Постанова № 56251098, 23.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2016 р. Справа№ 910/17939/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Мальченко А.О.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Солонець І.В., дов. № 78 від 01.01.2016р.

від відповідача: Глазунова М.Ю., дов. № 220/55/д від 11.01.2016р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.10.2015 року

у справі № 910/17939/15 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом Концерна "Техвоєнсервіс"

до Міністерства оборони України

про стягнення 344 368,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Техвоєнсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення 344 368,42 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2015р. у справі № 910/17939/15 позов задоволено. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Концерну "Техвоєнсервіс" 344368 (триста сорок чотири тисячі триста шістдесят вісім) грн. 42 коп. інфляційних збитків, судовий збір в розмірі 7200 (сім тисяч двісті) грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Міністерство оборони України звернулось до київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2015р. у справі № 910/17939/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 р. у справі № 910/17939/15 передано апеляційну скаргу Міністерства оборони України у справі № 910/17939/15 на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2015 для розгляду головуючому судді (судді-доповідачу) Мартюк А.І.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2016 р. у справі № 910/17939/15 сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/1486/15-г колегії у складі: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2016р. у справі № 910/17939/1 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Мальченко А.О. апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 23.02.2016р..

23.02.2016р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2015р. у справі № 910/17939/15 без змін.

Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2015р. у справі № 910/17939/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19 липня 2013 року між Міністерством оборони України в особі начальника Центрального автомобільного управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України Сергія Олександра Петровича та Концерном "Техвоєнсервіс", в особі Генерального директора Кужавського Миколи Сергійовича, відповідно до рішення комітету з конкурсних торгів Замовника був укладений договір про надання послуг за кошти Державного бюджету від 19 липня 2013 року №342/4/6/1 (№ 225/к/174-13Д).

Згідно п. п. 1.1. умов Договору позивач зобов'язався у 2013 році надати послуги замовникові з технічного обслуговування та ремонтування інших автотранспортних засобів (послуги капітального ремонту автомобільної техніки та спеціальної автомобільної техніки Збройних сил України, двигунів та агрегатів до неї) за номенклатуро, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Календарному плані надання послуг, що є невід'ємною частиною цього Договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити ці послуги.

Згідно з вимогами п. 4.1 Договору розрахунки з виконавцем здійснюються за фактично надані послуги протягом двадцяти банківських днів, відповідно до наданих виконавцем рахунків.

Відповідно до п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим Договором.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що зобов'язання по наданню послуг з технічного обслуговування та ремонтування інших автотранспортних засобів за Договором від 19 липня 2013 року №342/4/6/1 (№ 225/к/174-13Д) позивач виконав в повному обсязі. У зв'язку з ухиленням відповідача від прийняття робіт в 2013 році, позивачем було передано відповідачеві відремонтовану автомобільну техніку в березні 2014 року, що підтверджується відповідними актами приймання-передавання автомобільної техніки від 04.03.2014, від 11.03.2014 року та виставленим рахунком-фактурою № 439 від 14.03.2014 на оплату техніки на суму 529000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, факт належного виконання умов договору позивачем, як і факт ухилення Міністерства оборони України від прийняття робіт та їх оплати встановлювалося під час розгляду справи № 910/25152/14, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 12 березня 2015 року по справі № 910/25152/14 про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 529000,00 грн., яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 травня 2015 року по справі № 910/25152/14 та постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2015..

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішення третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначив, що обґрунтований розрахунок стягуємої суми (інфляційні витрати в розмірі 344 368,42 грн. нараховані на суму основного боргу 529 000,00 грн.) з травня 2014 року по червень 2015 року позивачем розраховано вірно. Разом з тим, сума основного боргу за проведений капітальний ремонт в розмірі 529 000,00 грн., яка підлягала стягненню на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2015 по справі № 910/25152/14 не була облікована, як кредиторська заборгованістю Міністерства оборони України та в органах державної казначейської служби не реєструвалася. Оскільки заборгованість за виконаний капітальний ремонт автомобільної техніки в сумі 529 000,00 грн. не була бюджетною, сплата нарахованих на вказану суму інфляційних витрат в розмірі 344 368,42 грн. за договором укладеним в 2014 році за рахунок видатків, виділених Міністерству оборони України на 2015 рік неможливо. Відповідно ч.4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, що зобов'язання взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень встановлених цим Кодексом та Законом про Державний бюджет не вважаються бюджетними зобов'язаннями і витрати з державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 344 368,42 грн. збитків від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2015р. у справі № 910/17939/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2015р. у справі № 910/17939/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/17939/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

А.О. Мальченко