Постанова № 56251093, 25.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2016 р. Справа№ 910/27511/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Яценюк О.В. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 02.12.2015р.

у справі № 910/27511/15 (суддя Л.Б. Пукшин)

за позовом Приватного підприємства "Аудиторська фірма "Тріада"

до Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт"

про стягнення 86 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Аудиторська фірма "Тріада" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" про стягнення 86 000, 00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.12.15р. у справі № 910/27511/15 позов задоволено повністю: стягнуто з Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" на користь Приватного підприємства "АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ТРІАДА" 86 000 грн 00 коп. - основного боргу та 1 290 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.15р. у справі № 910/27511/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно якої відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Таким чином, судом першої інстанції при прийнятті рішення не взято до уваги факт здійснення Російською Федерацією окупації Автономної Республіки Крим, у зв'язку з якою стало неможливо здійснювати будь-яку господарську діяльність підприємства.

Відповідач посилається на відсутність у нього необхідної бухгалтерської документації, нерухомого та рухомого майна, яке залишилося на окупованій території, не є підставою для невиконання договірних зобов'язань, у зв'язку з чим відповідачу, який перереєстрував підприємство з Севастополя до Києва, не відомо чи дійсно укладався між позивачем та відповідачем договору №691у від 30.09.2013 року, на підставі якого між сторонами виникли спірні правовідносини, а також про його реальне виконання сторонами. Судом першої інстанції при розгляді спору не було належно досліджено достовірність представлених позивачем доказів, зокрема не оглянуто оригінали документів на які посилається позивач у позовній заяві: оригінал договору №691у від 30.09.2013 року та переписку між позивачем та відповідачем.

В судове засідання представник позивача не з"явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Враховуючи, що представники сторін належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши думку представника позивача, колегія встановила наступне.

30.09.2013 року між Приватним підприємством "АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ТРІАДА" (виконавець) та Державним підприємством "Севастопольський морський рибний порт" (замовник) було укладено договір № 691у.

Відповідно до п.1.1. договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання здійснити перевірку ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, а також податного обліку замовника в частині податку на прибуток і податку на додану вартість.

Пунктом 1.4. договору визначено початок перевірки з дати надання документів у відповідності до п. 2.2. договору.

Строк виконання перевірки - протягом 30-45 днів. При надання замовником додаткових документів в ході проведення перевірки, можливе відповідне збільшення строку перевірки.

Пунктом. 4.1. договору, сторони передбачили, що вартість послуг, які надаються виконавцем у відповідності з п. 1.1. цього договору, складає 172 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 4.2. договору замовник оплачує надані послуги шляхом перерахування на рахунок виконавця 50 % вартості послуг протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем, інші 50% вартості послуг не пізніше 5 днів з дати надання звіту.

Виконавець складає і передає для підписання акт здачі-приймання виконаних робіт та звіт (п. 4.3. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, ПП"АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ТРІАДА" виставлено рахунок від 07.10.2015 № СФ-0000130 на суму 86 000,00 грн, який було оплачено відповідачем 11.10.2013 р.

За доводами позивача ПП "АУДИТОРСЬКА ФІРМА "ТРІАДА" належним чином виконано роботи за договором, про що складено звіт та передано відповідачу електронною поштою.

Відповідач 05.12.2013 р. електронною поштою підтвердив отримання звіту та погодився з його висновком. 05.12.2013 р. позивачем направлено відповідачу рахунок № СФ-0000165 від 05.12.2013 р. на суму 86 000,00 грн. та два примірника акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000165 від 05.12.2013 р. Проте, відповідачем акти не підписані, вартість робіт не оплачено. 16.04.2014 р. відповідач звернувся до позивача з листом № 06/1236, яким пропонував встановити вартість послуг за договором у розмірі 86 000,00 грн, та додав відповідну угоду про внесення змін до п. 4.1. договору. Позивач не погодився з пропозицією відповідача, зазначивши, що зміна ціни договору після його виконання не допускається, а тому звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 86 000,00 грн.

Таким чином, спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг за договором № 691у від 30.09.2013

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ГК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 903 ЦК України встановлено, що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4.2. договору замовник оплачує надані послуги шляхом перерахування на рахунок виконавця 50 % вартості послуг протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку виконавцем, інші 50% вартості послуг не пізніше 5 днів з дати надання звіту.

Як свідчать матеріали справи, позивачем надано відповідачу два примірники акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000165 від 05.12.2013 р. на суму 172 000,0 грн. для підписання, та рахунок № СФ-0000165 від 05.12.2013 р. на суму 86 000,00 грн для оплати, проте відповідач не повернув підписані акти та не надав обґрунтовані заперечення в письмовій формі щодо обсягу наданих послуг.

Згідно з п. 4.4. договору у випадку ненадходження від замовника підписаного акта здачі-прийняття робіт або письмових заперечень до нього протягом 5 днів, послуги за договором вважаються прийнятими в повному обсязі, що вказані а акті.

Відповідач листом № 06/1236 від 16.04.2014, прийняв виконані позивачем роботи без зауважень.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач отримав послуги за договором, однак не оплатив їх вартості, грошові кошти в розмірі 86 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що замовник в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 86 000,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містить норми про звільнення від зобов'язань та відповідальності суб'єктів господарської діяльності за господарськими зобов'язаннями один перед одним.

Статтею 5 вищезазначеного закону передбачено, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Колегія вважає, що посилаючись на вищевказану норму скаржник намагається перкласти відповідальність на іншого суб'єкта.

Крім того, в частині 6 статті 5 вищезазначеного Закону йдеться про недоговірні зобов'язання (відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої окупацією), в той час як предметом спору є невиконання відповідачем перед позивачем договірних зобов'язань за договором №691у від 30.09.2013 року.

Посилання ж відповідача на відсутність у нього необхідної бухгалтерської документації, нерухомого та рухомого майна, яке залишилося на окупованій території, не є підставою для невиконання договірних зобов'язань. В той же час відповідачем не надано суду жодного належного доказу відсутності, як стверджує апелянт, у нього бухгалтерської документації, тощо. Сам факт проведення державної реєстрації змін до Статуту ДП «Севастопольський морський рибний порт» (код ЄДРПОУ 20709663); зміна місцезнаходження з м. Севастополь на м. Київ; наявність працівників ДП «Севастопольський морський рибний порт», які, зокрема, уповноважені представляти інтереси відповідача, тощо, підтверджують ведення господарської діяльності ДП «Севастопольський морський рибний порт».

Стосовно тверджень відповідача про відсутність нерухомого майна та рухомого майна то слід зазначити, що рухоме майно - грошові кошти відповідача до окупації й після окупації знаходилися та знаходиться на рахунках, відкритих в українських банках, розташованих поза межами окупованої території Автономної республіки Крим, а відтак - доводи відповідача щодо неможливості здійснення господарської діяльності та розпорядження банківськими рахунками не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки доводи вони не підтверджені відповідними доказами, не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Севастопольський морський рибний порт" на рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2015. у справі № 910/27511/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 02.12.2015р. у справі №910/27511/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/27511/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх