Рішення № 56249815, 18.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016Справа №910/32771/15

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 85 933,18 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Костильов В.А. - представник, довіреність №169 від 25.12.2015,

від відповідача: не з'явився,

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом №12/04-1349 від 28.12.2015 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 74 106,71 грн. основного боргу за договором оренди №72-Упр(ДВ)-07 від 02.07.2007р., 11 209,19 грн. пені та 617,28 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди №72-Упр(ДВ)-07 від 02.07.2007 в частині сплати орендної плати, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість по орендним платежам за період з 10.04.2015 по 22.10.2015 в розмірі 74 106,71 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню та три проценти річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.12.2015 позовну заяву Комунального підприємства «Київський метрополітен» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/32771/15 та призначено справу до розгляду на 26.01.2016.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 26.01.2016 розгляд справи відкладався на 18.02.2016.

У судові засідання 26.01.2016 та 18.02.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 26.01.2016 та 18.02.2016 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень№№0103037000888, 0103037004107.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання без номеру та дати про відкладення розгляду справи, на іншу дату. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 26.01.2016 представником позивача подано суду заяву №12/04-143 від 26.01.2016 разом з витребуваними судом документами. Заяву разом з доданими до неї додатками судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 18.02.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшов лист №12/04-259 від 18.02.2016, в якому, зокрема, надано письмові пояснення щодо можливості застосування періоду нарахування пені більшого, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; щодо наявності додаткових угод між сторонами до спірного договору; щодо відсутності інших, крім зазначених у позовній заяві, правовідносин з відповідачем. Лист разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 31.12.2015 та від 26.01.2016 позивачем надано не в повному обсязі, відповідачем - не надано.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судових засідань сторонами суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважність причин неявки у судові засідання уповноваженого представника відповідача суд належним чином не повідомлено.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з пункту 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74 та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 18.02.2016 підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

02 липня 2007 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі, орендар за договором) укладено договір оренди №72-Упр(ДВ)-07 від 02.07.2007 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради №23/3114 від 02.02.2006 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - частину вестибюлю, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ УкрМетроТунельПроект», тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль №1), для торгівлі товарами народного споживання.

Об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ УкрМетроТунельПроект», тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 8,3 кв.м., згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору (п. 2.1. Договору).

Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен» (п. 2.4. Договору).

Розділами 2-9 Договору сторони визначили об'єкт оренди та орендну плату, узгодили права, обов'язки та відповідальність сторін тощо.

Крім того, пунктом 9.2. Договору сторони узгодили, що усі зміни та доповнення до цього Договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Вказаний Договір підписаний представником орендодавця, орендарем особисто та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Статуту Комунального підприємства «Київський метрополітен» підприємство належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України №464-р від 30.06.1998 та Київської міської державної адміністрації №2155 від 28.10.1998 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва» і підпорядковано виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно п. 5.2 Статуту майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади м. Києва та закріплено за ним на праві господарського відання.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до умов Договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього Договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди (п. 4.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно - частину вестибюлю станції метро «Харківська», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском), загальною площею 8,3 кв.м. (об'єкт оренди), що підтверджується відповідним належним чином оформленим актом приймання-передачі майна в оренду від 03.07.2007, підписаним обома сторонами без зауважень (додаток №1 до Договору).

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Згідно пункту 9.1. Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради №23/3114 від 02.02.2006 діє з 02.07.2007 по 30.06.2008 (364 дні).

При цьому, пунктом 9.3. Договору визначено, що після закінчення строку дії цього Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з довгостроковим розглядом Київською міською радою питання щодо надання дозволу Комунальному підприємству "Київський метрополітен" на переукладання договорів оренди нерухомого майна на станцію метрополітену, між сторонами було укладено ряд додаткових угод до Договору, якими сторони продовжували дію Договору, а саме: додатковою угодою від 01.07.2008 до Договору термін дії Договору продовжено до отримання відповідного рішення Київської міської ради, але не довше ніж до 30.09.2008; додатковою угодою №344 від 01.10.2008 до Договору термін дії Договору продовжено до отримання відповідного рішення Київської міської ради, але не довше ніж до 31.12.2008; додатковою угодою №373 від 31.12.2008 до Договору термін дії Договору продовжено до отримання відповідного рішення Київської міської ради, але не довше ніж до 31.03.2009.

В подальшому, 28.09.2011 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі, орендар за договором) укладено додаткову угоду №329 до Договору, якою сторони підтвердили, що ними дотримані умови, визначені в пунктах 1.1., 1.2. та 1.3. рішення Київської міської ради №402/5789 від 14.07.2011, виконання яких дозволяє відповідно до вказаного рішення подовжити до 31.03.2012 року дію договору оренди територіальної громади міста Києва та майна, що перебувало у власності територіальних громад районів у місті Києві, термін дії яких закінчились, у зв'язку з чим сторони домовились внести зміни до пункту 9.1. Договору, виклавши його в редакції: "Цей Договір діє до 31 березня 2012 року включно.".

На підтвердження дотримання умов, визначених в пунктах 1.1., 1.2. та 1.3. рішення Київської міської ради №402/5789 від 14.07.2011 сторони склали акт №104 від 28.09.2011, який є невід'ємною частиною до цієї додаткової угоди. Копія вказаного акта міститься в матеріалах справи.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно приписів ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Крім того, відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладені в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо продовження строку дії договору оренди, слід вважати Договір продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2015 у справі № 910/20698/15 за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.15 р. та постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 р., у даній справі позов задоволено повністю, зокрема, розірвано договір оренди № 72-Упр (ДВ)-07, укладений між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 02 липня 2007 року.

Як зазначено Вищим господарським судом України в постанові від 10.02.16 р. у справі № 910/20698/15, формулювання позовних вимог щодо розірвання договору оренди з посиланням на те, що орендар не виконує його умови в частині сплати орендної плати після закінчення строку дії договору свідчить про те, що орендодавець визнавав існування договірних орендних відносин з орендарем після закінчення строку дії договору оренди.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно пункту 2.6 Постанови № 18 не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на вищевикладене, господарськими судами при винесенні рішень у вказаних справах встановлено факт продовження спірного Договору та в подальшому винесені рішення про розірвання вказаного Договору. Вказаний факт, відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, є преюдиційним і доказуванню не потребує.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За приписами ч. 5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, з огляду на фактичні обставини справи, спірний Договір оренди вважається розірваним за рішенням суду з 09.12.15 р..

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У відповідності до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

За умовами пункту 4.14 Договору орендар після припинення дії Договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради.

При цьому, оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна з оренди в порядку ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 4.14. Договору, а також доказів звільнення відповідачем орендованої частини вестибюлю станції метро «Харківська» від своїх огороджуючи конструкцій.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловим приміщенням - частиною вестибюлю, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ УкрМетроТунельПроект», тимчасово огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: станція метро «Харківська», для торгівлі товарами народного споживання, що в свою чергу породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим комунальним майном.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 4.2. Договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Згідно пункту 3.6. Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Так, за умовам Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради №34/91 від 28.09.2016, та на дату підписання Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід°ємною частиною цього Договору, становить 369,12 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на червень 2007 року (з врахуванням індексів інфляції по травень 2007 року) складає 3 106,75 грн. без ПДВ (пункт 3.1. Договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.2. Договору). Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 3.3. Договору). Додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою: податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України; відшкодовує вартість спожитих комунальних послуг. Сума до відшкодування згідно з розрахунком (Додаток №2) на момент укладання Договору складає 93,98 грн. (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни цін на комунальні послуги для орендодавця (пункт 3.4. Договору). Всього сума по Договору з урахуванням ПДВ 20% з розрахунку на червень 2007 року складає 3 840,88 грн. Оплата по Договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта орендодавцеві (пункт 3.5. Договору).

В подальшому, у зв'язку з зміною цін та тарифів в народному господарстві та керуючись розрахунками структурних підрозділів метрополітену, сторони прийшли до згоди внести зміни та доповнення до пунктів 3.4., 3.5. Договору, шляхом укладання відповідних додаткових угод до Договору.

Так, згідно додаткової угоди № 225 від 11.02.2008 до Договору сума до відшкодування згідно з розрахунком (додаток №1 до цієї додаткової угоди) на момент укладання додаткової угоди складає 116,08 грн. (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни цін на комунальні послуги для орендодавця (пункт 3.4. Договору в редакції додаткової угоди №225 від 11.02.2008). Всього сума за Договором з урахуванням ПДВ (20%) з розрахунку на лютий 2008 року складає 3 657,22 грн. +116,08 грн.+ПДВ 20%=4 527,96 грн. (пункт 3.5. Договору в редакції додаткової угоди №225 від 11.02.2008).

Відповідно до додаткової угоди № 519 від 01.06.2009 до Договору сума до відшкодування згідно з розрахунком (додаток №1 до цієї додаткової угоди) на момент укладання додаткової угоди складає 131,17 грн. (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни цін на комунальні послуги для орендодавця (пункт 3.4. Договору в редакції додаткової угоди №519 від 01.06.2009). Всього сума за Договором з урахуванням ПДВ (20%) з розрахунку на червень 2009 року складає 4 668,48 грн. +131,17 грн.+ПДВ 20%=5 759,57 грн. (пункт 3.5. Договору в редакції додаткової угоди №519 від 01.06.2009).

Як зазначалось вище та узгоджено сторонами пунктом 4.14. Договору в разі невиконання орендарем обов'язку щодо передачі майна з оренди орендодавцю за актом приймання - передачі оплата по Договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту приймання-передачі.

Крім того, пунктом 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» (далі - Постанова №12) Вищим господарським судом України роз'яснено, що з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Таким чином, за висновками суду, внаслідок розірвання Договору основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном не припиняється, оскільки його припинення у розумінні умов договору оренди та ст. 795 Цивільного кодексу України пов'язано з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення відповідачем предмета договору оренди, а не з закінченням строку дії договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні відповідач в обумовлений Договором термін орендні платежі за користування майном належним чином та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим за орендарем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 перед орендодавцем обліковувалась прострочена заборгованість по орендній платі за період з 10.04.2015 по 22.10.2015, що становить 74 106,71 грн., і які позивач просить суд стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору оренди та укладених до нього додаткових угод або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та додаткових угод до нього на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати за користування орендованим майном відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 74 106,71 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

При цьому пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) передбачено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №25/187).

Оскільки встановлений сторонами в Договорі розмір пені перевищує її граничний розмір, встановлений ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», позивач правомірно обмежив нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Окрім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном у термін, визначений умовами Договору, з урахуванням положень ч. 5 ст. 254, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України позивачем за період з 10.04.2015 по 22.10.2015 нараховано та пред'явлено до стягнення 11 209,19 грн. пені, а також 3% річних в сумі 617,28 грн., які останній просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених пені та процентів річних судом встановлено, що перераховані судом у відповідності до приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду пеня та проценти річних становлять 11078,14 грн. пені та 605,29 грн. процентів річних та є меншими, ніж заявлено позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені та процентів річних за несвоєчасну сплату орендних платежів за користування майном підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, виходячи встановлених судом обставин щодо припинення Договору оренди у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном та обов'язку щодо вчасного повернення майна з оренди, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 74 106,71 грн. боргу з орендної плати, 1078,14 грн. пені та 605,29 грн. процентів річних.

Отже, оскільки позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04114, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, Солом'янський район, проспект Перемоги, буд. 35, код ЄДРПОУ 03328913) 74 106,71 грн. (сімдесят чотири тисячі сто шість гривень сімдесят одну копійку) основного боргу, 11078,14 грн. (одинадцять тисяч сімдесят вісім гривень чотирнадцять копійок) пені, 605,29 грн. (шістсот п'ять гривень двадцять дев'ять копійок) процентів річних та 3647,97 грн. (три тисячі шістсот сорок сім гривень дев'яносто сім копійок) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 29 лютого 2016 р..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон