Постанова № 56251104, 29.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р. Справа№ 911/4920/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Дикунської С.Я.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Чумак Н.В. (довіреність б/н від 04.01.2016 р.)

від відповідача - Абрахімова-Кобилінська Т.В. (довіреність №1-3/04.01-2016 від 04.01.2016 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех»

на рішення господарського суду Київської області від 11.01.2016 р.

у справі №911/4920/15 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех» звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» про стягнення з відповідача 534491,14 грн. основної заборгованості, 196813,47 грн. пені, 290408,59 грн. процентів річних.

У відзиві на позовну заяву, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.01.2016 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 243347,60 грн., 40% річних в сумі 153723,11 грн., пеню в сумі 140158,96 грн., та витрати зі сплати судового збору в сумі 8058,25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28.05.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфатех» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Біогазенерго» (покупець) укладено договір поставки №266К, відповідно до якого в редакції додаткової угоди №1 від 18.06.2014 р., продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити навантажувач колісний HYUNDAI SL763 з ковшем 4,0 м.куб. у кількості 1 одиниці.

До цього договору сторонами була укладена додаткова угода від 25.07.2014 р., якою змінені реквізити продавця.

Загальна сума договору складає 1103080,00 грн., що еквівалентно 92000,00 доларів США по курсу згідно домовленості сторін на день укладення договору (11,99 грн. = 1 долар США) (пункт 3.1).

Згідно приписів п.п. 3.2 - 3.7 договору, ціна на товар встановлена у відповідності з базисом поставки і вказується у Додатку №1 до договору. Ціна товару сформована в гривнях України відносно еквівалента долара США. Валюта платежу - гривна України. Оплата за товар здійснюється (частинами або повністю) в національній валюті України - гривні. При підвищенні міжбанківського курсу долара по відношенню до гривні з моменту підписання договору до моменту оплати більш ніж на 1% загальна сума договору підлягає перерахунку у відповідності з наступною формулою, за вирахуванням раніше здійснених платежів: S=ZxA1 гривень, де: S - ціна товару на момент оплати (грн.), Z - узгоджена сторонами (базисна/залишкова) ціна товару (USD), A1 - міжбанківський курс гривні до долара США на момент здійснення оплати товару. При розрахунку суми платежу приймається міжбанківський курс продажу доларів на день оплати, зафіксований після закриття торгів. Після проведення покупцем повної оплати перерахованої згідно п. 3.5 договору сторони мають право підписати акт звірки, що підтверджує отримання повної оплати продавцем від покупця.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, умовами оплати є товарний кредит з розстроченням платежу. Платежі за товар здійснюються покупцем у відповідності до графіка в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених пунктом 5.2 договору, він сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру простроченої до оплати суми за кожен день прострочення платежу.

У випадку, якщо прострочення платежу становить більше 5 робочих днів, покупець додатково сплачує проценти у розмірі 40% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 6.4 договору).

У додатку №1 до додаткової угоди №1 (таблиця 2), якою сторони змінили найменування та ціну товару, сторони встановили графік оплати в еквіваленті у доларах США: 1-й платіж (27%) - 24720,00 доларів США - до 25.06.2014 р., 2-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.07.2014 р., 3-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.08.2014 р., 4-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.09.2014 р., 5-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.10.2014 р., 6-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.11.2014 р., 7-й платіж - 32280,00 доларів США - до 20.12.2014 р. (а.с. 29).

Як вбачається з видаткової накладної №43099 від 19.06.2014 р. та акта приймання-передачі від 19.06.2014 р., ТОВ «Альфатех» передало, а ТОВ «Біогазенерго» прийняло по договору поставки №266К від 28.05.2014 р. навантажувач колісний HYUNDAI SL763 з ковшем 4,0 м.куб. у кількості 1 одиниці на суму 1103080,00 грн. (а.с. 31-34).

Відповідно до банківських виписок і платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи, за період з 30.05.2014 р. по 17.09.2015 р. ТОВ «Біогазенерго» з простроченням встановлених договором строків оплати частково оплатило поставлений йому за договором товар у сумі 1057612,80 грн., що не заперечувалось сторонами (а.с. 34-84).

З посиланням на умови п.п. 3.5, 3.6 договору (збільшення міжбанківського курсу долара США до гривні з моменту підписання договору до моменту оплати більш ніж на 1%) позивач здійснив перерахунок заборгованості з оплати товару та вважає, що оскільки з моменту підписання договору і до дати складання позовної заяви 20.10.2015 р. міжбанківський курс долара США до гривні збільшився більше ніж на 1% (28.05.2014 р. - 11,94 грн. за 1 долар США, 20.10.2015 р. - 22,27 грн. за 1 долар США), то станом на 20.10.2015 р. сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 534491,14 грн.

Позивачем здійснено перерахунок суми договору з урахуванням підвищення міжбанківського курсу долара по відношенню до гривні з моменту підписання договору до моменту фактичної оплати, а саме: перерахунок здійснений за визначеною у пункті 3.5 договору формулою S=ZxA1 гривень, де показник A1 - це міжбанківський курс гривні до долара США на момент здійснення відповідачем кожної окремої фактичної оплати товару.

На перераховану заборгованість позивачем нараховані станом на 20.10.2015 р. пеня в сумі 196813,47 грн. та 40% річних в сумі 290408,59 грн.

Відповідач погоджується з наявністю заборгованості за договором, а також з фактом прострочення платежів. Проте вважає, що сума заборгованості позивачем визначена невірно, оскільки відповідно до умов встановлений у таблиці 2 додатку №1 до додаткової угоди №1 до договору строк оплати по кожному платежу є граничними строками належного виконання зобов'язань відповідачем щодо розрахунку за договором. Тобто, датою оплати, з настанням якої грошові кошти, що підлягають сплаті у цей строк, розраховуються за формулою, передбаченою пунктом 3.5 договору, і після спливу цього строку зобов'язання відповідача з оплати стає простроченим, а його сума в іноземній валюті і перерахована у гривню станом на граничні строки платежів, з цього моменту визначається як сума незмінюваного, гривневого, невиконаного основного зобов'язання боржника, на яке кредитор має право нараховувати визначені умовами договору штрафні санкції та суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України та договором до повного виконання зобов'язань з оплати товару.

Стяттями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За змістом статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Як зазначалось вище, сторони договору погодили строки оплати в еквіваленті у доларах США: 1-й платіж (27%) - 24720,00 доларів США - до 25.06.2014 р., 2-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.07.2014 р., 3-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.08.2014 р., 4-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.09.2014 р., 5-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.10.2014 р., 6-й платіж - 7000,00 доларів США - до 20.11.2014 р., 7-й платіж - 32280,00 доларів США - до 20.12.2014 р.

Отже, вказані дати сторони встановили граничними строками належного виконання зобов'язань відповідачем щодо розрахунку за отриманий товар, тобто датами оплати, з настанням яких грошові кошти, що підлягали до сплати, розраховуються за формулою, передбаченою п. 3.5 договору поставки, після спливу ж цих строків зобов'язання відповідача з оплати стають простроченими, а їх суми, виражені в іноземній валюті і перерахована у гривню станом відповідно на 25.06.2014 р., 20.07.2014 р., 20.08.2014 р., 20.09.2014 р., 20.10.2014 р., 20.11.2014 р., 20.12.2014 р., з цього моменту визначаються як суми незмінюваного, гривневого, невиконаного основного зобов'язання боржника, на яке кредитор має право нараховувати визначені умовами договору штрафні санкції та суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, аж до повного виконання зобов'язання з оплати товару.

Таким чином, враховуючи, що подальше, після настання кінцевої дати оплати, нарахування курсової різниці на суму боргу, розраховану в гривневому еквіваленті саме на цю дату, є безпідставним, адже після цієї дати боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у визначеній конкретній сумі і до нього можуть застосовуватись лише правові наслідки, передбачені законом та/або договором, зокрема, у вигляді нарахування інфляційних втрат на цю прострочену суму.

Договір поставки не містить будь-яких умов щодо застосування до відповідача, який прострочив грошове зобов'язання, правових наслідків у вигляді збільшення визначеної його суми на дату настання зобов'язання з оплати на суму курсової різниці, розраховану за встановленою п. 3.5 договору формулою на дату фактичного погашення боргу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцціїї про те, що заперечення відповідача є обгрунтвованими та, перевіривши розрахунок, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості підлягають частковому задоволенню у розмірі 243347,60 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних та пені колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданих по матеріалів справи банківських виписок та платіжних доручень, відповідачем не дотримано встановлений договором графік платежів.

Пунктом 6.4 договору сторони встановили, що у разі якщо прострочка платежу складає більше 5 робочих днів, покупець додатково сплачує відсотки у розмірі 40% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З урахуванням встановлених судом сум прострочених платежів та перевіривши розрахунки відсотків річних на вказану позивачем дату 20.10.2015 р., колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, а також погоджується з розрахунком відповідача та вважає, що позовні вимоги про стягнення 40% відсотків річних підлягають частковому задоволенню в сумі 153723,11грн.

Позивачем за кожним простроченням оплати складено графік платежів починаючи з 26.06.2014 р. в межах визначеного ст. 232 ГК України шестимісячного строку та станом на 20.10.2015 р. нараховано пеню у розмірі 196813,47 грн. (а.с.14-23).

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

За приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Таким чином, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, із вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі №3-27гс12).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач заявив про застосування позовної давності.

Оскільки, ТОВ «Біогазенерго» відповідно до встановленого договором графіку платежів повинно було внести чергові платежі відповідно до 25.06.2014 р., 20.07.2014 р., 20.08.2014 р., 20.09.2014 р., 20.10.2014 р., 20.11.2014 р., 20.12.2014 р., то з цих дат починається відлік однорічного строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочення платежів і спливає відповідно 25.06.2015 р., 20.07.2015 р., 20.08.2015 р., 20.09.2015 р., 20.10.2015 р., 20.11.2015 р., 20.12.2015 р.

З урахуванням сум прострочених платежів, перевіривши надані позивачем та відповідачем розрахунки пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 159184,52грн.

Зважаючи на те, що відповідно до відбитку поштового штемпеля на конверті, в якому позовна заява була направлена позивачем до господарського суду, позовна заява по справі була здана на пошту 06.11.2015 р. (а.с. 89), то в межах однорічного строку позовної давності (з 06.11.2014 р. по 06.11.2015 р.) судовому захисту підлягають вимоги про стягнення пені за прострочення платежів, які ТОВ «Біогазенерго» згідно графіку повинно було здійснити до 20.11.2014 р. і до 20.12.2014 р. З урахуванням сум прострочених платежів, перевіривши надані позивачем та відповідачем розрахунки пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 140158,96 грн.

Щодо посилань скаржника в апеляційній скарзі на п. 10.10 договору, відповідно до умов якого сторони встановили позовну давність по стягненню неустойки строком у три роки, апеляційний господарський суд оцінює вказані посилання критично. Оскільки, зміст пункту 10.10 договору суперечить приписам ст.ст. 256, 258 ЦК України, а відтак є нікчемним в силу ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Київської області від 11.01.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфатех» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 11.01.2016 р. у справі №911/4920/15 залишити без змін.

Справу №911/4920/15 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

С.Я. Дикунська