Рішення № 56249559, 29.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.02.16 Справа № 904/11195/15

За позовом Обласного комунального підприємства "ФАРМАЦІЯ", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Мирне, П'ятихатський район, Дніпропетровська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальний заклад "П'ятихатська центральна районна лікарня", м. П'ятихатки, Дніпропетровська область

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпропетровська обласна рада, м. Дніпропетровськ

про зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Сидоренко О.А. - представник за дов. № 01-Д/04 від 11.01.16

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за дов. № б/н від 09.01.14

від третьої особи-1: Горбач Д.О. - представник за дов. № 420/16 від 26.02.16

від третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Обласне комунальне підприємство "Фармація" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання передати нежитлове приміщення загальною площею 25,7 кв. м., які розташовані в будівлі літера А-2 на першому поверсі поз. 18, 19 за адресою: АДРЕСА_1 позивачеві.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що спірний договір оренди від 14.09.2011 № 6 нежитлового приміщення площею 25 6 кв. м, був укладений між відповідачем та КЗ "П'ятихатська центральна районна лікарня" строком на 5 років без нотаріального посвідчення, що є порушенням ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України, а тому на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України, даний договір є нікчемним та згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України - недійсним. Посилаючись на вищевикладені обставини та на положення ч. 1 ст. 390 ЦК України, просить суд зобов'язати відповідача звільнити нежитлові приміщення загальною площею 25, 7 кв. протягом трьох днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2015 порушено провадження у справі її розгляд призначено на 25.01.2016 та залучено до участі у справі Комунальний заклад "П'ятихатська центральна районна лікарня", в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Дніпропетровську обласну раду, в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

20.01.2016 третя особа-1 подала письмові пояснення, в яких зазначила, що спірне приміщення на теперішній час займане аптечним пунктом, який належить ФОП ОСОБА_1 та просив суд розглянути справу без участі його представника.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2016 розгляд справи відкладений на 08.02.2016.

05.02.2016 відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та зазначає, що відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника, а тому перехід права власності на здане в оренду майно до іншої особи не є підставою для зміни чи розірвання договору. Враховуючи те, що балансоутримувач спірного приміщення ОКП "Фармація" наділений повноваженнями щодо укладення договорів оренди, оскільки майно передане йому на праві господарського відання, тобто з усіма повноваженнями щодо майна, переданого на баланс, крім відчуження, відповідач вважає, що балансоутримувач в даному випадку виконує функції власника майна щодо надання його в оренду. Відповідач робить висновок, що договір оренди № 6 від 14.09.2016 продовжує діяти для сторін до 14.09.2016, не зважаючи на зміну балансоутримувача.

08.02.2016 третя особа-2 надала до суду пояснення, в яких позовні вимоги підтримала у повному обсязі та зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Таким чином договір оренди нежитлового приміщення від 14.09.2011 № 6 є нікчемним.

Ухвалою суду від 08.02.2016 розгляд справи було відкладено на 29.02.2016.

Представник третьої особи-2 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 29.02.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.09.2011 між П'ятихатською центральною районною лікарнею (правонаступник - КЗ «П'ятихатська центральна районна лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (далі - орендодавець, третя особа-1) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 6 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в цілях ефективного використання комунального майна орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно частину приміщення, розташоване на території П'ятихатської ЦРЛ за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 25, 66 кв. м, яке знаходиться на балансі П'ятихатської ЦРЛ.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що повернення орендованого майна орендодавцеві здійснюється по акту прийому-передачі.

Згідно з п. 3.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 03.01.2012 (арк. с. 16), орендна плата перераховується орендарем на рахунок орендодавця в розмірі 100%, а орендодавець в свою чергу перераховує до загального фонду обласного бюджету на рахунок Головного управління державної казначейської служби у Дніпропетровській області 30 % від орендної плати і становить без ПДВ станом на січень місяць 2012 року (базовий) 150, 67 грн.

Пунктами 3.2-3.3 договору встановлено, що орендодавець до 10 числа кожного місяця подає рахунки та акти виконаних робіт за використані орендарем комунальні послуги. Крім орендної плати орендар сплачує: комунальні послуги до 25 числа кожного місяця. Оплата послуг здійснюється орендарем згідно з наданими рахунками щомісячно протягом п'яти банківських днів до 25 числа кожного місяця.

Додатковою угодою № 1 від 03.01.2012 до договору, сторони доповнили розділ 3 договору підпунктом 3.4, який виклали в наступній редакції: орендна плата розраховується у відповідності з методикою, затвердженою рішенням сесії Дніпропетровської обласної ради, з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п. 5.1.1 орендодавець зобов'язаний надати орендареві нерухоме майно по акту прийому-передачі.

Даний договір вступає в силу з 14.09.2011 і діє до 14.09.2016 року (п. 7.1 договору).

Згідно з п.7.3 договору зміни або розірвання договору можуть мати місце за згодою сторін з урахуванням вимог даного договору.

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 № 455-19/УІ «Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області» (далі - рішення № 455-19/УІ) (копія витягу з рішення додається), відповідно до п. 5.18 та додатку № 4 рішення № 455-19/УІ Дніпропетровська обласна рада передала Обласному комунальному підприємству «Фармація» у господарське відання і на баланс ряд нежитлових приміщень (арк. с. 17-20).

Згідно п. 38 додатку № 4 до рішення № 455-19/УІ Дніпропетровська обласна рада передала ОКП «Фармація» у господарське відання і на баланс нежитлове приміщення загальною площею 25,66 кв.м, яке розташоване в будівлі Комунального закладу «П'ятихатська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради» за адресою: АДРЕСА_1, (далі - приміщення площею 25,66 кв.м).

На виконання п. 29 рішення № 455-19/УІ Комунальним закладом «П'ятихатська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради» передано з оперативного управління приміщення площею 25,66 кв.м, а ОКП «Фармація» прийнято вказане приміщення в господарське відання, про що 01.08.2013 був складений акт приймання-передачі (арк. с. 21-24).

09.09.2015 право господарського відання на вказане майно було зареєстроване за ОКП «Фармація», про що було видано витяг з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.09.2015 № 43697291 (арк. с. 25).

За результатами проведеної технічної інвентаризації приміщення площею 25,66 кв.м техніком було складено акт про необхідність обліку приміщення з точністю до десятого знака, тобто приміщення площею 25,66 кв. м слід обраховувати як приміщення площею 25,70 кв. м (арк. с. 26-31).

Згідно акту приймання-передачі документів від 15.08.2013 ОКП «Фармація» отримало від КЗ «П'ятихатська центральна районна лікарня» ДОР» оригінали документів, які вказували на те, що приміщення площею 25,66 кв.м було передане Комунальним закладом «П'ятихатська центральна районна лікарня» ДОР» в оренду ФОП ОСОБА_1 (арк. с. 32).

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що після отримання договору оренди нежитлового приміщення від 14.09.2011 № 6, ним було встановлено, що спірний договір був укладений між відповідачем та КЗ "П'ятихатська центральна районна лікарня" строком на 5 років без нотаріального посвідчення, що є порушенням ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України, а тому на підставі ч. 1 ст. 220 ЦК України, даний договір є нікчемним та згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України - недійсним. Посилаючись на вищевикладені обставини та на положення ч. 1 ст. 390 ЦК України, просить суд зобов'язати відповідача звільнити нежитлові приміщення загальною площею 25, 7 кв. протягом трьох днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Господарський суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з нижченаведених підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Цивільним кодексом України у ч. 1 ст. 627 визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України, згідно ч. 1 якої, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 793 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 794 Цивільного кодексу України в редакції від 15.01.2011 року, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Цивільним кодексом України у ст. 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як встановлено судом, пунктом 7.1 договору визначено, що даний договір вступає в силу з 14.09.2011 і діє до 14.09.2016 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір оренди нерухомого майна № 6 від 14.09.2011 підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Дослідивши примірник копії договору від 14.09.2011 № 6, судом встановлено, що сторонами договору при укладенні даного договору оренди нерухомого майна від 14.09.2011 №2 6 не дотримано вимог ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

Частиною 1 ст. 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 1 частини 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правила ст. 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Частиною 1 статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи те, що договір оренди нерухомого майна від 14.09.2011 № 6 підлягав державній реєстрації, проте Пятихатською центральною районною лікарнею та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 при укладенні даного договору не дотримано вимог ст. 794 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення договору, враховуючи положення ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що договір оренди нерухомого майна від 14.09.2011 № 6 є недійсним з моменту його вчинення.

Аналогічної правової позиції дотримуються Вищий господарський суд України у постанові від 17.03.2009 у справі № 15/261(1/445-21/71) та Верховний Суд України у постанові від 18.04.2011 у справі № 3-28гс11.

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються вищезазначеним.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Дослідивши матеріали справи та приймаючи до уваги вищевикладене, судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів щодо правових підстав користування об'єктом нерухомості загальною площею 25, 66 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належить Дніпропетровській обласній раді на праві власності та перебуває у користуванні Обласного комунального підприємства "Фармація", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 43697291, копія якого міститься у матеріалах справи (арк. с. 25).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 безпідставно займає вказаний об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим вимога позивача про звільнення відповідачем нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 25, 7 кв. м. протягом трьох календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили підлягає частковому задоволенню, а саме в частині звільнення ФОП ОСОБА_1 вищевказаного нежитлового приміщення.

Щодо вимоги позивача про звільнення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вищевказаного нежитлового приміщення протягом трьох днів з моменту набрання рішенням суду законної сили, господарський суд вважає, що у позивача відсутнє право вимагати звільнити нежитлове приміщення саме протягом трьох днів з моменту набрання рішенням законної сили, оскільки такий обов'язок не передбачений жодним нормативно-правовим актом.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 (52161, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити нежитлові приміщення загальною площею 25, 70 кв. м, які розташовані в будівлі літера А-2 на першому поверсі поз. 18, 19 за адресою: АДРЕСА_1 та передати їх Обласному комунальному підприємству "Фармація" (49100, м. Дніпропетровськ, пр. Героїв, 22А; ідентифікаційний код 01976358).

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 03.03.2016

Суддя В.І. Ярошенко