Ухвала суду № 56240595, 02.03.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Мирошникова О.Ш.

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 425/1275/15-ц

Провадження № 22ц/782/79/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Фарятьєва С.О.

суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 грудня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства „Банк Форум" до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2015 року позивач в особі Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (надалі ПАТ «Банк Форум») звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, обґрунтовуючи його тим, що 20 червня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є він і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0302/08/06-Ifv про надання їй грошових коштів на суму 50 000 дол. США, які нею було отримано, строком до 19 червня 2018 року, з відсотковою ставкою за користування кредитом 14% річних, згідно якого вона прийняла на себе зобов'язання сплачувати кожний місяць щомісячні платежі та відсотки за користування кредитом відповідно до графіку.

В забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором банком у цей же день, тобто 20 червня 2008 року, було укладено з ОСОБА_2 договір іпотеки, предметом якого є вбудоване нежитлове приміщення АДРЕСА_1, яке належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2008 року.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за цим же кредитним договором між ОСОБА_3 та банком було укладено договір поруки № 0302-Р, відповідно до якого він прийняв на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору.

Однак ОСОБА_2 умови кредитного договору не виконала, оскільки не повернула кредит та відсотки по ньому у повному обсязі, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка склала 34 240.42 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 804 974.88 грн. і штрафні санкції 92 874.20 грн.

Посилаючись на зазначені обставини позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вищевказану грошову суму.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Банк Форум» було задоволено частково.

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором № 0302/08/06-Ifv від 20.06.2008 року , станом на 03.04.2015 року в розмірі 34 240.42 дол. США, як складається з заборгованості за кредитом - 30 168.05 дол. США та заборгованості за процентами у сумі 4072.37 дол. США.

В частині позовних вимог про стягнення пені у сумі 86 996.83 грн. і штрафу у сумі 5877.37 грн. відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі по 1638.09 грн. з кожного.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, допустив порушення та неправильне застосування норм норм матеріального і процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить її залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим і розглянути справу без його участі.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про місце та час розгляду справи в апеляційному суді були повідомлені належним чином, про що повідомив представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України.

У відповідності із вимогами ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані були.

Відповідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 20.06.2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за №0302/08/06-Ifv (а.с.11-13) про надання їй грошових коштів на суму 50 000 дол. США на придбання позичальником вбудованого нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (пункт 1.1. договору).

Зазначені грошові кошти було отримано ОСОБА_2, що підтверджується її заявою на видачу готівки на суму 50 000 доларів 00 центів США, що еквівалентно 242 625.00 грн. (а.с.19).

Пунктами 1.2. та 1.3. кредитного договору було передбачено, кредитні кошти надаються строком до 19 червня 2018 року, а процента ставка за користування кредитними коштами складає 14 процентів річних.

Відповідно до п. п. 2.3 і 2.4. вищевказаного договору повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється позичальником щомісячно впродовж дії кредитного договору рівними внесками за згідно з додатком №1 (графік повернення кредиту та сплати відсотків) до цього договору. Порушення позичальником графіку повернення кредиту та сплати відсотків є підставою для вимоги дострокового повернення кредитних коштів, стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Повернення кредиту позичальник здійснює на відкритий йому позичковий рахунок НОМЕР_1 4230 в АФ АКБ «Форум», МФО 304977.

Згідно п. 3.2.2. банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, а також, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язань за договорами, які є забезпеченням виконання зобов'язань.

Пунктом 2.1. вказаного договору передбачено, що забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки є: договір іпотеки вбудованого нежитлового приміщення АДРЕСА_1, що укладається між банком та ОСОБА_2 і договір поруки № 0302-Р, що укладається між ОСОБА_3 та банком.

В день укладання кредитного договору №0302/08/06-Ifv, тобто 20.06.11.2008 року, в забезпечення виконання прийнятих на себе відповідачкою ОСОБА_2 зобов'язань, між нею, як іпотекодавцем, та банком, як іпотекодержателем, було укладено договір іпотеки, у відповідності до якого в іпотеку було передано вбудоване нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (а. а. с. 15-17).

У цей же день між банком та ОСОБА_3, як поручителем, було укладено договір поруки № 0302-Р, згідно з яким останній поручається перед кредитором (позивачем) за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі (а.с. 27).

За таких обставин суд першої інстанції, на думку судової колегії, дійшов вірного висновку про те, що між сторонами по справі виникли кредитні правовідносини.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1050 передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст. ст. 2, 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і п. 1 ст. 46 Конвенції рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Судова колегія звертає увагу що поняття «майно» яке міститься у статті 1 Першого Протоколу Європейської Конвенції, є значно ширшим, ніж закріплено у ст.41 Конституції України та чинному ЦК України. Так до майна в контексті Європейської Конвенції належать і боргові вимоги відповідно до яких, заявник має право вимагати «законного очікування» фактичного користування власністю, зазначене положення висвітлено в рішенні «Гайдук та інші проти України» (ухвала щодо прийнятності від 02 липня 2002 року).

Отже, керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який позивач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї відносно нього, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для задоволення законних вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання згідно приписів до кредитного договору №0302/08/06-Ifv від 20.06.2008 року про надання ОСОБА_2 грошових коштів на суму 50 000 дол. США банк виконав у повному обсязі.

Проте кредитна заборгованість нею у повному обсязі не погашалась.

Таким чином, у судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідачка ОСОБА_2 свої зобов'язання за укладеним між банком та нею кредитним договором за № №0302/08/06-Ifv від 20.06.2008 року, відповідно до його умов, не виконує.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_2 по вищевказаному кредитному договору, станом на 03.04.2015 року вона складає: заборгованість за кредитом - 30 168.05 дол. США., заборгованість за процентами - 4072.37 дол. США., а всього 34 240.42 дол. США.

Крім того, пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів за період з 03.04,2014 року по 22.04.2015 року - 2385.46 дол. США., пеня за несвоєчасне повернення нарахованих процентів за період з 03.04,2014 року по 22.04.2015 року - 1315.04 дол. США., що в гривневому еквіваленті становить 86 996.83 грн., а також 5877.37 грн. штраф за порушення п.4.4 договору (а. а с. 3-8).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням №1275р. від 02.12.2014 року, затвердив перелік населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція (АТО), в якому міститься і м. Рубіжне, де мешкають і відповідачі (а. а. с. 38-39).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 є суб'єктом Закону України №1669-VII від 02.09.2014 року, відносно якої, відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону, встановлено мораторій щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання кредитних зобов'язань.

Крім того, комерційним банкам Національним Банком України у листі за № 18-112/62138 від 27.10.2014 року були надані роз'яснення, згідно з якими банки зобов'язані у період проведення антитерористичної операції скасувати штрафні санкції за кредитами громадянам України, які проживають або переселилися з населених пунктів у зоні АТО, а також юридичним особам та підприємцям в зоні АТО. Національний банк України наголошує на необхідності суворого і неухильного дотримання банками положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» і повідомляє, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

Тобто, зазначені нарахування забороняються з 14 квітня 2014 року, а суми, що були нараховані до 14 квітня 2014 року підлягають стягненню.

Вищезазначене, при розгляді зазначеного спору судом першої інстанції враховано було.

Інших розрахунків заборгованості відповідачки перед ним, крім вказаних вище, позивач суду не надав і рішення суду першої інстанції про відмову йому у позові про стягнення з відповідачів на свою користь заборгованості по пені і штрафу за період з 03 квітня 2014 року по 14 квітня 2014 року, в апеляційному порядку не оскаржив.

В силуч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У своєму висновку, щодо застосування вищевказаних норм права, Верховний Суд України зазначив, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима (постанова ВСУ від 16.09.2015 року в справі № 6-190цс-15).

За таких обставин судова колегія вважає, що оскільки факт наявності заборгованості відповідачки перед позивачем знайшов своє підтвердження, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з неї на його користь заборгованості за кредитним договором і заборгованості за процентами в іноземній валюті, а саме в доларах США.

Посилання апелянта на те, що строк дії кредитного договору закінчується 19 червня 2018 року і саме до чого часу вона повинна повернути банку суму кредиту, а тому відсутні правові підстави для стягнення з неї заборгованості, чого судом враховано не було, уваги не заслуговує.

У відповідності із вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. А відповідно до умов кредитного договору, про що зазначалось вище (п.3.2.2.), банк має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Тому саме пред'явлення до суду цього позову може вважатися пред'явленням вимоги банку до боржника про дострокове повернення кредиту та процентів.

Не приймає до уваги судова колегія і посилання апелянта на неможливість стягнення з неї тіла кредиту, оскільки відсутність необхідних коштів у особи, яка порушила зобов'язання, не є підставою для звільнення останньої від відповідальності за порушення зобов'язання, що передбачено п.2 ч.1 ст.617 ЦК України.

Твердження апелянта про те, що з огляду на процес ліквідації банку їй з вини банку не були невідомі реквізити та розташування фінансової установи на прийом коштів по належному виконанню обов'язків за кредитним договором, судова колегія до уваги також не бере, оскільки реквізити накопичувального рахунку для виконання грошових зобов'язань перед ПАТ «Банк Форум» розміщені на офіційному сайті «Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» та є загальнодоступною інформацією. До того ж неналежне виконання своїх зобов'язань за кредитним договором існувало у апелянта ще до початку процедури ліквідації банку, коли реквізити та розташування банку їй були відомі, однак доказів про те, що саме заважало їй виконувати належним чином на той час свої зобов'язання за цим договором, вона суду не надала.

Не бере до уваги судова колегія і посилання апелянта на те, що вимог банка про дострокове повернення нею кредиту на її адресу не надходило, оскільки порядок вирішення спорів між сторонами по договору може застосовуватись виключно за бажанням суб'єктів правовідносин. Сторони можуть передбачати у договорі, що досудовий порядок врегулювання спору є для них обов'язковим, і тільки у разі неможливості врегулювати спір у досудовому порядку вони звертаються до суду. Однак діюче законодавство України не передбачає обов'язкового направлення претензії та взагалі не врегульовує порядок її пред'явлення. Укладений між позивачем та відповідачкою кредитний договір №0302/08/06-Ifv не містить зобов'язання сторін при порушенні умов договору провести досудове врегулювання спору.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України (КСУ по справі за конституційним зверненням ТОВ «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» (№ 15-рп/2002), щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання) зазначено, що обов'язкове досудове врегулювання спору, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Обрання певного засобу правого захисту, у т.ч. і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

За результатами зроблених висновків КСУ розтлумачив ч.2 ст.124 Конституції України, положення якої щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявлення суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, твердження відповідачки про необхідність досудового врегулювання спору та направлення їй позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором обмежують права позивача на судовий захист, що є неприпустимим.

Крім того, доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що суд ухилився від всебічного та повного з'ясування фактичних обставини справи та перевірки і оцінки доказів, неправильно визначився з характером спірних правовідносин і неправильно витлумачив норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не знайшли свого об'єктивного підтвердження, так як всі надані сторонами докази та їх пояснення по справі були оцінені судом в їх сукупності і відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, яка передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд також оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Викладені апелянтом доводи апеляційної скарги не є суттєвими по справі, вони містять у собі суб'єктивне тлумачення відповідачем норм законодавства та обставин справи, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Рішення суду, в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором як з поручителя, ним не оскаржується, а тому підстав для перевірки його законності та обґрунтованості у судової колегії немає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вищенаведене підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після її проголошення.

Головуючий

Судді: