Рішення № 56248933, 23.11.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/10717/12 Справа № 429/5189/12 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Рудь В.В. Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Рудь В.В.

суддів: Баранніка О.П., Повєткіна В.В.

при секретарі: Приймаковій М.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся з позовом, який уточнював в ході розгляду справи, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги боргу(а.с.2-3, 14-15, 22-23).

Позивач зазначав, що 02 квітня 2010 року його дружина ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_6 договір позики та надала останньому грошові кошти в розмірі 24 000 грн.

В зв'язку з тим, що ОСОБА_6 борг не повернув, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2010 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 стягнуто борг за договором позики у сумі 68 969 грн. 35 коп. та судові витрати у сумі 765 гри. 60 коп.

12.12.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, без його на те згоди, укладено письмовий договір про відступлення права вимоги з ОСОБА_6 боргу в розмірі 68 969,35грн.

На підставі договору про відступлення права вимоги ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.02.2011 року за заявою ОСОБА_5 замінена сторона у виконавчому провадженні ВП №24411699 від 28.12.2010 року про стягнення з ОСОБА_6 боргу в розмірі 68 969,35грн.

В позовній заяві в редакції від 16.08.2012 року ОСОБА_3 також зазначив, що після винесення судового рішення про стягнення боргу цивільно-правові відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 набули характеру адміністративно-правових, засновані на пимусі в особі держави з метою виконання рішення суду, а тому цивільно-правові конструкції уступки не можуть застосовуватись в публічно-правових відносинах(а.с.22-23).

Посилаючись на викладені обставини та вказуючи на те, що відповідно до умов договору відступлення права вимоги відбулося безоплатно, у зв'язку з чим він втратив можливість отримати кошти в розмірі 24 000грн., які є спільним майном подружжя, що вказаний договір укладено в порушення вимог діючого законодавства, позивач просив на підставі ст.ст.203,215 ЦК України, ст.65 СК України визнати договір, укладений 12.12.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено(а.с.32-33).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, представник ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права(а.с.38-40).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право вимоги не може вважатися об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно виникає із зобов'язальних відносин.

Суд також зазначив, що за змістом ст.509, 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступлення права вимоги є можливим за умови її дійсності. Зобов'язання по сплаті боргу за договором позики не є нерозривно пов'язаним з особою кредитора, договір позики, оформлений розпискою позичальника(а.с.16) не містить заборони заміни кредитора, а тому відсутні підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги боргу.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх без повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, прав та обов'язків сторін у правовідносинах, що між ними склались.

Так, згідно ст.ст.3,11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 512 ЦК України передбачена можливість та підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

По справі встановлено, що 12 грудня 2010 року у м.Павлограді між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір про заміну кредитора(відступлення права вимоги)(а.с.17).

В договорі, зокрема в п.2,6, зазначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі стягнутих за рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2010 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів в розмірі 68 969,00 грн.

Після підписання договору первісний кредитор втрачає всі права вимоги від боржника повернення боргу по розписці ОСОБА_6, виданої на ім'я ОСОБА_7 від 02.04.2010 року, по рішенню Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2010 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів в розмірі 68 969,00 грн.(а.с.17).

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебувають у зареєстрованому шлюбі(а.с.6).

Статтею 60 Сімейного кодексу України, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК все те, що одержане за договором, укладеним одним з подружжя в інтересах сім'ї, стає спільною власністю подружжя.

У ч.2 ст.65 СК України сформульована правова презумпція, відповідно до якої вважається, що один з подружжя, укладаючи договір стосовно спільного майна, діє зі згоди другого з подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч.3 ст.65 СК України). Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, а також майнові права та обов'язки.

При цьому, в розумінні вказаної норми закону майнові права визнаються речовими правами.

Тобто, виходячи з наведеного, право вимоги є об'єктом цивільних прав і водночас є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як видно із справи, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_7, яким з ОСОБА_6 на її користь стягнуто борг за договором позики у сумі 68 969,35 грн. та судові витрати у сумі 765 гри. 60 коп.(а.с.7-8).

В розумінні зазначених норм закону сума 68 969,35 грн. є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Як встановлено судом, укладання ОСОБА_7 договору про заміну кредитора(відступлення права вимоги) від 12 грудня 2010 року відбулося без письмової згоди чоловіка ОСОБА_8, в той час, як згідно умов вказаного договору відчуження майнових прав відбулось безоплатно, у зв'язку з чим письмова згода у даному випадку є обов'язковою, оскільки мова йде про майнові права.

Крім того, як видно із справи, договір про заміну кредитора(відступлення права вимоги) від 12 грудня 2010 року укладено не за правочином, а за судовим рішенням, яке не є правочином в розумінні ст.512 ЦК України.

Таким чином, наведені обставини свідчать, що з урахуванням суті договору, який укладено стосовно спільного майна подружжя, фактично порушені права та інтереси ОСОБА_8

Суд першої інстанції не взяв до уваги встановлені обставини та докази в їх підтвердження, не врахував, що договір відступлення права вимоги, як такий, що виходить за межі дрібного побутового і складений без згоди чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_8, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, у тому числі ст.65 СК України, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення на підставі п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про заміну кредитора(відступлення права вимоги), укладеного 12 грудня 2010 року у м.Павлограді між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, представника ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 вересня 2012 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги боргу задовольнити.

Договір про заміну кредитора(відступлення права вимоги), укладений 12 грудня 2010 року у м.Павлограді між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнати недійсним.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -