Ухвала суду № 56242825, 01.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Савчук М.В.

суддів: Чупікової В.В., Яремка В.В.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2015 року,

встановила:

В серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Посилався на такі обставини.

27 червня 2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, згідно умов якого відповідач отримав у борг грошову позику в розмірі 30 000,00 дол. США, про що свідчить написана ним особисто письмова розписка. У наданій відповідачем розписці дотримані всі істотні умови договору позики, а саме: зазначено, що грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США відповідач отримав саме в борг, зазначений термін повернення позики - за першої вимоги.

Вказує, що неодноразово направляв відповідачу письмові вимоги про повернення коштів, однак вони повертались у зв'язку з відмовою адресата отримати кореспонденцію. Повторну вимогу про повернення коштів позивач надіслав відповідачу 28.05.2015 року, яку він отримав згідно повідомлень про вручення рекомендованих листів. Станом на 19.08.2015 року борг у розмірі 30 000 дол. США складає 662 400 гривень.

Просив стягнути з відповідача борг за договором позики у розмірі 662 400 гривень та судові витрати по справі.

_______________

22ц-90/2016 р. Головуючий у 1нстанції Цуркан В.В.

Категорія 27 доповідач Савчук М.В.

Згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України просив стягнути з відповідача і нараховані відсотки за період користування позикою з 28.06.2014 року по 19.10.2015 року у розмірі 174 653,79 копійок, а всього 837 053 грн. 79 коп.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, в якому просив визнати недійсним договір позики від 27.06.2014 року, посилаючись на те, що, незважаючи на наявність розписки, яку надав ОСОБА_2, він фактично ніяких грошей від ОСОБА_4 не отримав. Вказує також на те, що сторонами не дотримана письмова форма договору позики, а також відсутня згода дружини ОСОБА_2 на укладання вказаного договору.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 836 835 гривень 35 копійок боргу та судові витрати по справі у розмірі 3 654 гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_4, а його зустрічний позов задовольнити.

Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів по справі, порушення норм матеріального та процесуального права.

___Вважає, що позов ОСОБА_4 необґрунтований, так як він кошти у борг не позичав і фактичної передачі коштів не відбулося. Вважає договір позики неукладеним, оскільки відповідно до вимог закону сторонами не дотримано письмової форми договору позики.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

___Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

___Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

___Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи первісні позовні вимоги ОСОБА_6 частково та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що первісний позов ОСОБА_7 є обґрунтованим, оскільки між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів, яка відповідно до вимог закону є належним доказом підтвердження укладення між сторонами зазначеного договору. В свою чергу обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом як на підставу визнання договору позики недійсним, є необґрунтованими та не доведеними належними доказами.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 виникли правовідносини на підставі договору позики.

27.06.2014 року відповідач ОСОБА_2 видав позивачу ОСОБА_4 письмову розписку, відповідно до якої він взяв у борг у ОСОБА_4 30 000 доларів США і зобов'язався повернути їх за першою ж вимогою, тобто був складений договір позики, що підтверджується складеною ОСОБА_2 розпискою.

Позичальник свої зобов'язання не виконав, на письмові вимоги позивача про повернення коштів борг не повернув, про що свідчить наявний у позивача оригінал зазначеного договору позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Враховуючи зазначені вимоги закону, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що сторонами не дотримано письмової форми договору позики, коштів за договором боржник не позичав і не отримував, фактичної передачі коштів не відбулося, оскільки сторонами дотримано письмову форму оспорюваного договору позики, що внаслідок його реального характеру є доказом факту передачі грошової суми позичальнику, про що також зазначив Верховний Суд України у своїй правовій позиції справа №6-63цс13 від 18.09.2013 року.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розписка, власноручно написана та підписана відповідачем, є документом, що стверджує про вчинення правочину.

Укладення будь-якого додаткового договору, який би визначав підтвердження укладення договору позики та його умов, строки виконання договору законодавством не вимагається, що спростовує доводи апелянта в частині недотримання письмової форми договору позики.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не доведено, що грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США від позивача він не отримував.

У задоволенні позову про визнання договору позики недійсним відмовлено обґрунтовано. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення суду в цій частині не спростовують.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_1 попросила його, ОСОБА_2, написати розписку на суму 30 000 доларів США, пообіцявши за вказану суму вирішити його питання по будинку, оскільки спростовуються написаною ОСОБА_2 власноручно розпискою, з якої вбачається, що він взяв у борг у ОСОБА_4 30 000 доларів США та відсутність в розписці прізвища ОСОБА_1

Безпідставними також є посилання апелянта на порушення судом вимог ст. 65 СК України, так як дружина ОСОБА_2 при отриманні ним коштів у борг не була проінформована про цей факт, який створив для неї певні обов'язки, оскільки із позовом з вказаних підстав остання до суду не зверталася.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що договором позики між позивачем та відповідачем не був встановлений розмір процентів, тому такий розмір має визначатися на рівні облікової ставки НБУ.

Під час розрахунку розміру відсотків за договором позики суд першої інстанції використав наступну формулу: УП = ПФД ?? (Сn : 100% : 365 х Кn), де: УП сума умовних процентів за відповідний звітний період (грн); ПФД сума поворотної фіндопомоги, неповерненої на кінець звітного періоду (грн); Сn облікова ставка НБУ, яка діяла в розрахунковому звітному періоді (%). Якщо впродовж звітного періоду її розмір змінювався відповідно, беруть різні ставки за різні дні використання; Кn кількість календарних днів фактичного користування поворотною фіндопомогою в межах звітного періоду, коли діяла певна облікова ставка НБУ (дні) та зменшив розмір процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача та складають 174435,35 грн.

Зазначений розрахунок, розмір стягнутих судом суми позики та процентів сторонами не оскаржується.

Отже, колегія суддів вважає, що судом правомірно стягнуто борг за договором позики.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 позивача ОСОБА_4 ніколи не бачив і не був з ним знайомий, оскільки спростовуються письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 29.02.2016 року та поясненнями представника ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи.

На підставі викладеного, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та вірно застосував норми матеріального та процесуального права до даних правовідносин.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: