Рішення № 56238382, 25.02.2016, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4674/14-ц

Провадження № 2/185/65/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Юдіної С.Г.

за участю секретаря - Заверуха О.А.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: Державний нотаріус Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на майно придбане у шлюб, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна подружжя. В ході розгляду справи позивач неодноразово уточнювала позивні вимоги. Остаточно уточнив позовні вимоги 22.06.2015 року, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя, а саме 1-но кімнатну квартиру АДРЕСА_1; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 04.09.2009 року до 12.06.2012 року. Від шлюбу дітей не мають. За період шлюбу сторонами було придбане різноманітне майно, яке як вона сподівалася буде розподілене добровільно, однак при розірванні шлюбу угоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто. Так 10.08.2010 року ними була придбана квартира АДРЕСА_1 вартістю 32 290 грн. Після розірвання шлюбу позивач була вимушена покинути квартиру через неприязні стосунки між ними, відповідач залишився проживати у спірній квартирі. Доступу до квартири вона немає, оскільки відповідач забрав у неї ключі та не визнає її право на квартиру. Вважає, що оскільки квартира придбана у шлюбі і їй і відповідачу належить по 1/2 частині спірної квартири. Нею було запропоновано відповідачу добровільно поділити майно і сплатити їй грошову компенсацію за 1/2 частину квартири, однак відповідач відмовився.

ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 в якому просив суд : визнати за ним право особистої приватної власності на 1-но кімнатну квартиру АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 10.08.2014 року посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за № 1-4773, а саме : в п. 1 де зазначено, що квартиру я купую «у спільну сумісну власність» та п. 14 текст де зазначено, що «до укладення цього договору до відома Продавця доведено зміст згоди дружини Покупця - ОСОБА_3, посвідченої 10.08.2010 року Першої Павлоградською держнотконторою за реєстрованим № 1-4772, згідно якої отримано її згоду на купівлю чоловіком вищевказаної нерухомості в їх спільну сумісну власність»; стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_7. Після її смерті відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_2 та грошові внески в Павлоградському відділенні № 2992 Ощадбанку. За прийняттям цієї спадщини він звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори. Квартира АДРЕСА_1 придбана ним особисто за кошти, які він отримав в день укладення попереднього договору від 10.08.2010 року посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстровано у реєстрі за № 1/4771 про продаж належної йому спадщини, а саме будинку АДРЕСА_2, тому ці грошові кошти належали особисто йому. Частину цих особистих коштів він в той же день витратив на покупку однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Договір було посвідчено тим же нотаріусом ОСОБА_6 Отже майно набуте за час шлюбу з відповідачем, але за кошти які належали йому особисто є його особистою приватною власністю. Вважає, що необхідно визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири, а саме : в п. 1, де зазначено, що він купує квартиру «у спільну сумісну власність» та п. 14 що «до укладення цього договору до відома Продавця доведено зміст згоди дружини Покупця - ОСОБА_3, посвідченої 10.08.2010 року Першої Павлоградською держнотконторою за реєстрованим № 1-4772, згідно якої отримано її згоду на купівлю чоловіком вищевказаної нерухомості в їх спільну сумісну власність». Дані пункти не відповідають вимогам п. 3. ч. 1 ст. 57 СК України, бо він не купував майно у спільну сумісну власність і не повинен стосовно особистого майна питати згоди дружини на його придбання.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги посилаючись на доводи викладені в уточненій позовній заяві та на свої пояснення надані в судовому засіданні. У задоволенні зустрічної позовної заяви просила відмовити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги по зустрічному позову не визнав, просив відмовити у позові. Зустрічний позов підтримав у повному обсязі посилаючись на доводи викладені в зустрічному позові та на свої пояснення надані в судовому засіданні.

Представник третьої особи Першої Павлоградської державної нотаріальної контори в судове засідання не заявилася надала суду заяву про розгляд справи без їх участі у вирішенні справи покладаються на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а вимоги по зустрічному позову задоволенню не підлягають на таких підставах.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що сторони з 04 вересня 2009 року до 12 червня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 6,7 т. 1)

В період шлюбу, а саме 10 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу відповідно до якого, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір було посвідчено 10.08.2010 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (а.с. 8, 9 т. 1)

Приймаючи рішення по суті заявлених первісних позовних вимог суд керується положеннями ст. 60 СК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Запропонований первісним позивачем порядок поділу спільного майна подружжя суд вважає законним та справедливим, оскільки поділ спірного майна у такий спосіб не суперечить закону і не порушує права кожного з подружжя на отримання однакової частки у спільному майні.

Відмовляючи у задоволення зустрічних позовних вимог суд керується положеннями ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7 (а.с. 31). Після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_2 та грошові вклади. ОСОБА_4 після смерті матері звернувся до нотаріальної контори для прийняття спадщини та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок та грошові вклади. (а.с. 72-75, т. 1) 10 серпня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 уклали попередній договір про те, що ОСОБА_4 зобов'язується продати ОСОБА_8 не пізніше 06 лютого 2011 року житловий будинок з приватизованою земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2. На підтвердження дійсних намірів ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_4 прийняв гроші в сумі 99 540 грн., тобто 12600 доларів США. (а.с. 32 т. 1)

Дійсно в той же день 10 серпня 2010 року тим же нотаріусом був посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири, однак належних та достовірних доказів про, те що спірна квартира була придбана саме за кошти отримані ним в результаті укладення попереднього договору, суду не надано.

Натомість договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 10 серпня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, передбачено п. 1, що Покупець (тобто ОСОБА_4) приймає (купує) квартиру у спільну сумісну власність. Крім того, п. 14 даного договору передбачено, що до укладення договору до відома Продавця (тобто ОСОБА_5.) доведено зміст згоди дружини Покупця - ОСОБА_3, посвідченої 10.08.2010 року, згідно якої отримано її згоду на купівлю чоловіком вищевказаної нерухомості в їх спільну сумісну власність. Крім того, згідно із п. 10 договору Сторони ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4) стверджують, що : однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; договір не вчиняється під впливом тяжких для Продавця обставин і на вкрай невигідних для нього умов; договір не є наслідком зловмисної домовленості Продавця та Покупця… (а.с. 8)

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається з оспорюваного договору, сторонами були додержані вимоги передбачені ст. 203 ЦК України, крім того, саме в п. 10 договору ОСОБА_4 стверджує, що його волевиявлення відповідає його внутрішній волі, що він розуміє значення і умови цього договору та його правові наслідки. Враховуючи зазначені обставини суд вважає, що позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частини не підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Тому суд вважає, позовні вимоги за зустрічним позовом, в частині визнання спірної квартири його особистою власністю не підлягають задоволенню, оскільки доказів того, що спірне майно є особистою власністю позивача за зустрічним позовом, а тому не підлягає поділу, позивачем не надано.

Згідно із 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений позивачем при подачі позову до суду в сумі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст ст. 10, 60, 131, 137, 212 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити.

Поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наступним чином:

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 243(двісті сорок три) гривні 60 копійок.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: Державний нотаріус Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, ОСОБА_5 про визнання права особистої приватної власності на майно придбане у шлюбі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: С. Г. Юдіна