Рішення № 56250280, 16.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2016Справа №910/32666/15

За позовом Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ Буд»

про стягнення 86 239,44 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Яблокова Л.О. - представник, довіреність без номеру від 24.11.2015;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом №27/11 від 19.11.2015 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ Буд» про стягнення 86 239,44 грн. заборгованості, а саме: 44 246,25 основного боргу за договором поставки №215025 від 17.03.2015, 40 482,32 грн. пені, три проценти річних в сумі 734,61 грн., інфляційні витрати в сумі 773,26 грн., а також судові витрати в розмірі 1 356,65 грн..

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №215025 від 17.03.2015 в частині своєчасної оплати товару, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед Спільним підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен», за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та інфляційні нарахування в зазначених вище розмірах.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.12.2015 позовну заяву Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/32666/15 та призначено справу до розгляду на 28.01.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2016 розгляд справи №910/32666/15 відкладено на 16.02.2016.

У судові засідання 28.01.2016 та 16.02.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 28.01.2016 та 16.02.2016 не з'явився.

Про дату, час та місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103037000853, 0103037003801.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.01.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання б/н та б/д, в якому останній просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи згідно переліку. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 16.02.2016 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 28.01.2016 та 16.02.2016 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 31.12.2015 та від 28.01.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді позивачем не заявлено.

Представник позивача в судовому засіданні 16.02.2016 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17 березня 2015 року між Спільним підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТФ Буд» (відповідач у справі, дилер за договором) було укладено Договір поставки № 215025 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені цим Договором, поставляти продукцію під торів марками «Dufa», «Dufa Expert», «MGF» вироблену Спільним підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» в певній кількості і за узгодженою ціною, а дилер зобов'язується приймати і оплачувати його на умовах, визначених у цьому Договорі

Розділами 1-13 Договору сторони узгодили предмет Договору, ціну товару та загальну суму Договору, умови поставки, приймання-передачу товару умови оплати товару, обов'язки дилера, відповідальність сторін тощо.

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2015 року (пункт 13.7. Договору).

Крім цього, Дилерською угодою по цінам (Додаток №1 до Договору) сторони погодили найменування, асортимент, кількість та ціну товару.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками обох підприємств.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що найменування, асортимент, кількість і ціна товару вказуються в Специфікаціях, які підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються їх печатками і є невід'ємною частиною цього Договору.

За умовами Договору постачальник поставляє товар на умови СРТ (адреса доставки: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1) згідно з Інкотермс-2010, якщо інше не зазначено в Специфікаціях (пункт 4.1. Договору). Датою поставки є дата фактичної передачі товару за адресою, вказаною в пункті 4.1. Договору та Специфікації, що фіксується підписом уповноваженої особи дилера із зазначенням дати прийому товару на видаткової накладної (пункт 4.8. Договору).

Згідно пункту 5.1. Договору передача (приймання-передавання) товару здійснюється згідно видаткової накладної.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов вищевказаного Договору, позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 44 246,25 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками обох підприємств видатковими накладними №00001167 від 30.03.2015 на суму 29 310,75 грн. та №00001165 від 30.03.2015 на суму 14 935,50 грн., а також відповідними їм довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Заперечень щодо факту поставки та отримання товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій та зауважень щодо якості та/або кількості товару та/або термінів поставки у відповідності до умов Договору від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Спільним підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе договірні зобов'язання щодо поставки товару відповідачу, а останнім, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт поставки позивачем товару та прийняття цього товару відповідачем належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що дилер зобов'язаний оплатити постачальнику відвантажену партію товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати відвантаження даної партії товару зі складу постачальника, зазначеної у видатковій накладній на товар.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно визначень частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судовому засіданні, відповідач свої грошові зобов'язання належним чином не виконав та кошти за поставку товару позивачу не перерахував, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ Буд» утворилось прострочена заборгованість за Договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензію №27/03 від 16.11.2015, в якій просив останнього погасити наявну заборгованість (копію претензії долучено до матеріалів справи). Доказів того, що відповідач задовольнив вимогу позивача або надав обґрунтовану відповідь на зазначену претензію матеріали справи не містять.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні відповідач свої зобов'язання щодо сплати грошових коштів в сумі 44 246,25 грн. за поставку товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ Буд» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки №215025 від 17.03.2015 або його окремих положень суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в сумі 44 246,25 грн. за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 44 246,25 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до визначення ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.4. Договору передбачено, що в разі прострочення оплати поставленого товару дилер сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми підлягає оплаті, за кожен день прострочення.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 40 485,32 грн. за період з 30.04.2015 по 17.11.2015, три проценти річних в сумі 734,61 грн. за період з 30.04.2015 по 17.11.2015 та інфляційні нарахування в сумі 773,26 грн. за період травень-листопад 2015, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) Вищим господарським судом України роз'яснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.

Відповідно до частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

При цьому, пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) передбачено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №25/187).

Оскільки встановлений сторонами в Договорі розмір пені перевищує її граничний розмір, встановлений ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», нарахування пені повинно бути обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ.

Натомість позивачем нарахована та заявлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі, передбаченому п.10.4 Договору, яка перевищує пеню, обчислену з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в межах визначеного позивачем періоду, становить 12427,74 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню в сумі 12427,74 грн..

Розмір процентів річних та втрат від інфляції, нарахованих позивачем та пред'явлених до стягнення з відповідача в сумі 734,61 грн. та 773,26 грн. відповідно, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних ат втрат від інфляції у зв'язку з простроченням оплати поставленого за Договором товару в розмірі 734,61 грн. та 773,26 грн. підлягають задоволенню в заявлених позивачем розмірах.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТФ Буд» (02152, м. Київ, Дніпровський район, проспект Павла Тичини,буд. 20, код ЄДРПОУ 39220300) на користь Спільного підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Мефферт Ганза Фарбен» (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Курсантська, буд. 7-Б, код ЄДРПОУ 31158382) 44 246,25 грн. (сорок чотири тисячі двісті сорок шість гривень двадцять п'ять копійок) основного боргу, 12427,74 грн. (дванадцять тисяч чотириста двадцять сім гривень сімдесят чотири копійки) пені, 734,61 грн. (сімсот тридцять чотири гривні шістдесят одну копійку) процентів річних, 773,26 грн. (сімсот сімдесят три гривні двадцять шість копійок) інфляційних нарахувань та 915,27 грн. (дев'ятсот п'ятнадцять гривень двадцять сім копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 29 лютого 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон