22.02.16 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської митниці ДФС (вх. № 143 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 25 грудня 2015 року по справі № 922/4559/15

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків

до Харківської митниці ДФС, м. Харків

про стягнення 18454,02 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.12.2015 року по справі №922/4559/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Хотенець П.В., суддя Пономаренко Т.О., суддя Ємельянова О.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Харківської митниці ДФС на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" 5857,82 грн. пені, 12596,02 грн. індексу інфляції за договором про постачання електричної енергії № 762-402 від 07.09.2010 року та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Харківська митниця ДФС звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.12.2015 року по справі №922/4559/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Акціонерна компанія "Харківобленерго" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що скаржником у апеляційній скарзі не спростовані обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення господарського суду Харківської області від 25.12.2015 року по справі №922/4559/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 07.09.2010 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальник - позивач у справі) та Харківською митницею Міндоходів, правонаступником якого є Харківська митниця ДФС (споживач - відповідач у справі) було укладено договір про постачання електричної енергії № 762-402, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача дозволеною потужністю, зазначеною у додатку № 3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії цілком, здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.

Згідно пункту 2.3.3 договору споживач зобовязаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування.

Пунктом 5 додатку №2 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого Постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).

Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділенні відповідного РВЕ рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 банківських днів з дня його отримання.

Втім, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленої електричної енергії належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлену електричну енергію з порушенням встановлених в договорі строків.

Позивач зазначає, що платежі відповідач здійснював з простроченням строків передбачених умовами договору, в зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення пені в розмірі 5857,82 грн. та 12596,20 грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання , що ним використовується.

Згідно Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 року № 575/97- та "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою Національної комісії з питання регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року № 28 (зі змінами та доповненнями) договір є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обовязків сторін.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до пункту 2.3.3 договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування.

Так, згідно з пункту 5 додатку №2 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого Постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом).

Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділенні відповідного РВЕ рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 банківських днів з дня його отримання.

В силу частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 України).

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного Кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно пункту 4.2.1 договору за внесення платежів з порушенням термінів, визначених додатком № 2 "Порядок розрахунків", споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3% річних та індексу інфляції.

01.03.2016 року представник позивача надав суду розрахунок пені, в якому вказано, що нарахування пені здійснювалось за період з квітня по червень 2016 року, оскільки відповідач у зазначені періоди, порушував умови договору, рахунки за спожиту теплову енергію сплачував з порушенням строків оплати.

При цьому, в даному розрахунку позивачем визначено, зокрема, фактичну оплату яка була проведена відповідачем вже після строку оплати рахунку: платіжне доручення №2518 від 05.06.2015 на загальну суму 68938,12 грн. Копія даного платіжного доручення міститься в матеріалах справи (а.с.176, том 1).

В розрізі встановленого, перевіривши розрахунки пені, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції правомірно стягнув відповідача пеню в розмірі 5857,82 грн. за прострочення договірного зобовязання, яке було допущено по договору про постачання електричної енергії.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата інфляційних втрат не має характеру штрафних санкцій, а виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 року та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 року).

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Згідно Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" № 02-5/223 від 12.05.1999 року (зі змінами та доповненнями) та Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі Верховного Суду України № 62-97Р від 03.04.1997 року, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, вказана правова позиція також зазначена в Постанові Вищого Господарського Суду України по справі № 29/75-10-1823 від 24.11.2010 року та по справі № 4/54-10-18-18 від 19.01.2011 року.

Таким чином, найменший період визначення інфляційні втрат складає місяць. При стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, термін прострочення, яких становить менше ніж місяць, індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

У відповідності до розрахунку позивача, який доданий до позовної заяви, збитки від інфляції в сумі 12596,02 грн. ним нараховані за квітень 2015 року.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат в розмірі 12596,02 грн.

На думку скаржника, Харківська митниця ДФС не була стороною договору про постачання електричної енергії №762-402 від 07.09.2010 року до моменту підписання додаткової угоди від 26.03.2015, у звязку з чим відсутні підстави для здійснення в означений період оплати спожитої енергії.

Колегія суддів не погоджується із даними доводами відповідача з огляду на наступне.

Так, статтею 59 Господарського кодексу України та статтею 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - право наступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації- за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб- засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом,- за рішенням суду.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Порядок внесення відповідного запису, перелік необхідних дій та документів, встановлюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (частина 1 статті 59 Господарського кодексу України).

Тобто, наведена стаття визначає такі способи припинення діяльності субєкта господарювання, як реорганізація (злиття, приєднання, поділу, перетворення) та ліквідація. Рішення щодо реорганізації (реструктуризації) підприємств, які не підлягають приватизації, приймає КМУ.

Постановою КМУ від 20.03.2013 року «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» утворено як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів. Реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби. Визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

У звязку з проведенням організаційних заходів та впорядкування документації на підставі статей 509, 510, 512-514, 520-523 Цивільного кодексу України та у звязку з реорганізацією Харківської обласної митниці шляхом приєднання до Харківської митниці Міндоходів, яка є повним правонаступником, згідно положень статті 107 Цивільного кодексу України, до договору про постачання електричної енергії №762-402 від 07.09.2010 року була укладена додаткова угода №4 від 11.06.2013 року.

Відповідно до статті 59 ГК України при реорганізації усі майнові права та обов'язки суб'єкта господарювання, що припиняється, переходять до суб'єкта (-ів) господарювання, що утворений внаслідок такої реорганізації.

Передавальний акт активів та пасивів, у тому числі матеріальних цінностей, документів від Харківської митниці Міндоходів до Харківської митниці ДФС був підписаний 29.07.2015 року.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Порядок внесення відповідного запису, перелік необхідних дій та документів, встановлюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 04.08.2015 року було внесено запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Харківської митниці Міндоходів (а. с.223-233, том 1).

26.03.2015 року до договору №762-402 від 07.09.2010 року сторонами у справі була укладена додаткова угода №4 за умовами якої сторони домовились змінити назву споживача з «Харківська митниця Міндоходів» на «Харківська митниця ДФС».

Проте, слід зазначити, що учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами (частина 5 статті 107 Цивільного Кодексу України).

В даному випадку, оскільки єдиним правонаступником Харківської митниці Миндоходів, як споживача послуг за договором, на якого в тому числі покладався обов'язок з їх оплати, є відповідач, саме він має відшкодувати позивачу вартість послуг, які були надані за вищевказаним договором.

Крім того, наявні в справі платіжні доручення свідчать про погашення відповідачем заборгованості за періоди, що передували укладенню додаткової угоди №4 від 26.03.2015 року.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 25.12.2015 року по справі №922/4559/15 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Харківської митниці ДФС не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської митниці ДФС залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.12.2015 року по справі №922/4559/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Слободін М.М.