Постанова № 56248412, 29.02.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2016 року №810/5805/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) до Бориспільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Бориспільська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.11.2015 №0016641710.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Бориспільська виправна колонія є установою, завданням якої є здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності колонія сприяє реалізації засудженими права на працю та залучає їх до суспільно корисної праці на оплатній основі. Із заробітної плати засуджених позивач, як податковий агент, здійснює утримання та сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб. При цьому, утримання податку позивачем здійснюється з урахуванням податкової соціальної пільги на яку зменшується загальний місячний оподатковуваний дохід.

У жовтні 2015 року Бориспільською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було проведено позапланову виїзну перевірку Бориспільської виправної колонії, за наслідками якої встановлено, що позивачем не було утримано та перераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб загалом на суму 264682,47 грн.

Позивач зазначає, що Бориспільська виправна колонія своєчасно та у повному обсязі утримує та сплачує податок на доходи фізичних осіб, а висновок податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства пов’язаний з тим, що відповідач не врахував положення статті 169 Податкового кодексу України, якою визначені підстави та порядок застосування податкової соціальної пільги.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача було встановлено не утримання та несплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб при нарахуванні заробітку засудженим. При цьому зазначив, що до перевірки позивачем не надано заяв платників податку про застосування податкової соціальної пільги, тому позивач не мав підстав зменшувати загальний місячний оподатковуваний дохід таких платників податку на розмір податкової соціальної пільги.

У судове засідання, призначене на 25.02.2016, з’явився представник відповідача.

Позивач у судове засідання не з’явився, водночас 24.02.2016 через канцелярію Київського окружного адміністративного суду надав клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи положення статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Бориспільська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) (далі також Бориспільська виправна колонія або Колонія) зареєстрована Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області 14.07.2000 як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с. 8).

Видами діяльності Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) є діяльність у сфері юстиції та правосуддя.

У період з 20.10.2015 по 26.10.2015 посадовою особою Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.1 статті 82 та відповідно до наказу від 20.10.2015 №461 проведена позапланова виїзна перевірка Бориспільської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) з питань повноти обчислення податку з доходів фізичних осіб, порядку надання звітності Ф №1ДФ, встановлених законодавством за період з 01.01.2012 по 30.09.2015.

Результати перевірки оформлені актом від 02.11.2015 №263/17-3-08563719 (далі – Акт перевірки) (т.1, а.с. 10-26).

За висновками перевірки позивачем було порушено вимоги підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 167.1 статті 167, пункту 178.5 статті 178, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 264682,47 грн.

Висновок відповідача ґрунтується на тому, що протягом періоду, що перевірявся, Бориспільською виправною колонією при визначенні бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб до доходів засуджених застосовувалась податкова соціальна пільга.

Водночас, відповідно до положень статті 169 Податкового кодексу України зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи на розмір податкової соціальної пільги можливо лише стосовно доходу, отриманого у вигляді заробітної плати. Проте у розумінні трудового та податкового законодавства, засуджені не є найманими працівниками, а отримуваний ними заробіток не відповідає визначенню заробітної плати.

Таким чином податкова інспекція дійшла висновку, що позивачем протиправно зменшено суму загального місячного оподатковуваного доходу засуджених, які залучені до праці, на суму податкової соціальної пільги, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 264682,47 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Бориспільською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.11.2015 №0016641710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 569118,91 грн., у тому числі 264682,47 грн. за основним платежем та 304436,44 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т.1, а.с. 27).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначено нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата) (пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

За приписами підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

При цьому, з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку (підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 1 розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України положення підпункту 169.1.1 пункту 169 статті 169 Податкового кодексу України набирають чинності з 1 січня 2016 року. До 31 грудня 2015 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається в розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Таким чином, з набрання чинності Податковим кодексом України та до 1 січня 2016 року платники податку мають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати на суму, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Розглядаючи доводи представника відповідача з приводу того, що заробіток, який отримують засуджені за виконання суспільно корисної роботи, не є заробітною платою у розумінні податкового законодавства, а відтак і відсутність підстав для застосування податкової соціальної пільги, суд виходив з таких міркувань.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України) визначено, що засуджені зобов'язані виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України (частина перша статті 9).

Відповідно до частини першої статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.

Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

За змістом статті 119 КВК України умови праці засуджених до позбавлення волі, зокрема, норми тривалості робочого часу, правила охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії встановлюються законодавством про працю.

Згідно з частиною першою статті 120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Нормативно-правовим актом, яким у періоді, що перевірявся, встановлювалась форма і система оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, була Інструкція з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.2004 № 191 (далі -Інструкція № 191), а з 02.04.2013 – Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919 (далі – Інструкція №396/5).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №191 засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Підпунктом 1.2 Інструкції № 191 передбачено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.

Згідно пункту 3.1 Інструкції №191 праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Департаменту. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

На засуджених поширюються розміри доплат за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці. Доплати за умови праці визначаються за даними атестації робочих місць та оцінки умов праці в розмірах, не менших за передбачені законодавством (пункт 3.6 Інструкції №191).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 191 із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів (крім сум отриманих пенсій) фізичних осіб; аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків.

Інструкцією №396/5 з 02.04.2013 передбачено аналогічне за змістом правове регулювання форми і оплати праці засуджених.

Так, відповідно до пункту 5.1 Інструкції №396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

За змістом пунктів 6.1-6.3 Інструкції №396/5 засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.

Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами проводяться у порядку, встановленому законодавством.

Відрахування та відшкодування із заробітної плати засуджених здійснюються відповідно до законодавства з дотриманням черговості.

Аналіз наведених норм свідчить, що засуджені до позбавлення волі з метою залучення до суспільно корисної праці виконують трудові функції в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, в результаті чого їм забезпечується відповідна компенсація за виконану роботу, тобто заробітна плата, а також додержання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та інших умов, встановлених законодавством про працю.

Примусовість характеру трудових відносин засуджених та їх мета виправлення та перевиховання зумовлює особливість регулювання таких відносин шляхом поєднання норм законодавства про працю та вимог кримінально-виконавчого законодавства, що, однак, не позбавляє виплачених засудженим сум доходу за виконану ними роботу ознак заробітної плати.

При цьому суд звертає увагу, що з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» та внесенням змін до статті 118 КВК України, праця засуджених не має примусового характеру.

Вищенаведені норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці. У зв'язку з чим обкладення цих доходів податком, як і застосування податкових соціальних пільг, здійснюється у загальному порядку.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 24.02.2014 №К/9991/3437/11, від 27.05.2015 №К/800/27401/13, від 19.11.2015 №К/800/32800/13, від 17.12.2015 №К/800/20044/13.

Крім того суд зауважує, що підпункт 169.2.3 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України, яким визначено випадки неможливості застосування податкової соціальної пільги, не містить застережень щодо неможливості застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати осіб, засуджених до позбавлення волі.

Підпунктами 169.2.1 та 169.2.2 пункту 169.2 статті 169 Податкового кодексу України передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Постановою Кабінету Міністрів від 29.12.2010 №1227 затверджено Порядок подання документів для застосування податкової соціальної пільги.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги, платник податку подає роботодавцю заяву про обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за встановленою Державною податковою службою формою.

Таким чином, підставою для отримання соціальної пільги є заява платника податку, що подається роботодавцеві.

Судом встановлено що податкову соціальну пільгу позивачем було застосовано на підставі заяв засуджених, які відбували покарання у Бориспільській виправній колонії та працювали у місцях і на роботах, які визначалися адміністрацією Колонії. Копії зазначених заяв містяться у матеріалах справи (т.2, а.с. 228-250; т.3, а.с. 1-128).

При цьому суд не приймає до уваги твердження представника відповідача стосовно тієї обставини, що на вимогу осіб, що здійснювали перевірку, заяви про застосування податкової соціальної пільги, долучені до матеріалів справи, під час перевірки позивачем не надавались.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 за № 607/23139, затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.4 Порядку, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 2.3.2.2 Порядку визначено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Водночас зміст Акта перевірки не свідчить про те, що під час перевірки відповідачем витребовувались, а позивач відмовився надати документи, що мають значення для цілей визначення належної до сплати суми податку на доходи фізичних осіб.

Крім того судом встановлено, що у ході або за результатами перевірки акта, який би засвідчував факт відмови у подачі документів та їх переліку, посадові особи відповідача також не складали.

Враховуючи наявність трудових відносин між засудженими до позбавлення волі особами та Бориспільською виправною колонією, які виникли у результаті залучення таких засуджених до суспільно корисної праці та отримання засудженими відповідної компенсації за виконану роботу - заробітної плати, наявність у матеріалах справи відповідних заяв засуджених як умови для застосування податковим агентом податкової соціальної пільги, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було зменшено загальний місячний оподатковуваний дохід засуджених на суму податкової соціальної пільги.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 167.1 статті 167, пункту 178.5 статті 178, пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 264682,47 грн., є необґрунтованим.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.11.2015 №0016641710.

Присудити Бориспільській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№119) (ідентифікаційний код 08563719) документально підтверджені судові витрати у розмірі 9754 (дев’ять тисяч сімсот п’ятдесят чотири) грн. 79 коп. згідно платіжних доручень від 08.12.2015 №282 та від 25.01.2016 №6 за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 29.02.2016